By 
Від початку гетьманування Павло Скоропадський (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) узяв курс на українізацію служб державного апарату, зокрема Міністерства шляхів сполучення. Поміж найпалкіших прихильників українізації серед гетьманських урядовців був і міністр шляхів, колишній керуючий справами Подільської залізниці, інженер Б. Бутенко. Він був членом таємної “Української громади”, що підготувала і здійснила гетьманський переворот. У соціалістичній опозиції та в колах самостійників Бутенка вважали ворогом української справи.
Процес українізації державних установ йшов нелегко. Серед чиновників утворилась антиукраїнська опозиція, яка відверто саботувала перехід на державну мову інституцій. Для радикальної перебудови свого відомства 17 травня 1918 р. Б. Бутенко видає “Наказ про українізацію Міністерства шляхів”, зміст якого вказує не лише на небажання службовців опановувати державну мову, а й на здійснення ними тиску з цього приводу на підлеглих. У цьому документі Бутенко також закликав вести усі офіційні справи, писати оголошення та розпорядження державною мовою, внутрішнє діловодство могло поки проводитися російською, але поступово перейти на українську.
Однак накази міністра не були виконані. Очевидно, над окремими урядовцями тяжів інертний комплекс малоросіянства, що втерся у людську свідомість ще за імперських часів. Усе це змусило Бутенка видати ще одне розпорядження до посадових осіб всіх щаблів керівництва шляхами сполучень (від 15 липня 1918 р.), що наголошувало на беззаперечній українізації урядового листування.
Для практичного прискорення українізації в міністерських та місцевих установах, що йому підпорядковувалися, міністр шляхів видав законодавчі акти, що полегшували вивчення української ділової мови. Наказом міністра шляхів від 26/30 липня 1918 р. при міністерстві було створено особливу “Термінологічну комісію”, що отримала “завдання весь фаховий лексикон відносно шляхів та різні назви й бланки розробити та перекласти на українську мову”. Надалі у наказі вказувалося, що “свої праці комісія… друкує у “Термінологічному збірнику Міністерства шляхів”. Юридично цей “Збірник” започатковувався згідно наказу міністра шляхів Бутенка від 27/30 липня 1918 р., в якому, зокрема, наголошувалося на тому, що “Термінологічний збірник Міністерства шляхів” є органом урядовим і всі вміщені в нім пропозиції щодо термінології, назв і друкування бланків мають обов’язкову силу”. До того ж “з днем одержання термінологічного збірника всі урядові установи, що підлягають Міністерству шляхів, повинні вживати тільки поміщену у збірнику термінологію. Усі вивіски на станціях, залізничних двірцях та взагалі всіх шляхових урядах, а також службові печатки мають бути по одержанню збірника перероблені згідно з відповідними пропозиціями Термінологічної комісії”. Для праці комісії було асигновано 20 тис. карбованців.
Такий підхід прискорив процес українізації служб Міністерства шляхів і згодом дав задовільні результати. Зокрема, наприклад, як констатували російські “Известия”, вже до 5 вересня 1918 року “на всіх станціях українських залізниць вивішено їхні назви українською мовою”.
Логічним продовженням українізації установ Міністерства стало запровадження, поряд з загальноосвітніми, обов’язкових спеціальних курсів української мови для робітників, що працюють у сфері шляхів сполучення. В обіжнику “Про упорядкування курсів української мови” від 2 серпня 1918 р. з цього приводу Б. Бутенко зазначав: “З огляду на те, що діловодство на шляхах повинно провадитись на державній українській мові, прохаю зробити розпорядження, аби всі керуючі, порозумівшись з організаторами курсів, і українськими культурно-просвітніми організаціями, упродовж чотирьох місяців, починаючи з 15 серпня, упорядкували для співробітників, які мають стосунки з діловодством, на державні кошти, курси українознавства”.
Одночасно з тим застосовувались і більш жорсткі заходи. Найбільш запеклих українофобів звільняли з посад без права повернення на минуле місце праці. Наприклад, станом на жовтень 1918 р. було звільнено з роботи 42 службовці Південно-Західної залізниці “за те, що вони відмовилися вивчати українську мову”, повідомляли “Известия”.
Втім, нерідко намагання якнайшвидше українізувати урядові установи країни у Б. Бутенка втілювались у вкрай радикальних методах, які керівники інших міністерств не завжди підтримували. Наприклад, конфлікт на рівні міністерств, який виник з приводу урядового листування. Справа була в тім, що у відповіді на отриманий від Міністерства торгу і промисловості папір російською мовою, Міністерство шляхів (безумовно з розпорядження Б. Бутенка) відповіло французькою. У відповіді зазначалося, що Міністерство шляхів “отримало з Міністерства торгу і промисловості папір, який було написано маловживаною у нашій країні (тобто в Україні) мовою (“peu usile’e notre pays”)”. До цього додавалось: “оскільки у складі Міністерства шляхів є урядовці, які знають усі мови, то й папір від Міністерства торгу і промисловості було прочитано. Однак Міністерство шляхів просить Міністерство торгу і промисловості, у випадку, якщо у його складі немає службовців, що достатньо знайомі з державною українською мовою, писати папери мовою загальноприйнятою серед цивілізованих народів, а саме французькою, а не маловживаною й мало кому знайомою (тобто російською) в Україні”.
Наприкінці 1918 р. українізація установ Міністерства шляхів наближалась до завершення. Її успіх залежав від загального курсу на українізацію державних установ гетьмана П. Скоропадського та особистих зусиль Бориса Бутенка, який у ті важкі часи своїми знаннями, досвідом, організаторським хистом відстоював українську мову. Б.Бутенко помер у 1926 році в безвісності на еміграції.
