Україна – Грузія: хроніка становлення дипломатичних відносин

Україна – Грузія: хроніка становлення дипломатичних відносин

У дослідженні висвітлюється становлення та розвиток дипломатичних відносин України та Грузії
впродовж 1917-1921 рр.

Українсько-грузинське політичне зближення розпочалося одразу після падіння царату. 19 березня 1917 р. представник грузинських організацій спільно із французьким консулом вітали десятитисячну маніфестацію за автономію України у федеративній Російській Республіці. На початку квітня делегат від грузинських установ Києва п. Коіава виголосив промову на Українському Національному Конгресі. Представники народу Грузії, зокрема націонал-демократ І. Мочаваріані та соціаліст-федераліст І. Бараташвілі, брали участь у З’їзді Народів, скликаному 8-15 вересня 1917 р. Українською Центральною Радою. Грузини, що мешкали в Україні, також вітали проголошення Української Народної Республіки (листопад 1917 р.) та її державної незалежності (січень 1918 р.).

Перші спроби встановлення дипломатичних стосунків Грузії та України датуються груднем 1917 року. Саме тоді Національна Рада Грузії уповноважила депутата Всеросійських установчих зборів І. Лордкіпанідзе виконувати обов’язки військового комісара при уряді УНР. Та у зв’язку з від’їздом до Петрограда він передав свої повноваження Д. Вачейшвілі в січні 1918 р., проте згодом, у квітні, на цю посаду призначили Н. Брегвадзе. Його заступником став Вачейшвілі, а секретарем обрали Н. Бокугава. Саме вони й взялися вирішувати проблеми своїх співвітчизників щодо повернення на Батьківщину.

У червні 1918 р. міністр закордонних справ А. Чхенкелі звернувся до офіційного Києва із дипломатичними нотами задля визнання незалежності Грузинської Демократичної Республіки, утвореної 26 травня. Невдовзі прем’єр-міністр Н. Жорданія надіслав міністру закордонних справ УНР Д. Дорошенку листа, у якому зазначив, що з метою зміцнення дружніх стосунків уряд Грузії призначив своїм представником в Україні В. Тевзая, а його заступником – Д. Вачейшвілі. Уже на початку вересня у Києві відкрились Дипломатичне представництво Грузії, а згодом і Генеральне консульство Грузії в Одесі, на чолі з А. Ушверідзе, та Консульство у Харкові, на чолі з К. Цагарелі.

20 липня 1918 р. гетьман П. Скоропадський затвердив своїм наказом О. Кулинського консульським агентом 1-го розряду в Тифлісі. Однак український дипломатичний “десант” прибув на Кавказ наприкінці Гетьманату, й складався лише з І. Красковського (голови) та графа М. Тишкевича. Того ж року, 5 грудня, Українська Держава встановила офіційні дипломатичні відносини з Грузинською Демократичною Республікою, тоді також було укладено і широкий двосторонній договір. При посольстві створили Економічну раду й 7 грудня 1918 р. було підписано Договір “Про товарообмін між Україною та Грузією”, а також угоду про міжбанківські переказові операції. Слід зазначити, що в жовтні-грудні 1918 р. гетьман П. Скоропадський та його оточення розглядали можливість створення об’єднаного військово-політичного антибільшовицького блоку, до якого б увійшли Україна, Дон, Кубань, Терек, Грузія, передкавказькі та закавказькі народи. Однак 14 грудня 1918 р. Гетьманат було повалено і до влади прийшла Директорія Української Народної Республіки.

Керівництво УНР також було зацікавлене у фінансово-економічній співпраці із Грузією. До прикладу, 23 грудня 1918 р. уряд УНР розглядав можливість обміну вовни з Грузії на борошно, а 10 січня 1919 р. Рада народних міністрів УНР ухвалила надання безвідсоткової позички уповноваженому представникові Грузинської Демократичної Республіки в Україні – 100 тис. карбованцями і 400 тис. т. зв. “кєрєнками”, терміном на 3 місяці.

26 січня 1919 р. І. Красковського призначили головою Української дипломатичної місії УНР на Кавказі, й майже одночасно відкрилося Дипломатичне представництво УНР у Тифлісі (вул. Судова, буд. 33). У лютому з Вінниці до Грузії вирушила дипломатична місія із 19 осіб, під керівництвом Л. Лісняка. Саме тоді почали роботу українські консульства в Тифлісі та Батумі, а пізніше і в Гаграх.

Уряд УНР також не полишав надії створення спільного антиросійського військово-політичного фронту із кавказькими народами, тож 23 березня 1919 р. Директорія УНР затвердила постанову Кабінету народних міністрів “Про вислання надзвичайного посольства до правительств: Кубанщини, Грузії та Республіки Союзу Народів Черкесії й Дагестану” для укріплення політичних та торговельно-фінансових відносин. Однак 19 жовтня 1920 р. І. Красковського запросили до МЗС Грузії й повідомили, що уряд “завдяки вимогам більшовиків примушений перервати дипломатичні зносини” з УНР.

Невдовзі через агресію більшовицької Росії грузинському керівництву, на чолі з прем’єром Н. Жванія, довелося рятуватися втечею – 18 березня 1921 р. члени уряду і частина депутатів вирушили в еміграцію. Генеральний консул УНР в Грузії Л. Лисняк теж вимушено залишив столицю 25 липня 1921 р. й подався до Батумі, звідки разом з іншими українськими дипломатами відплив до Стамбула.

На чужині українські та грузинські державно-політичні діячі все ще плекали надії про повернення, опікувалися міжнародною співпрацею й прагнули на договірно-правовому рівні оформити проект Чорноморського союзу. І 23 листопада 1921 р. очільник дипломатичної місії УНР у Стамбулі І. Токаржевський-Карашевич і керманич Комітету підтримки України О. Адьясевич підписали із дипломатичним представником Грузії К. Гварджаладзе проект союзної угоди. У вигнанні обидва уряди співпрацювали і в межах прометейського руху, зокрема Комітету дружби народів Кавказу, Туркестану та України; Товариства співпраці націй Кавказу,  Ідель-Уралу та України; Антибільшовицького блоку народів. Утім, сподівання на швидке звільнення територій з-під російсько-комуністичної окупації не справдилися – у 1922 р. республіки були інкорпоровані до складу СРСР. Відновлення державності відтермінувалось на довгих сімдесят років…

12 грудня 1991 р. Грузія однією з перших визнала державну незалежність України. За півтора роки між країнами було встановлено дипломатичні відносини, а 13 квітня 1993 р. Україна та Грузія уклади “Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу”, що став основним документом, який регламентує наші взаємини і до сьогодні. 1994 року в обох державах відкрились дипломатичні представництва: Посольство України в Грузії – 5 квітня, а Посольство Грузії в Україні – 19 серпня.

У своїй новітній історії Грузія та Україна знову зазнали агресії з боку Росії, відчули лихо війни та гіркоту від анексій власних територій. Зараз, як і століття тому, грузинський та український народи пліч-о-пліч виборюють своє право на самобутність і національну державність, й упевнено творять власне майбутнє.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ