By 
В історичному й географічному вимірі Україна розташована на межі Заходу і Сходу. Для Євросоюзу ми – важливий економічний партнер, джерело енергетичної безпеки, а також міст до Росії. Про це ще у вересні 2013 року стверджував тодішній голова представництва ЄС в Україні Ян Томбінський.
Дипломат розповів, чому саме Євросоюз потребує України, зокрема зазначив: “Очевидно, враховуючи розмір території, географічне розташування, 46-мільйонне населення і роль головної країни, що забезпечує транзит російської нафти і газу в Центральну і Західну Європу, Україна є найважливішим стратегічним чинником європейської безпеки”.
На жаль, ці слова є правдивими лише в контексті довоєнних подій. Будучи “стратегічним чинником європейської безпеки”, Україна піддала загрозам не лише власну національну безпеку, а й сам факт існування держави.
Уже за інших геополітичних обставин у червні 2014 року міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров та колишній глава держдепу США Джон Керрі перед початком двосторонніх переговорів у Парижі заявили, що Україна має стати мостом між Сходом та Заходом, а не пішаком у чужій грі. І звичайно, як це й властиво для дипломатів, кожен з них вкладав свій сенс у вислів “чужа гра”.
Тож, чим є Україна: мостом чи бар’єром між Заходом і Сходом? Імовірно, й тим, й іншим, чи навіть “форпостом” між двома частинами континенту. Та в якому контексті розглядають тут Україну: географічному чи інтелектуально-ментальному?
Якщо йдеться про територіальний аспект, то стійкий зв’язок географічних детермінант із національними інтересами країни, її політичними та економічними пріоритетами, рівнем розвитку суспільства, характером державного устрою, якістю життя населення тощо безумовно існує.
Зважаючи на геополітичні зміни в Європі (міграція населення, робочої сили, капіталу тощо), “демократичну” анексію Криму Росією, воєнні дії і підтримку сепаратистів на сході, військова сфера України також опирається на географічні фактори планування імовірних військових дій та мобілізаційних заходів, завчасного створення необхідної оборонної інфраструктури, накопичення відповідних людських і матеріальних ресурсів.
Тому сьогодні Україна, будучи бар’єром між Сходом і Заходом, поступово перетворюється ще й на “сіру зону”. У неї ввозять старі технології під виглядом інвестицій, збувають потримані автомобілі та протерміновані медикаменти. У “сірій зоні” торгують зброєю, наркотиками, людьми, виготовляють підробки, нелегально продають вугілля, газ, пальне, якісну зброю, тютюн та алкоголь окупованим територіям Донбасу та у Крим, а звідти отримують сфальсифіковані товари. Тут високий рівень “тіньової економіки” (50-60%) та контрабанди.
Тому перш ніж визначити роль України у відносинах Європи та Азії, необхідно провести структурні змін в економіці країни, сформувати внутрішній ринок і побороти корупцію. Для України також було б добре відновити статус ядерної держави для закріплення кращих позицій у геополітичних орієнтаціях на континенті. Як відомо, Кремль знехтував усіма міжнародними договорами, зокрема і Будапештським меморандумом, за мовчазної згоди решти країн-підписантів. Імовірно, такий розвиток подій спричинила геополітична невизначеність та непередбачуваність зовнішньополітичних орієнтирів України. Однак, це не тільки українська проблема, а й загальноєвропейська, адже вона перешкоджає розбудові нової Європи. Саме тому Україна привертає увагу світу як важливий, але поки пасивний і непослідовний учасник міжнародних відносин і державних реформ.
Чи сьогодні в України є необхідні ресурси (інтелектуальні, політичні, економічні, інформаційні, фінансові тощо), щоб бути бар’єром та мостом між Сходом і Заходом? Чи має Україна повноцінну підтримку від Європи, особливо від ЄС?
Розміри території країни, кількість її населення, потужні промисловий та аграрний комплекси, науковий потенціал, природні ресурси у поєднанні з вигідним географічним розташуванням дають Україні право мати статус великої європейської держави з відповідною геополітичною поведінкою та геостратегічною орієнтацією. Однак зовнішньополітична діяльність країни не була достатньо спрямована на дистанціювання України від Росії та інтеграцію українця в Україну з наступною євроінтеграцією.
Об’єктивна суперечність між енергетичною залежністю від східних і західних сусідів та політичними прагненнями до європейського вибору так і не привела до створення позитивної програми збалансованої політики. Саме ця “об’єктивна суперечність” спричинила зростання загроз від імперської Москви, забрала можливості для розвитку ефективних міжнародних зв’язків, детермінувала закріплення за країною статусу політичного та економічного аутсайдера.
Сьогодні Україна має спільні політичні інтереси із більшістю європейських країн щодо загроз зі Сходу (Москви); вона також є потужним ринком збуту європейських товарів.
Ще одним аргументом на користь України є воєнний: в умовах цивілізаційного протистояння жодна армія не спроможна самостійно протистояти стратегічним загрозам. Україна, попри територіальні, економічні та інформаційні втрати, вже четвертий рік протистоїть “гібридному сусідові”. Це як мінімум свідчить про наші силу, витривалість та самодостатність у питаннях потенційного геостратегічного партнерства.
Останній аргумент – гуманітарний. Він формується і розвивається в умовах нищення української культури, розчленування релігій, освітніх систем, культивування асоціальних і зденаціоналізованих трендів тощо.
Чи можна вважати ці геополітичні аргументи доказом цивілізаційності, готовності до повноцінного членства в ЄС, а не лише до ролі бар’єру чи мосту між Заходом і Сходом? Річ у тім, що ЄС є самодостатньою структурою і розширення завдяки проблемним державам не потребує. Україна цікавить Європу як транспортний коридор між Сходом і Заходом, сировинна база, ринок збуту товарів, буферна зона на шляху незаконної міграції зі Сходу та Півдня. Європу лякає суспільно-політична нестабільність в Україні, війна з Росією, територіальні зазіхання з боку деяких інших країн, ядерна та екологічна безпека, складність вирішення транзиту енергоносіїв тощо. Тому для більшості європейських політиків-прагматиків Україна залишатиметься і бар’єром, і мостом між Сходом і Заходом. Європа робитиме все, аби за допомогою України дистанціюватися від Росії.
Зі свого боку Україна як форпост докладатиме максимум зусиль до розвалу останньої варварської імперії, адже без виконання цієї місії і сама держава, і Європа, і навіть світ перманентно перебуватимуть у зоні неочікуваних ризиків, конфліктів, тероризму і війн.
