У пошуках точки зламу

Ще в середині березня Френсіс Фукуяма оприлюднив своє передбачення: крах російських позицій, писав знаменитий професор, буде раптовим, наступить щасливий момент “Х”, коли монструозний військовий конструкт Путіна перечепиться і впаде. Щодо північного російського угруповання, яке намагалося нахабною “кавалерійською атакою” захопити Київ, то прогноз американського політолога здійснився за якихось два тижні. І на всі 100 %. Але на Сході й на Півдні поворотна точка війни або затримується, або ж дрейфує вправо.

Попри це, військові підтверджують березневе пророцтво Фукуями. Вони наче змовилися: присягають, що нас очікує “золотий тиждень”, коли кожен день, кожна година приноситиме позитивні новини з різних ділянок фронту. Приноситиме стільки добрих новин, що світові ЗМІ не встигатимуть їх обробляти. Щоправда, жодний із військових не береться передбачити, коли саме почнеться цей тиждень: у спекотні дні літа, восени чи взимку.

Та фаза війни, що почалася 24.02, мала й далі має кілька принципових особливостей.

Перша з них стосується нашого ворога. Українці воюють із надмірно централізованою та замкненою на себе системою. Вона діє за власними правилами. Частину з них можна описати як “традиційні”. Вони закорінені в історію радянської армії, побудовану на внутрішньому терорі вищих армійських каст над нижчими та на синтезі армійських і кримінальних “понятій”.

Друга частина правил є “новотвором” вузької керівної групи, яка сформувалася навколо московського диктатора за два десятиліття його правління. Ця частина пов’язана з культом особи Путіна, з імперськими фантомними болями й з язичницькими обрядами “победобесия”.

Обидві групи правил формують чітку стрижневу (вертикальну) структуру, єдиним і безальтернативним джерелом волі якої є перший посадовець держави. Ця особа згідно з власними уявленнями, уподобаннями й травматичними комплексами формує основу світоглядної “матриці”. Усі без винятку російські державні інституції (включно з армією, бюрократією, пропагандистським апаратом, офіційною освітою тощо) зобов’язані вважати цю “матрицю” єдино можливою реальністю.

Отже,війна відбувається одночасно у двох конкурентних реальностях. Українська армія воює в тій реальності, що є відкрито конвенційною (суспільно-договірною) для всієї західної цивілізації. Російська армія воює в реальності, яка побудована міфологією, що панує у “вузькому” й “середньому” владних колах, які сформувалися навколо Путіна. Звідси неможливість скоординованої деескалації війни й переходу сторін, що воюють, у договірну площину. Адже будь-який договір можливий лише за умови, що його сторони перебувають в одній проєкції усвідомлення навколишнього світу і визнають її засадничі елементи за наявні та ціннісні.

Відповідно, коли прогнозують перемогу або поразку в поточній війні, то йдеться не про “технічну” воєнну перемогу й не про систему компромісів, а про силове руйнування однієї з двох реальностей. Бо, як переконують психологи, творець “матриці” не здатний вийти з неї без системної, складної й тривалої психотерапії.

Історично така ситуація не є унікальною. Після того як Адольф Гітлер на початку 1942 року став головнокомандувачем сухопутних сил Рейху, вермахт остаточно почав воювати в персональній реальності фюрера, яка з кожним днем щораз далі відходила від реальності більшості тодішнього світу й навіть від реальності вищих німецьких офіцерів.

Ті з них, які намагалися витягнути Гітлера з його “матриці” й поставити перед лицем конвенційної реальності (Гальдер, Браухіч, Редер, Бок та інші), були зняті з посад і замінені тими, хто підтримував “матрицю”.

Сталінградська битва назавжди залишилася у світовій історії війн безглуздою стратегічною операцією, військовий сенс якої існував лише в голові верховного наці. Так само штурми Сєверодонецька або Лисичанська мають стратегічне значення лише в тій окремій реальності, яка стихійно вибудувалася в одній окремій свідомості.

Точка зламу у війнах реальності має подвійну природу. Базис цієї точки формується в конвенційній реальності за допомогою танків, гармат, “джавелінів”і “стінгерів”. Але її надбудова імперативно (також іманентно) пов’язана з тим єдиним джерелом волі, з тією персоною, яка живе у своєму персональномумультику та змушує жити в ньому мільйони інших. Отже,точку зламу можна уявити як “портал”, один вихід із якого відкривається нанеозорий простір скривавлених українських степів, а інший розміщений у тій квантовій піні, що булькає між вухами колишнього пітерського гопника.

Точка зламу сама стане реальністю лише тоді, коли портал запрацює в обох напрямках. Або ж, інакше кажучи, коли шматок конвенційної реальності врешті-решт зможе спроєктувати себе в повноті усвідомлення на центр “матриці” (на джерело волі, що її підтримує).

Як відомо, у випадку Гітлера світ не дочекався ані такої проєкції, ані точки зламу в Другій світовій. Звихнена темна реальність, створена фюрером німецького народу, не розсіялася в його свідомості до останніх годин життя. І вся державна машина Третього Рейху до останніх своїх судом працювала на її підтримання й маніфестацію. “Матриця”повільно, крок за кроком відступала під тиском союзних військ – захисників конвенційної реальності, аж поки не згасла спочатку в голові свого творця, а за кілька тижнів і в глобальному соціально-політичному вимірі.

Виникає запитання: «Чи відрізняється чимось “матриця” Володимира Володимировича від “матриці” Адольфа Алоїзовича?» Бо ж у багатьох є підозра, що древній демон Ашшура, який, як подейкують, на усю силу розважався в голові єфрейтора 16-го Баварського резервного піхотного полку, нині окурює темрявою мозок бункерного діда.

Якщо такі окультні плітки мають підстави, то старенький обероркмав би триматися за свою “матрицю” до останнього. До самого фіналу сподіватися на богообраність і жебрацький кураж московського племені. Мав би підіймати ставки, гнати на фронт усе нові й нові ешелони зі збройним металоломом, вивозити на позиції ядерну зброю й танцювати з бубном на валдайських форумах.

Дехто сподівається на те, що в темних глибинах путінської “матриці” схована якась хитра кнопка з надписом “Перезавантаження”. Що на тлі виснаження своєї армії цар-штірліц одного чудового ранку оголосить про досягнення всіх цілей “спецоперації” та закличе тих, хто виживе й не посвариться остаточно з внутрішньою канаркою, на парад перемоги. Що точка зламу виглядатиме як клацання тумблера в палаті божевільного.

Ці сподівання не на 100 % марні. Фантастична реальність тому й фантастична, що в ній однаково можливі як фантастичні потрапляння в глухий кут, так і фантастичні виходи з нього. Тим більше, що у фантастичній реальності самого автора-фантаста заборонено притягувати до відповідальності за використання непереконливих сюжетних ходів. У путінській “матриці” в принципі немає нічого неможливого для Путіна. Якщо він завтра раптом відведе свої війська на позиції, які вони займали 23.02, то соловьйови із симонянками негайно оголосять, що Україну повністю й остаточно демілітаризовано й денацифіковано.

І тут важливо розуміти, що точка зламу аж ніяк не дорівнює точці перемоги. Що від першої до другої ще є куди йти.