By 
З року в рік у Росії ухвалюють закони, спрямовані проти народу. У повісті “Подорож з Петербурга в Москву” Олександр Радищев писав: “Земледельцы и доднесь между нами рабы. Мы в них не познаем сограждан нам равных, забыли в них человека”. Так влада в Росії завжди поводилася зі своїм народом, “забывши в нём человека”. Або точніше, ніколи у власних підданих людей не бачачи.
Радянська влада, яка прийшла після царської, не змінила свого ставлення до людей: ГУЛАГ, колгоспники без паспортів. Теперішня російська влада недаремно завжди наголошує на спадкоємності влади імперської та радянської як беззаперечному праві поневолювати народи, що входять у Російську Федерацію та проживають поруч із її кордонами. Насамперед оця спадкоємність проявляється в ставленні до своїх підданих. І найкраща ілюстрація цього – російські закони. Деякі з них є яскравою ознакою тоталітарного суспільства, деякі вражають своєю абсурдністю, а деякі просто написані для того, щоб створити більше можливостей для корупції. Почати огляд варто із закону, який мало не ухвалили того місяця.
Могло так статися, що для збору грибів чи березового соку росіянам треба було б оформити величезну купу документів. Хочеш березового соку – спершу орендуй ділянку лісу. Потім дістань дозвіл на збір. Заготовлення соку мало дозволятися тільки на ділянці зрілого лісу. Визначення поняття “зрілий ліс” немає. Заніс хабар – ліс зрілий. Не заніс – недозрілий або перезрілий. Заготівлю можна було б починати тільки в тому разі, якщо до планового вирубування лісу залишилося не більш як п’ять років. Треба ще десь дістати ті плани, довідку, що в найближчі п’ять років його справді зрубають. Довідка, звичайно, теж не безплатна. Причому правила планували ввести одні для всіх: і для тих, хто хоче набрати літр соку, і для тих, хто промислово його виробляє.
Збір березового соку, можливо, і не масово поширене в народі явище, чого не скажеш про збір грибів. А на нього в Росії теж мали діяти обмеження. Гриби, ягоди й горіхи можна було б збирати, але для себе, а не для продажу. Якщо ж хочеш продавати, навіть на зупинці автобуса, як це бабусі роблять – орендуй ліс, а тоді збирай. Збираєш не на продаж, а для себе – доведи! Як довести? Напевно, є лише один спосіб – з’їсти все на очах у перевіряльника.
Але якщо навіть людині повірили, що збирала для себе, її однаково можна було б оштрафувати. Мали ввести суворі правила, які гриби та якого розміру можна збирати. “…Разрешается собирать лисички, сыроежки, маслята и опята со шляпками более 1,5 см в диаметре. У груздей, рыжиков, волнушек, белых грибов, подберезовиков и подосиновиков диаметр шляпки должен превышать 2,5 см”.
Тож із настанням нового грибного сезону росіянам без лінійки та штангенциркуля до лісу годі було б потикатись! І гриби, яких немає в переліку, краще не збирати. Не вписані, то це не означає, що дозволені. Може, якраз заборонені. Питання мали залишити на розгляд поліції.
Ухвалення закону зірвалося не через протести населення. Звиклі підкорятися росіяни не наважилися винести своє обурення за межі кухонь. Серед депутатів Держдуми почалися розмови, що закон може вплинути на міжнародний імідж країни. Мовляв, американці скажуть, що в Росії через санкції все так погано, що навіть вирішили економіку коштом грибників рятувати.
Так само завдяки депутатам Держдуми зірвався й закон про заборону в Росії машин із правим рулем. Виявилось, що в багатьох чиновників саме таке авто.
Прекрасними у своїй абсурдності є правила експорту крабів. Моряки дістають ліцензію на вилов крабів. Краби зловлені, тепер їх треба продати за кордон. Оформлюється заявка в Росприроднадзор. Цей орган розглядає ліцензію впродовж 10 днів, а потім ще впродовж 15 її видає. Якщо без хабаря – 25 днів. За цей час краби здохли, тож за кордоном уже точно не потрібні. Правило вигадане виключно для отримання хабаря.
Згадані закони – абсурдні та смішні. Наступні вже не будуть викликати посмішку. У 2012 році з’явився закон, який забороняє громадянам США всиновлювати російських дітей. Так Росія відповіла на запровадження Штатами списку Магнітського, до якого потрапляють росіяни, винні в порушенні прав людини та принципу верховенства права. Із введенням закону влада заборонила виїздити із Росії приблизно 200 сиротам, які вже мали названі сім’ї в США. Велика кількість дітей зі списку мала хвороби, які в Росії вилікувати неможливо, тож їх всиновлювали, щоб дати шанс на одужання. Караючи американців,російська влада розправилася з сиротами, позбавивши деяких із них шансу на існування. Російські ліберали назвали цей документ законом “подлецов”.
Гуманізм – це не про Росію. Нещодавно там ввели нові правила відвідування хворих у реанімації. Прийти до недужого можна із його згоди, а якщо він непритомний чи не може говорити, то тільки із дозволу його лікаря. Відвідуванням може вважатися навіть хвилинне споглядання хворого із порогу палати – це вже від лікаря залежить. Імениті представники медицини, які лобіювали це правило, наводили багато аргументів, серед яких був і от такий: “те, що відбувається в реанімації, має залишитись у реанімації”. Це дуже зручно. Довести, що смерть була спричинена поганим лікуванням, нехлюйством, байдужим ставленням – нереально.
Дуже показовим є закон “Об иностранных агентах”. Він вимагає, щоб неурядові російські організації реєструвались у Міністерстві юстиції як іноземні агенти, якщо вони дістають якісь закордонні гранти й займаються політичною діяльністю. Російські правозахисники стверджують, що неточність визначення політичної діяльності в російському законодавстві дає змогу “приписати політику” майже будь-якій організації. Проти цього закону постала російська інтелігенція, зокрема письменник Борис Акунін. Звичайно, протест нічого не дав. Закон був прийнятий, і у Росії закрилося багато правозахисних організацій, які відмовилися вважати себе іноземними.
Відверто диктаторським є закон про “небажані організації”. Згідно з цим документом, будь-яку організацію в Росії можуть закрити без рішення суду, без будь-яких пояснень. Достатньо, щоб у Генеральній прокуратурі вирішили, що вона загрожує національній безпеці держави. Після прийняття закону було закрито багато організацій, зокрема підрозділи фонду Сороса та National Endowment for Democracy. За таким самим принципом працює закон про “позасудове закриття сайтів”. Не подобається владі ресурс – закрили. У списку заблокованих за цим законом сайтів – EJ.ru, Kasparov.ru, Grani.ru і блог Навального на Live Journal.
Є заборона на протести, які, на думку влади, занадто довго тривають. Якщо людина кілька разів вийшла на протест упродовж шести місяців, її можуть оштрафувати, а “злісного” протестувальника – узагалі посадити на 5 років.
Закон про “наклеп” регулює публічні звинувачення щодосуддів, прокурорів, працівників силових органів. Якщо звинувачення визнають наклепом, на злочинця накладуть великий штраф. Найбільший розмір штрафу – понад 70 000 доларів. Як вважають російські журналісти, цей закон майже поховав жанр журналістського розслідування.
У 2014 році Росія запровадила санкції, які вдарили не так по “ворогах”, як по власному народу. Було введене ембарго на продукти з Туреччини та деяких країн Європи. Унаслідок цих санкцій у Росії виросли ціни на продукти: на цукор – у середньому на 40%, на м’ясо, рибу овочі та фрукти – на 20%.
Відомо, що в Росії є дві великі проблеми: дурні та дороги. Ці проблеми ніколи не будуть вирішені, бо в цій країні є закон, за яким можуть оштрафувати людину, яка самотужки, без дозволу та участі держави вирішила відремонтувати дорогу. Якщо росіянин замовив машину гравію й засипав ями на дорозі, наприклад, навпроти свого будинку, його викликають до суду, штрафують і змушують ліквідувати наслідки своєї самодіяльності – тобто знову відкопати засипані ями.
Росіяни панічно бояться міфічних ворогів, які мріють напасти на них і “поработить”. Дивно, що вони не помічають, що століттями залишаються в рабстві і фактично ніколи не були вільними.
