УКФ: між культурою й політикою

УКФ: між культурою й політикою
Карл Маркс і його друг Фрідріх Енгельс, ну і, звичайно, численні послідовники, намагалися виробити струнку систему пояснень (це називали соціальною філософією), чому світ людей має такий вигляд, який має, і як можна його змінити. Вони мислили про світ як про взаємозалежні системи, де базою були економічні сили й виробничі відносини, а надбудовою – культура, наука, політика, мистецтво й інші невиробничі суспільні інститути. Ні основа, ні надбудова (Basis und Uberbau) не розглядалися статичними, а радше соціальними творіннями, які постійно розвиваються внаслідок соціальних взаємодій між людьми. Маркс стверджував, що надбудова виростає з основи й показує інтереси панівного класу; вона виправдовує те, як база працює й захищає владу еліти.

З такої перспективи є цікавим питання, владу якої еліти виправдовують і захищають інститути української культури? Це ж надбудова, яка мала б представляти інтереси економічної еліти. Хорошим прикладом може стати УКФ, себто Український культурний фонд, який заснували у 2017-му, через три роки після революційних подій. З моменту появи ця інституція показала, наскільки цікавими й інноваційними можуть бути культурні проєкти, якщо прибрати від рішень зашкарублі й корумповані системи управління культурою, що залишилися нам у спадок від УРСР. Себто не чиновник чи “трухла” спілка пристарілих митців вирішують, на який фестиваль чи культурну подію дати грошей, а група експертів, які і представляють українську культуру, працюють у ній чи з нею. Але свято незалежного експертного оцінювання в культурі тривало недовго.

Певні групи людей, які взяли чи сміливо тримають владу в країні, дійсно представляють еліти: одні – олігархів, інші – націоналістів, ще інші приховано захищають інтереси ворогів нашої держави. Парадокс полягає в тому, що олігархічні еліти, які репрезентував минулий президент України Петро Порошенко, і заснували УКФ, що мав діяти за ліберальною моделлю. Можна було подумати, що для цих еліт культура не була важливою, а УКФ створили як відкуп – наче ширмочку, яка має прикривати сірі справи олігархів в економіці. У діяльність фонду справді не втручалися ні Наглядові ради, ні представники уряду, тож діячі мистецтва вже повірили, що модель незалежної культури таки можлива. Аж ось до влади прийшли нові еліти, які постійно голосять про боротьбу з олігархатом і корупцією. Здавалося б, культура має цвісти ще більше. Але ні, виявилося навпаки – новим і нібито неолігархічним правителям не підходить модель діяльності УКФ.

На фонд посипалися атаки від впливових депутатів, стало зрозуміло, що нова влада не дасть УКФ діяти так, як колись – ліберально й незалежно від тиску керівної ідеології. У квітні цього року на “Суспільному” відбувся онлайн-брифінг “Атака на нові інституції: хто наступний?”, де було прийнято рішення, що відставка чинного складу й перезавантаження Наглядової ради УКФ зроблені з порушенням законодавства, а Офіс президента, депутати та Наглядові ради мають перестати втручатися в операційну діяльність державних інституцій. Учасники навіть погрожували владі: “Якщо ці вимоги не будуть виконані найближчим часом, якщо загроза ручного урядування, інтриг та телефонного права не буде усунута зокрема й у тому числі у культурній сфері, то залишаємо за собою право мобілізувати культурні спільноти на об’єднання й акції прямої дії, разом з іншими правозахисними ініціативами в Україні”. Але поки що все виглядає доволі сумно, й одна з учасниць цього брифінгу написала на своїй сторінці у Facebook: “Спостерігати за тим, що зараз відбувається з Українським культурним фондом – це спостерігати за тим, як людина помирає від раку. Некомпетентність – не гріх, доки працює один священний принцип – «Не зашкодь!». Однак коли некомпетентність стає войовничою і виводиться на рівень «нової політики», як-от: закон поганий, команда погана, наміри нечисті, процедури складні, тоді треба готувати воду, щоб обмивати мерця”.

Тож команда корумпованого олігарха-президента була фаховою й у культуру не втручалася, а команда президента “від народу” є некомпетентною й намагається запровадити ручне керування культурою, як в УРСР? Чому так діється? Невже новим елітам більш потрібна культура? Чи вони просто хочуть контролювати потоки грошей? Останні рішення УКФ, де в переможців конкурсу, який провели прозоро і відповідно до правил самого фонду, забрали кошти, щоб скерувати їх на святкування 30-річчя незалежності України, таки свідчать, що справа в грошах, бажанні їх контролювати й роздавати на власний розсуд.

Натомість на іншому боці планети новий президент США Джозеф Байден запропонував суттєве збільшення фінансування державних агенцій культури в межах бюджету (а це 6 трильйонів доларів!) на 2022 фінансовий рік. Якщо Конгрес це схвалить, то Інституту музейного та бібліотечного обслуговування виділять 265 млн доларів, Національному гуманітарному фонду – 177,5 млн, а Фонду мистецтв – 201 млн. Це найвищий рівень фінансування, який американська культура може здобути за всі часи. Згідно із заявою, опублікованою NEA (американський варіант нашого УКФ), основна увага наступного року буде зосереджена на “просуванні расової справедливості, громадянських прав і рівних можливостей завдяки розширеному обслуговуванню населення”. Більш активно просувати культуру в США будуть завдяки наявній грантовій програмі й науковим дослідженням, за допомогою “проведення семінарів, форумів і конгресів для розв’язання важливих і нових питань у мистецтві”.

Щедра пропозиція демократа Байдена виразно контрастує із політикою республіканця Трампа, який неодноразово намагався скоротити фінансування на мистецтво. “Пропозиція бюджету, опублікована сьогодні Білим домом, є важливою зміною за останні чотири роки, коли ми зіштовхувалися з постійною загрозою ліквідації безлічі установ, які підтримують музеї та їхніх працівників”, – написала Лора Лотт, президентка й генеральна директорка Американського альянсу музеїв.

Здається, що марксистська історія із базисом і надбудовою дуже залежить від культурного рівня самих еліт. З часу перемоги Байдена на виборах торік у багатьох були надії на те, що культура відіграватиме центральну роль у його адміністрації, оскільки й Байден, і віцепрезидентка Камала Гарріс особисто підтримують і люблять мистецтво. Натомість український президент і його оточення більше люблять популярну культуру й телебачення, тож про підтримання мистецтва можна спокійно забути до часу повернення до влади якогось чергового олігарха. А вони ще точно повернуться.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Між міфами Євгена Равського Живучість поділів «холодної війни»