By Під час російсько-української війни, коли Україна бореться не тільки за кордони, а і власну ідентичність, важливо окреслити місце держави в геополітичній площині. В українській політичній думці маємо багато наукових праць діячів минулого століття, де висловлені думки не тільки про незалежну українську націю (які лягли в основу сучасної націології), а й про засади майбутніх міжнародних відносин, економічних та федеративних об’єднань, місце України в глобалізованому світі.
Українська націософія – це розділ націології, виражений політичними, філософськими трактатами, літературними творами про національний устрій, державу, геополітику й національне життя українців. Важливе місце в ній займає геополітична націософія. Вітчизняні мислителі завжди бачили Україну як активного гравця на світовій арені. Українські націософи-геополітики Ю. Липа, С. Рудницький, Петро Федун-“Полтава” у своїх творах обстоюють право будь-якої нації на самовизначення й незалежність. На їхню думку, політичний розвиток світу неможливий без творення національних держав, що формуються внаслідок розпаду багатонаціональних імперій.
Головний ідеолог ОУН-УПА Петро Федун-“Полтава” в праці “Концепція самостійної України й основна тенденція ідейно-політичного розвитку сучасного світу” розглянув можливі сценарії розвитку світу, а також вказав на важливе місце України в геополітичних процесах майбутнього, зважаючи на її розташування й роль у становленні радянсько-московської імперії.
Національна ідея повинна супроводжувати процес самовизначення нації, здобуття самостійності й державності. Майбутнє народів – не в імперіях чи ворожих для людства ідеологіях, а в державах і монолітних націях. Важливо також, що країни повинні не тільки лобіювати власні інтереси, а й також забезпечувати іншим націям можливість обстоювати свої цінності. Українська геополітична націософія вказує на недосконалість міжнародних відносин, що не забезпечують націям їхнього природного права на саморозвиток.
Часом народи під виглядом “дружби” із сусідніми державами намагаються розширити свої зони впливу, відтак “приязні стосунки” перетворюються на залежність слабшої країни від сильнішої. В історії є безліч таких прикладів. Напередодні Другої світової війни Європа мовчала про Голодомор і політичні репресії української інтелігенції, бо боялася гітлерівського режиму й Радянського Союзу, однак це не врятувало Захід від нацистської чуми. Сьогодні ж європейські країни, демонструючи нам свою “дружбу й підтримку”, насправді продовжують мовчазну тенденцію міжнародного лицемірства, намагаючись уникнути поширення російської агресії на їхні країни. Тут криється велика небезпека повторення старого сценарію (можливо дещо видозміненого), адже Росія-Московія не змінилася ідеологічно, а й далі залишається імперією, у якій процвітає шовінізм, рашизм і ксенофобія.
Український націософ-геополітик Ю. Липа вказує на те, що неправильне оперування поняттями “стратегічні кордони” чи “стратегічні позиції” може призвести до повернення в минуле – до імперіалізму чи іншої злочинної для нашого часу ідеології. Петро Федун-“Полтава” пише про цю загрозу як про “засіб прикривати імперіалістичну політику фабрикуванням “теорій” про необхідність творити великі політичні комплекси з огляду на складність теперішнього економічного життя” (ідеї “пан-Європи”, Сполучених Штатів Європи, гітлерівського “великопростірного господарства”)[1]. Деякі із цих “псевдотеорій” існують і досі.
Євросоюз часто критикують за вихід з економічної сфери в політичну, а також за франко-німецьке панування всередині структури. Петро Федун-“Полтава” описує це як про потребу великих країн використовувати свої переваги над економічно слабшими державами. Цікаво, що українські геополітики писали про Об’єднану Європу ще за століття до її створення. Про справжні економічні відносини Петро Федун-“Полтава” зазначав таке: “Немає жодних об’єктивних перешкод до того, щоб ідею тісного економічного співробітництва здійснити в системі вільних національних держав. Лише тоді можуть бути гармонійно поєднані як інтереси великих, так і інтереси малих країн і народів”. У працях вітчизняних націософів головні фігуранти міжнародних відносин – народи – співпрацюють за принципом “рівний із рівним”, тобто без жодного економічного чи політичного приниження.
Петро Федун-“Полтава” та Юрій Липа прогнозували поширення російських імперіалістичних ідей на Європу та Азію. І справді, “російський слід” бачимо сьогодні не лише на сході України, але й у Каталонії, Сирії, на виборах у США тощо.
Українські мислителі-націософи ще століття тому передбачили важливі світові події сучасності. У своїх творах вони сформували засади міжнародної співпраці, до яких повинен рухатися цивілізований світ. Маємо глибше пізнавати праці наших дослідників для якісного аналізу подій. Нові засади міжнародної політики, окреслені в українській геополітичній націософії, створюють для усіх країн рівні можливості розвитку та міжнародної співпраці.
[1] Тут і далі цитуємо за: Федун Петро. Концепція самостійної України. Т. 1. 2008. С. 143-186.
