Українські місіонери в Піднебесній, або 300-річчя першої православної місії в Китаї

Українські місіонери в Піднебесній, або 300-річчя першої православної місії в Китаї

Китай упродовж сторіч залишався закритим для світу, відомості про цю загадкову країну часто були плутаними, суперечливими і далекими від реальності. Отож неабиякої поваги заслуговують справжні піонери китаєзнавства, серед яких і наші співвітчизники, представники українського духовенства, вихованці Київської духовної академії, очільники та учасники перших православних місій у Пекіні.

Перша православна община в Китаї

Історія християнства у Китаї доволі давня. За легендами, в Піднебесній побував навіть один із Христових апостолів – Хома. Втім, дослідники стверджують, що перші християнські общини виникли у Китаї дещо пізніше, у VІІ сторіччі. Їх заснували несторіанці, які, ймовірно, опинились там, рятуючись від переслідувань через звинувачення у єресі. 1234 року в Пекіні з’явилась перша католицька місія, яку заснували монахи-францисканці.

А от перший осередок православної церкви з’явився в Піднебесній лише наприкінці XVII сторіччя, коли 1685 року в Пекін доставили російських військовополонених, захоплених під час взяття прикордонної фортеці Албазин. Разом із ними прибув і православний священик Максим Леонтьєв. Незабаром російські козаки і перебіжчики вступили на службу до китайського імператора. Їм дозволили сповідувати свою віру, закласти православне кладовище, а буддистську кумирню перебудувати на православну каплицю. Невдовзі її було освячено в ім’я святої Софії. Щоправда, капличку часто називали також і Миколаївською – на честь чудотворної ікони, що там зберігалась. І дотепер святитель Миколай – особливо шанований святий серед китайських християн.

Та незважаючи на всі зусилля отця Максима, одружившись із китаянками, албазинці швидко асимілювались. Деякі дослідники навіть стверджують, що саме релігійне відчуження албазинців спричинилось до організації першої православної місії в Пекіні. Втім, це був лише один із приводів, як і бажання російських купців, які часто приїжджали до Пекіна і хотіли мати там свій православний храм. Бо навіть якщо караван супроводжував священик, то він не міг залишатись у столиці імперії надовго і не мав дозволу відправляти відкрите богослужіння.

1693 року російський посланець спробував отримати дозвіл на зведення в Пекіні православної церкви. На що отримав відповідь, що «побудова в Китаї церков іноземцями, тими, котрі постійно живуть в царстві, узаконена, а тим, хто буває тут проїздом, вимагати церков не положено». Можливо, саме ця відмова китайського уряду підштовхнула до пошуку інших можливостей опіки над православними християнами в Китаї.

Стосунки Піднебесної зі світом у XVII–XVIII сторіччях

Проте православна місія мала не лише задовольняти духовні потреби православних чад. Щоб до кінця оцінити її роль, значення та заслуги, варто, мабуть, згадати не лише про китайсько-російські відносини, а й про загальноєвропейсько-китайські взаємини у XVII–XVIII сторіччях. У середині XVII століття владу в Китаї захопили маньчжури. Всі правителі цієї династії дотримувалась доктрини Серединної імперії, відповідно до якої абсолютно всі держави світу автоматично вважалися васалами китайського володаря, а отже, його підданими. Щоб потрапити на прийом до імператора, іноземний посол будь-якої європейської держави мусив докласти чимало зусиль і витратити багато грошей, а під час самого прийому був зобов’язаний підповзти до трону й відбити дев’ять земних поклонів, інакше йому навіть не давали розкрити рота і висилали з країни. Торгувати європейці, яких дуже цікавили китайські товари, зокрема шовк і порцеляна, мали право лише в південному порту Гуанчжоу.

Щоправда, з Росією у Піднебесної стосунки склались дещо по-іншому. Оскільки спільний кордон був доволі довгим, а прикордонні сутички та битви так і не принесли остаточної перемоги жодній із сторін, імперія Цінь визнала Росію єдиною рівною собі державою й погодилась на підписання Нерчинського договору (1689 р.). До речі, активну участь у його укладенні взяли українці. Охоронним полком російського посла Федора Головіна командував гетьман України Дем’ян Многогрішний, якого царський уряд заслав у Сибір як зрадника і бунтаря, але згодом царським указом його призначили командувачем фортеці Селегінськ. А перекладачем посольства був українець Андрій Білобоцький.

Згідно з Нерчинським договором, нарешті було встановлено кордони між двома державами та визначено порядок торгівлі. А за декілька років китайська адміністрація дозволила відкрити в Пекіні російську православну духовну місію. Місія діяла тривалий час, повністю припинивши роботу лише на початку ХХ століття. Вона була одним із небагатьох, а коли 1757 року імператор Цяньлун заборонив іноземцям під загрозою страти перебувати в Китаї, то й узагалі єдиним джерелом інформації про те, що відбувалось у Китаї. Протягом XVIII сторіччя склад православної місії у Пекіні змінювався вісім разів. І семеро із восьми її керівників були представниками українського духівництва.

Організація першої православної місії

Склад першої православної місії було затверджено 1715 року. На жаль, в історичних архівах Росії збереглось дуже мало відомостей про її організацію та діяльність. Проте достеменно відомо, що Петро I звелів обрати «найдостойніших людей для служіння в царстві Китайському», а на посаду начальника місії призначити чоловіка «розумного і покладного».

Вибір упав на архімандрита Іларіона (Лежайського) – українця родом із Чернігова, вихованця Київської духовної академії. Те, що саме українець очолив першу православну місію, цілком закономірно. Адже, за словами історіографа пекінської місії ієромонаха Миколая (Адоратського), «для виконання такого важливого завдання погляд російського государя звернувся від півночі на південь – до стійких натур малоросів, …які володіли тоді відносно великою освітою».

Точна дата прибуття місії до столиці Піднебесної достеменно не відома. Російські архівні джерела вказують дві дати – 20 квітня 1715 року та 11 січня 1716 року. Китайські подають лише рік – «54-й рік правління Кансі», що відповідає періоду з 4 лютого 1715 рокудо 23 січня 1716 року. У Пекін місія привезла ікони, до речі, написані у Києві, церковне начиння і богослужбові книги. До складу місії увійшли також священик, диякон і семеро учнів, яких узяли з метою вивчення китайської і маньчжурської мов.

Імператор виявив місії неабияку прихильність Її членів прирівняли до державних чиновників різного рангу із виплатою відповідної зарплатні. Архімандрит став мандарином п’ятого ступеня, священик з дияконом – мандаринами сьомого ступеня, а учнів зарахували до стану солдатів. Усім членам місії надали житло. Щомісяця спеціальний посланець китайського імператора відвідував місію, щоб довідатись про здоров’я начальника і про їхні потреби.

Діяльність членів місії не обмежувалося роботою в російській православній громаді. Духівництво та учні вивчали мову та укладали словники. Одним із завдань була також допомога в нормалізації та підтриманні на належному рівні міждержавних відносин та збирання матеріалів про Китай, зокрема секретних.

Софроній Грибовський – перший український китаєзнавець

Особливо відзначився на цій ниві архімандрит Софроній (Грибовський), який очолював місію в період від 1793 до 1807 року. Він теж був українцем, за деякими даними, родом із Сумщини, освіту здобув у Києво-Могилянській академії, де вивчав іноземні мови, богослов’я, філософію. Спершу хотів стати лікарем, але потім прийняв постриг. Перед поїздкою до Китаю архімандрит Софроній отримав спеціальну інструкцію Колегії іноземних справ, у якій було вказано, що він має «находить способы удобные… к разведыванию в сем удалёном государстве как о состоянии его, так о делах и жизни обитающих в нём народов».

Хоча архімандрит Софроній (Грибовський) не володів китайською мовою, але, активно користуючись послугами перекладача, він першим на теренах Російської імперії почав писати аналітичні твори про Піднебесну. Його цікавив і державний устрій цієї країни, і віросповідання китайців, і медицина, і навіть рослинний і тваринний світ. Цікаво, що у своїх нотатках Софроній нерідко порівнював китайські рослини, тварин, предмети, явища з тими, які він зустрічав «у Малоросії».

Уже із самих назв його творів, а, за тодішньою традицією, вони були доволі довгі, можна простежити деякі із зацікавлень очільника місії. Наприклад, один із них мав таку назву: «Повествование о главных народах, обитающих ныне в Китае; о настоящем их правлении и о прочих нациях, принадлежащих (Китаю); об обычаях и нравах манчжуров и китайцев. Как победители со своими побежденными живут. О порядке, соблюдаемом в Китае. Каким образом учреждена в той империи экономия. В чем сие государство сильно и в чем слабо. Какая в том месте земля, какие приносит плоды. Какие законы и как оные выполняются. Какое прежде китайцы имели понятие о Боге и какое теперь имеют. Откуда взошло в Китай идолопоклонство, и когда, каким образом и откуда произошли разные секты. Также и о прочих того государства положениях, которые в сих же замечаниях порознь означены». Цікаво, що, описуючи основні положення конфуціанства, буддизму та релігійні обряди китайців, архімандрит виявив неабиякі стриманість і терпимість. Він навіть уклав збірку давньокитайських філософських афоризмів із 155-ти висловів. Щоправда, вони не надто його вразили, бо «сии сентенции против европейских мудрецов изречений не очень мудры». Серед його заміток можна знайти і менш важливі, але не менш цікаві, зокрема список продуктів і страв для імператорського меню. Архімандрит також докладно вивчав звичаї імператорського двору, був неабияким знавцем двірцевих інтриг, хоча сам, звісно, участі в них не брав.

Архімандрит Софроній (Грибовський) є автором 12-ти праць з китаєзнавства. Три з них були опубліковані в наукових збірниках уже після смерті автора. Про його діяльність, як, зрештою, і про православні місії у Китаї, відомо дуже мало. Хоча саме наших співвітчизників цілком заслужено можна вважати першими китаєзнавцями.

Ксенія Зданєвська

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ