By З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського 29 квітня 1918 р. між Україною і Доном почали налагоджуватися стабільні політичні та економічні відносини.
Дон був вельми зацікавлений у співпраці з гетьманською Україною, єдиним своїм західним сусідом. Під час збройної боротьби з більшовиками керівництво Всевеликого Війська Донського розглядало навіть питання про тимчасову федерацію Дону з Українською Державою. 11-го травня 1918 р. представник донського отамана П. Краснова ген. Черячукін прибув до Києва, натомість у Дон відправився представник гетьмана ген. Середін. На переговори з гетьманськими урядовцями прибув, між інших з Дону, і міністр торгівлі В. Лебедєв, що свідчило про велике значення, яке надавав донський уряд налагодженню економічного партнерства з Україною.
Переговори тривали майже 2 місяці. Особливо гостро між країнами постало питання про кордони, що врешті було розв’язане внаслідок поступок з обох боків. Відтак кордон проліг “колишньою адміністративною межею, яка ділила Україну від прежньої Області Війська Донського, цеб-то межею цієї області й Катеринославської, Харківської і Воронезької губерній”. Українська Держава та Всевелике Військо Донське визнавали взаємний суверенітет і незалежність, а також спільні кордони згідно договору, укладеного між ними 8 серпня 1918 року. До України від старої кордонної лінії відходила територія на схід від Маріуполя, яка забезпечувала комплексне адміністративне та господарче життя міста, порту та їхніх околиць. Дон відмовився від претензій на певні частини Харківської та Луганської губерній, де розташовувалась низка кінних і військово-виробничих заводів. Водночас Україна тимчасово, до ліквідації північної (більшовицької) загрози, передавала під контроль Дону залізничну мережу Чертково – Ліски – Поварино. Обидві сторони зобов’язувались гарантувати права мови, національної школи і культури українському населенню на Дону і донсько-козачому – в Україні.
Водночас Українська Держава 29 липня змушена була остаточно визнати за Доном частину своєї етнічної території – м. Таганрог та його округу. У такий спосіб до Дону відійшли суттєві поклади антрациту, а також Таганрозький Русько-Балтійський завод, що міг виробляти набої для рушниць та артилерії, в чому особливо була зацікавлена воєнізована структура донського суспільства, яке вело відчайдушну війну з більшовиками. Уже в листопаді 1918 р. цей завод виробляв для потреб Донського Війська 300 тис. набоїв для рушниць на добу.
Пояснюючи такі поступки з українського боку, гетьман у своїх спогадах звертав увагу на геополітичні обставини не лише сучасності, а й майбутнього. “Я вважав, – згадував він, – що наш борг і розумна українська політика вимагала від нас всіляко йти йому [отаману Краснову – П.Г.-Н.] назустріч. Краснов вів боротьбу виключно з більшовиками, які були і нашими ворогами. Для України мати Дон добрим сусідом було завжди надзвичайно бажаним не лише в розумінні торгівельному, де він міг допомогти як жировими речовинами, так і рідким паливом, так як із взяттям Царицина йому відкривалась можливість їх отримати…”
Між країнами розпочалась інтенсивна торгівля, зокрема з Дону в Україну постачали продовольство і мастильні речовини, а з України в Дон – ліс, металовироби та зброю. Гетьманат також надав грошову допомогу своєму новому економічному партнерові. Отаман П. Краснов, який здавна був знайомий з П. Скоропадським, свідчив про дружні взаємини між ними та їхніми країнами, а також вказував, що “з Україною починався правильний товарообмін, Дон отримував від неї не лише зброю і спорядження, але й цукор, шкіру, сукно, і міг розвивати свою торгівлю”. У майбутньому держави планували створити спеціальні комісії з подальшого врегулювання питання Донецького басейну, щоб зберегти єдність його господарчого функціонування, а також укласти окремі угоди щодо вільних транзитних сполучень, товарообміну, митних та фінансових відносин. Проблему Донбаського регіону було вирішено вже 18 вересня разом з укладенням “Договору про спільне упорядкування справ, що стосуються Донбасу”. Регуляцією питань регіону займалася спільна спеціальна комісія.
У грудні ж планувалося провести масштабну конференцію за участі Української Держави, Дону, Кубані, Тереку та північнокавказьких народів для утворення потужного військово-політичного союзу проти більшовицької Росії, а відтак – формування спільного фронту. Проте вже 14 грудня 1918 р. Гетьманат було повалено.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
