By 
Останні лякалки від «путлєра» знову і знову ставлять перед нами запитання про те, яким має бути майбутнє. Мережева спільнота звично відгукнулася мемами про вирощування картоплі після ядерного бомбардування, а більш серйозні громадяни почали публікувати тексти про те, як вижити після такого удару. Оскільки я після нього виживати не планую, то здебільшого цікавлюся, як машини будуть потрохи заміщати людей. І це питання наша мережева мистецька громада вже також докладно обговорила.
Олекса Манн у своєму фірмовому саркастичному стилі написав нещодавно: “Цікаво, а чи зможе штучний інтелект, окрім генерації оцих ось картинок, потім стати куратором і хоч якось організувати художників і щоб не було п#зділки? І взагалі, якщо поставити питання ребром, він хіба спроможній влаштувати п’янку до 5 ранку з танцями голими на столах чи вийти в трусах за пивом вночі на станції Знаменка, відстати від потягу і потім тиждень добиратись додому, чи, наприклад, нанюхатись фену до реанімації? Ось які питання треба ставити цьому інтелекту, а не нагенерувати бавовни в стилі пєрєдвіжніков”. Ну дійсно, чи може алгоритм діяти так, як людина, себто нераціонально?
У західному академічному світі є таке поняття, як computational creativity, що можна перекласти як “обчислювальна творчість”. Це дуже жвава сфера досліджень, і багато питань, які підіймаються в межах таких експериментів, досі залишаються відкритими для дискусій. Наприклад, багато людей усе ще звертаються до складного запитання: “Якщо нічого не приховувати, то чи оцінили б люди артефакти, вироблені комп’ютером, так само високо, як оцінюють твори, вироблені людиною?” У деяких випадках відповідь може бути ствердною: наприклад, жарт залишається об’єктивно смішним незалежно від того, створюється він комп’ютером чи ні. Однак в інших сферах, як-от візуальне мистецтво, відповідь, найпевніше, буде негативною. Це підкреслює той факт, що під час оцінювання творів мистецтва враховується процес створення (і контекст), а не лише його результат (як-от картина).
Пригадуєте італійську групу Måneskin, що перемогла торік на Євробаченні? Її соліст Давід Дам’яно часто співає про Марлену – дівчину, що насправді є алегорією творчості, яку ці талановиті молоді люди собі придумали. Марлена примхлива: вона то приходить, то видніється десь далеко, а то залишає дім назавжди. Творчість здається загадковою, оскільки нам дуже важко пояснити, як ми отримали свої творчі ідеї, тож ми часто говоримо про нечіткі поняття, як-от “натхнення” й “інтуїція”, коли намагаємось пояснити творчість. Той факт, що ми не усвідомлюємо, як проявляється творча ідея, необов’язково означає, що не може існувати наукового пояснення цього феномена. Ми маємо щораз кращі й досконаліші методи штучного інтелекту, які здатні повторити творчу діяльність людини, але водночас досі не знаємо, як ми виконуємо суто людські дії, як-от розуміння мови, розпізнавання зразків тощо.
Варто розуміти, що кожній творчій ідеї й витвору завжди передує історико-культурна схема; твір можна вважати результатом культурної спадщини й переживань автора. Маргарет Боден у книжці “Штучний інтелект і природна людина” (1987) зазначає: “Можливо, нові думки, що виникають у свідомості, не є абсолютно новими, оскільки мають своє джерело в уявленнях, які вже є в розумі, в мисленні. Інакше кажучи, за кожною творчою ідеєю стоїть «архів» нашої культури, всі наші знання та наш досвід. Чим більше знань та досвіду, тим більша можливість знайти нове співвідношення, яке веде до творчої ідеї. Якщо ми розуміємо творчість як результат встановлення нових відносин між частинами знань, які ми вже маємо, то чим більше є попередніх знань, тим більше можливостей для творчості”.
Зважаючи на це розуміння, загальновизнане визначення творчості звучить так: творча ідея – це нова та цінна комбінація відомих ідей. Інакше кажучи, фізичні закони, теореми, музичні твори можуть бути сформовані з кінцевого набору наявних елементів. Тож творчість є вдосконаленою формою розв’язання проблем, до якої входить пам’ять, аналогія, навчання та міркування серед обмежень, й отже, можна цей процес повторити за допомогою комп’ютерів.
Згадана вище авторка каже, що навіть якщо розумний комп’ютер був би таким самим творчим, як Бах чи Айнштайн, люди його таким лише вважали б, але насправді не цінували б твори штучного Баха. Брак наміру в машини та наше небажання визначити місце в суспільстві для штучних розумних агентів цьому заважають. Це свідчить про те, що ми в мистецтві цінуємо ось це дивне “що ж насправді хотів сказати художник?”. А комп’ютерні програми можуть лише виконувати синтаксичні маніпуляції із символами, але не здатні дати їм жодної семантики. Загальновизнано, що умисність чи скерованість творчості людини має причини, а в наявних комп’ютерних програмах бракує занадто багато відповідних причинно-наслідкових зв’язків, щоб проявити намір. Але, можливо, майбутні штучні інтелекти, що матимуть антропоморфний вигляд, тобто штучні агенти, оснащені не тільки складним програмним забезпеченням, а й різними типами вдосконалених датчиків, що дадуть їм можливість взаємодіяти з оточенням, зможуть мати вдосталь причинно-наслідкових зв’язків, щоб надати значення символам і мати власні наміри. Про це ми дізнаємося після вибуху!
Що стосується соціального неприйняття творчості машин, то поки що результати такої творчості не мають природного місця в нашому суспільстві, а рішення прийняти їх матиме важливі соціальні наслідки. Зараз набагато простіше сказати, що машини здаються розумними чи креативними (бо імітують живих людей), ніж стверджувати, що вони такими є. Комп’ютер не є людиною, і нам варто не приховувати його роботу, а радше пишатися артефактами, що їх виробляє програмне забезпечення. Ми маємо помічати витонченість методів штучного інтелекту, які ми застосували в тому чи іншому випадку, щоб відзначити “творчу поведінку” в програми чи машини. Уже зараз є не лише митці-машини, але й алгоритми-куратори виставок, які творять проєкти без участі людей. Одним словом, поки що наше небажання ходити на виставки роботів – це питання моралі, а не науки. За певних обставин ми б уже надавали Шевченківські премії нелюдським агентам за творчі звитяги!
Інша й найважливіша причина відмови комп’ютерним програмам у творчості полягає в тому, що вони не усвідомлюють своїх досягнень. Це правда, що машини не мають свідомості й, можливо, ніколи не матимуть свідомого мислення; однак відсутність свідомості не є основною причиною заперечення потенціалу для творчості чи навіть потенціалу інтелекту. Зрештою, комп’ютери не були б першими несвідомими творцями – еволюція є чудовим прикладом нелюдської творчості. Як блискуче зазначає Стівен Джей Гулд, якщо для творчості потрібен далекоглядний і свідомий творець, то як сліпій еволюції вдається будувати/творити такі чудові нові сутності, прикладом яких є ми самі, люди? Можна сказати, що нас творив Бог, а не еволюція, але про це ми поговоримо вже після вибуху.
