Ціна відваги

Ціна відваги

Жінки, які заявляють про сексуальне переслідування на роботі, і надалі є під загрозою домагань. Про це в журналі Scientific Americanпише Аґата Боксе. Не зважаючи на успіхи кампанії #MeToo, жінки і зараз рідко наважуються подавати формальні скарги про сексуальне переслідування на робочому місці, остерігаючись негативних наслідків. Найновіші дослідження показують, що керівництво починає гірше ставитись до працівниць, коли ті  відважуються поскаржитись.

Хлоя Ґрейс Гарт, докторантка соціології у Стенфордському університеті, у другій половині 2017-го та першій половині 2018 років провела п’ятиразовий експеримент, в якому щоразу брали участь по 200 осіб, стать яких було означено як чоловіча, жіноча або інша. Гарт просила учасників уявити собі, що вони виконують керівну функцію на фірмі, розглядають можливість підвищення фіктивної працівниці із відділу продажів на ім’я Сара. Кожен з учасників був приписаний до однієї з п’яти груп. Чотири групи отримали акти на працівника, які містили інформацію про домагання сексуального чи несексуального характеру, якого зазнавала Сара від свого колеги, причому ці інциденти були розголошені або самою жертвою, або якимось іншим працівником. П’ята група отримала ті самі акти, але без будь-яких згадок про домагання.

Потім Гарт рекомендувала учасникам експерименту визначити, наскільки вони схильні рекомендувати Сару на службове підвищення за шкалою від 1 (несхильні) до 7 (дуже схильні). Виявилося, що піддослідні були на 0,37 пункту менш схильними підтримати пропозицію про підвищення, коли Сара сама подала заяву про сексуальне переслідування, ніж коли про це повідомляли інші працівники. Водночас, коли Сара сама розповідала про докучання несексуального характеру, ця різниця становила 0,16 пункту. Як наслідок, учасники були на 0,11 пункту менш схильними підтримати службове підвищення Сари у порівнянні з випадком, коли в її робітничих актах не було згадок про будь-які домагання. Ці результати було опубліковано у травні (2019 р.) на сайті часопису Gender&Society.

Це підтверджує, що чинники, які знеохочують заявляти про сексуальне переслідування “щонайменше не зникли”– каже Ненсі Гаусеман, професорка-пенсіонерка управління та підприємництва в Університеті Айови, котра не була задіяна у згаданих дослідженнях. “Я вважаю, що надзвичайно важливо, аби й надалі приглядатися оком дослідникадо випадків сексуального переслідування”. 

Висновки Гарт підтверджуються звітом за 2018 рік, у якому було проаналізовано 42210 скарг на дискримінацію, пов’язану із сексуальним переслідуванням, які відповідають ознакам, окресленим у VII розділі Закону про громадянські права від 1964 року, і які було передано до федеральної Комісії рівних шансів працевлаштування та до державної Агенції у справах справедливого працевлаштування. У звіті було відзначено, що 65% жінок з тих, які оприлюднювали такі звинувачення між 2012-м і 2016 роками, твердили, що в результаті вони втратили робочі місця. 

Однак Гарт у своїх дослідженнях виявила і щось оптимістичне. Отже, піддослідні з її найновішої групи були значно більше схильними підтримати підвищення Сари, коли вона сама подавала скаргу про сексуальне переслідування, у порівнянні з учасниками із першої досліджуваної групи, що, ймовірно, можна приписати впливові кампанії #MeToo. “Я не думаю, що це свідчить про те, що проблему вже вирішено,– каже вона. – Але це є ознакою того, що ми можемо ефективно змінювати суспільне ставлення до осіб, які стали жертвами сексуального переслідування”. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Отрута скорпіона – для здоров’я Спотикання задля науки