By 
Усім уже набридли розмови про пандемію загалом і про карантин зокрема. Усі чекають, коли цьому нарешті настане кінець. І колись усе це таки завершиться, але з якими втратами для нас і наших близьких? Та й взагалі, чи залишаться у нас ще “близькі” люди?
Уже через два тижні карантину інтернет заполонили пропозиції різних фахівців, як-от: “поради, які допоможуть заспокоїтись мозку”, “підтримка психологічного здоров’я: як впоратись з ізоляцією”, “як зберегти психічне здоров’я в умовах дистанційної роботи” тощо. У соціальних мережах окремі дописувачі висловлюються ще більш конкретно: “як не збожеволіти” чи “як не зненавидіти своїх близьких”. Такі апеляції, з одного боку, викликають занепокоєння, але з іншого – й роздратування: що ж це у вас усіх такі слабі нерви і така немічна опірність до стресу?
Карантин і самоізоляція, попри певні незручності, дають і чудові можливості, яких не було при звичному швидкому ритмі життя, при постійному цейтноті, при вічній гонці за успіхом. Хіба ж люди не скаржилися, що їм бракує часу на виховання дітей, на догляд за старими батьками, на задушевні розмови з друзями? Зрештою на осмислення того, що відбувається навколо і всередині нас. Вимушене “байдикування” дає людині чудовий шанс попрацювати над самовдосконаленням, нагоду для саморефлексії; пропонує можливість вийти із цієї кризи духовно сильнішим, заспокоєним, з кращим розумінням світу і з планом на майбутнє.
Тут варто пригадати досвід наших ще живих поколінь. Дисиденти-антикомуністи в умовах примусової ізоляції творили чудові тексти. Поширені серед радянської інтелігенції “кухонні розмови” плодоносили оригінальними, альтернативними до соцреалізму ідеями і проєктами. Міська прогресивна молодь періоду розпаду найбільшої комуністичної імперії цілі дні і ночі проводила у жвавому спілкуванні (ще без інтернету і мобільних телефонів) про те, що може статись у світі, що хотілось би змінити у нашій країні, яка наша роль у цьому тощо.
І от – тепер така нагода випала нинішнім молодим, активним, креативним. Хіба зараз немає важливих тем, наприклад: яким буде посткапіталістичний світ, які шанси в ньому має наша держава, яким “виявився” наш народ в період незалежності, чи правильні цінності ми прищеплюємо своїм дітям? А що ми бачимо навколо натомість?
Виявляється, що перебуваючи поза процесами ринкових “щурячих перегонів”, людина готова збожеволіти. Залишаючись наодинці з собою, після регулярного і часто безцільного booking/lowcost-валандання світом, боїться впасти в депресію. Живучи у колі людей, яких називає близькими, готова їх зненавидіти. А ще вона нудиться, скучає, накручує себе фейк-ньюсами, виривається, всупереч карантинові, на шашлики, виглядає з вікна чи чекає від телевізора доброї новини, що все закінчилось, що все знову буде як завжди. Може, це не зі світом проблеми, а з такою людиною?
Примусова ізоляція показала нам, скільки навколо є примітивних людей: неуків, панікерів, ледарів, істеричних типів, піддатної до маніпуляцій “біомаси”. Людей, які втратили здатність вчитися: книжок, наприклад, вже не читає більше половини українців, і ніхто вже давно не соромиться своїх граматичних помилок у публічних дописах. Людей із нерозвиненою уявою, місце якої зайняли фантазії з телешоу чи флешмоби із соцмереж. Людей, які відвикли ухвалювати самостійні рішення, шукаючи порад у Google. Людей, які не знають, чим їм заповнити внутрішню порожнечу. Тому застереження про загрозу суїцидів, розлучення сімейних пар, нервові зриви тощо зовсім не є безпідставними.
Не від нині ж відомо, що “сон розуму породжує чудовиськ”. Було б добре, якби ми усвідомили, що все це плата за зруйновану систему освіти, за зневагу до справжніх (а не кримінальних) авторитетів, за знецінення загальнолюдських цінностей, за відкидання системи морально-етичних стандартів. Хотілось би вірити, що самоізоляція піде багатьом на користь. Але зруйновані підвалини будь-якого суспільства чи держави відбудувати зовсім непросто і точно нешвидко. Тому, коли ми всі повернемось до “нормального” життя, ми знову зустрінемось на вулицях з цими людьми – як пишуть дотепники у Facebook: з “мільйонами шизофреників із чистими руками”.
