By Протести “жовтих жилетів” у Франції привернули увагу світу до історії цієї країни. За збігом обставин саме цьогоріч виповнюється 60 років з моменту приходу до влади Шарля де Голля, тож варто нагадати хто ж це був й чого досягнув.
14 червня 1940 року Франція капітулювала перед нацистськими військами. В минулому залишились історичні надбання, перемоги, колоніальний клуб “золотої дванадцятки”. А попереду чекала принизливість наслідків капітуляції, деморалізація, військова катастрофа, крах державного управління…
У таких умовах було складно знайти авторитетного діяча, лідера нації, який своїми вчинками міг би подарувати надію на відродження французької держави. Та саме таким героєм став Шарль Андре Жозеф Марі де Голль (22.11.1890-9.11.1970), генерал, заступник міністра оборони Франції, що за словами прем’єр-міністра Великої Британії Уїнстона Черчилля“привіз із собою честь Франції”.
Своєю втечею до Лондону він ознаменував початок боротьби за звільнення Франції від німецьких окупантів. “Поки я живий, боротимуся там, де це знадобиться, стільки часу, скільки знадобиться, доти, доки ворога не буде розгромлено і не буде змито національну ганьбу. Франція програла битву, але вона не програла війну! Нічого не втрачено, тому що ця війна – світова. Настане день, коли Франція поверне свободу і велич. Ось чому я звертаюся до всіх французів із закликом об’єднатися навколо мене, в ім’я дії, самопожертви і надії”.
День втечі став справді переломним в історії Франціїта біографії де Голля. Завершивши кар’єру офіцера і ставши державним діячем, якого спершусерйозно не сприймали ані у Лондоні, ані у Вашингтоні, генерал заснувавуАнглії організацію “La France libre” (“Вільна Франція”), згодом перейменовану у “La France combattante” (“Франція, що бореться”), й розпочавРух Опору, що згодом привело до становлення П’ятої республіки.
За умов післявоєнної кризи Четверта республіка виявилася недостатньо міцною конструкцією: уряду не вдавалось ефективно управляти країною, Францію потрясали постійні урядові кризи, деякі кабінети існували не довше двох тижнів, перед тим як піти у відставку. За 12 років змінилося 45 урядів! Франція втратила статус великої європейської держави, а її зовнішня політика цілком залежала від США. Країна потрапила у складне економічне становище і потребувала твердої та сильної влади. З ідеєю об’єднання народу під керівництвом сильної влади виступала голлістська партія “Об’єднання французького народу”, що сформувалася у 1947 році. Вона пропагуваласкасування Конституції 1946 року і концентрацію влади в руках сильної особистості, а саме генерала Шарля де Голля.
Утравні1958 року в Алжирі розгорнувся національно-визвольний рух. Відісланий туди експедиційний корпус підняв заколот, вимагаючи встановлення у Франції твердої військової диктатури. За такихумов всі погляди обернулися до генерала Шарля де Голля, якийуособлював патріотичні сили ,на думкуфранцузького народу,та прославився як прихильник сильної президентської влади. Тож 1 червня 1958 року Національні збори поставили його на чолі уряду.
28 вересня 1958 року всенароднийреферендумсхвалив проект Конституції Шарля де Голля, його підтримали понад 80% французьких громадян, як у Франції, так і в її колоніях. Конституція набрала чинності 5 жовтня того ж року, утворившиП’яту республіку. Як і раніше парламент,згідно ізКонституцією, складався з двох палат(Національнізбори і Сенат).Водночас президент міг розпустити парламент і не відповідав перед ним. Він керував урядом, головував на його засіданнях, за рекомендаціями прем’єр-міністра усував міністрів. Президент мав чималіповноваження в галузі зовнішньої політики, командував збройними силами і навіть міг видавати нормативні акти (ордонанси), які мали силу закону. Конституція Франції 1958 року дієй сьогодні, хоча з незначними змінами.
Свої перші дії як головадержави Шарльде Голль присвятив вирішенню колоніального питання. Спершу16 вересня 1959 р. він публічно визнав право Алжиру на самовизначення. Наступного року незалежність від Франції отримали понад два десятки африканських держав, а також В’єтнам і Камбоджа. Президент робив усе для того, абицей процес відбувався цивілізовано та безболісно,зокремавиступив за скасування секретності, якою було оповите перебування на території Франції натовських військових баз. У 1959 p. Ш. де Голль перевів під французьке командування протиповітряну оборону країни, ракетні війська та підрозділи, виведені з Алжиру. Це погіршиловідносиниз Вашингтоном,однак президент наполягав на праві Франції самостійно визначати свою політику.
9 вересня 1965 р. світового резонансу набула заява де Голля про те, що Франція віднині не вважає себе пов’язаною зобов’язаннями з НАТО. 21 лютого 1966 р. країна вийшла з Північноатлантичного союзу, а його штаб-квартира переїхала з Парижа до Брюсселя. З французької території перемістили 29 військових баз із 33 тисячами солдатів і офіцерів. Позиція Франції в міжнародних справах стала антиамериканською. Шарль де Голль також засудив дії Ізраїлю в шестиденній війні, а потім і в’єтнамську кампанію.
У 1966 році після візиту посла СРСР В. Зоріна Шарль де Голль підняв проблеми франко-радянських відносин і європейської безпеки, що передбачало погодження всієї і Східної, і Західної Європи, а відтак і недопущення ФРН до прямого чи опосередкованого володіння ядерною зброєю. Тоді ж він отримав запрошення відвідати з офіційним візитом СРСР.
Ця поїздка була в центрі уваги усього світового політикуму, спецслужб та преси, особливо американської. Однією з найхарактерніших й правдивих статей щодо тодішніх подій можна назвати репортаж паризького кореспондента газети “NewYorkTimes” Генрі Таннера “Чого хоче де Голль у Москві?” (9 травня 1966 року). Ш. де Голль перебував у СРСР з 20 червня по 1 липня 1966 року, і як це не дивно, останній день його візиту співпав з початковою датою виходу Франції із військово-політичного альянсу НАТО.
Попри звучання “Союз нерушимий…” та “Марсельєзи”, що супроводжувалися феєрверками і артилерійськими залпами, у кожному із своїх виступів де Голль зазначав, що “дуже схвильований, побачивши знову квітучою, могутньою і сповненою мирних устремлінь цю велику Росію”. Саме так – Росію, не Радянський Союз чи СРСР.
Зрозуміло, що ці та й інші пасажі у зовнішній політиці де Голля відверто не сприймалися США, Великою Британією, ФРН та іншими країнами. Так чи інакше політикум цих держав висловлював незадоволення зовнішньополітичним курсом Франції, й особливо яскраво це проявилося під час травнево-червневої кризи 1968 р. Відтак, ці французькі події послабили авторитет президента де Голля, що згодом призвело до його відставки у квітні 1969 року.
Незважаючи натрадиційну (27 років!) орієнтацію вітчизняних суспільних наук та теорії і практики державотворення передусім на досвід континентально-європейських країн у цілому та країн з республіканською формою правління зокрема, досвід Франції враховується українським політикумом ще недостатньо. Мова як про французький досвід соціально-політичної та економічної нестабільності, конфлікт держави та громадянського суспільства, що ґрунтувався передусім на неефективності демократичних інституцій та державного управління, в межах парламентської форми республіканського правління; так і про досвід державотворення в межах змішаної моделі П’ятої Республіки, що виявилась значно стабільнішою.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
