By Думаючи про хороше і будуючи плани про хороше, треба завжди пам’ятати про те, щоби нічого поганого не натворити.
Юлій Харитон
У 1992 році в науковий обіг було введено поняття “екологічний слід”, що окреслює міри потреби людини чи групи людей у екосистемі нашої планети – площу біологічно продуктивної поверхні суходолу та води, необхідної як для постачання природних ресурсів, так і для поглинання відходів, що утворюються при такому споживанні. У 2006 році було запропоновано перший, а у 2009 екологи прийняли другий стандарт обчислення екологічного сліду. Одночасно з’ясувалось, що ще 2007 року екологічний слід людства у півтора рази перевищував площу нашої планети, тобто вже на той час Земля втратила можливості до повного самовідновлення.
Нові маркетингові технології, зокрема здешевлений чи навіть безкоштовний основний продукт, що дає основний прибуток від продажу витратних матеріалів чи надання побічного сервісу, приводять до швидкого розгрому у конкурентних війнах, закриття навіть гігантських заводів чи згортання цілих галузей виробництва, розростання до небачених розмірів смітників і появи в океанах гігантських утворень антропогенного (створеного людьми) сміття. І кожен із нас до цього спричинився.
Площа “великої тихоокеанської сміттєвої плями” у північній частині Тихого океану (між 135° 155° західної довготи і 35° 42° північної широти) ще у 2008 році удвічі перевищила площу США. У цьому місці води Північно-Тихоокеанської системи течій сконцентрували надзвичайно щільні “поклади” пластику та інших продуктів життєдіяльності людства.
У 2012 році кожна людина на планеті потребувала приблизно 2,7 га землі для забезпечення себе ресурсами і знищення відходів, а реально могла розраховувати лише на 1,8 га. Щодо українця, то його потреба аж 3,1 га. Зрозуміло, що свідомий громадянин, а освічена особа обов’язково має такою бути, повинен мінімізувати свій екологічний слід, аби після нього на планеті не утворилася суцільна пустеля.
Вдалим прикладом такого усвідомленого життя був німецький мільйонер Клаус Цапф (Klaus Zapf), власник однієї із найбільших логістичних фірм. Він жив у малій орендованій квартирі, адже був переконаний, що купівля будинків сприяє зростанню цін на житло через що воно стає недоступним для біднішого населення. На життя витрачав лише €400 щомісячно, купував продукти у найдешевших крамницях і стверджував, що йому не потрібні гроші, які створюють нерівність між людьми. Свою фірму Клаус Цапф заповів у власність працівникам.
Тож коли я бачу на тісних вулицях Львова людину в автомобілі розміром у житлову кімнату, мені страшно від думки про долю нашої цивілізації, нашого тендітного Універсуму. Адже колись могутній Рим загинув від натиску варварів тільки внаслідок своєї пихи та переситу.
Усіх Вам гараздів, до зустрічі!
