By 
Нещодавно в Києві проспект Ватутіна перейменували на проспект Шухевича, що викликало хвилю обурень з боку кількох одіозних громадських організацій як от “Антифашистська правозахисна ліга” та “Єврейська правозахисна група”. Відомий журналіст і депутат Київміськради Дмитро Гордон заявив: “Всем проголосовавшим за проспект Шухевича в Киеве советую назвать следующие проспекты именами Гитлера, Бормана, Геббельса и Геринга. Путин будет доволен!”
Дивовижно, що одна людина, навіть дуже талановита, може ставити під сумнів адміністративні рішення, що випливають із прийнятого Верховною Радою Закону “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”.
У своїх історичних розвідках я часто стикаюсь із неприхованим амбіційним рядом принижень і невизнання очевидних історичних явищ: заперечення та замовчування Голодомору, що по суті був геноцидом та етноцидом українців впродовж 20-50-х років ХХ століття; а також засудження дій Української Повстанської Армії[1], яка була чи не єдиною військово-політичною силою, що боролася за збереження української нації і за самостійність нашої держави.
Постійна фальсифікація очевидних історичних фактів, пов’язаних з надуманою участю українських військових формувань (“Роланд”, “Нахтігаль”, дивізія СС “Галичина”, УПА) у винищенні єврейського населення змушує подивитися на недалеке минуле з позицій громадянина самостійної України.
Отож… За словами керівника суспільних зв’язків Федерації єврейських громад Росії Боруха Горина “…чтобы, соответственно, одеть УПА у ризы святых борцов за независимость Украины, сначала нужно отмыть эти ризы от кровавых пятен жертв коллаборации и участия УПА в уничтожении евреев Украины”[2]. Ось так, бездоказово і безапеляційно ведуться дискусії на болючі для українців теми, заздалегідь визначивши винних, і те, який народ повинен взяти відповідальність за злочини.
Хочеться нагадати як не так давно розігрувалось масштабне шабаш-шоу за участю громадянина США Івана Дем’янюка, звинуваченого в акціях винищення єврейського населення, буцімто як наглядач концтабору він знущався над євреями. Дем’янюка возили в клітці по території Ізраїлю й лякали ним дітей, розповідаючи про те, якими є українці. Зрештою, усе завершилось коли Ізраїльський Верховний Суд визнав свідчення неймовірного числа очевидців такими, що не мають жодних підстав для звинувачення. Та з боку Української держави ніхто не став на позиції істини і не вимагав об’єктивного розгляду справи.
Теми засудження УПА та замовчування злочинів Голодомору знаходять підтримку і в депутатському корпусі України. Так, депутат від БЮТ О. Фельдман обурювався стосовно оприлюднення лише невеликої частини списків українців, причетних до винищення українського народу. Він впевнений, що це питання сьогодні не є вкрай важливим для України, але такі дії СБУ не можна залишати без уваги: “Мене дивує той факт, що списки були зроблені вибірково. Насторожує той факт, що в них простежується етнічна складова”[3].
Дивним чином з Фельдманом щодо тем УПА та Голодомору солідарний Яків Дов Блайх, головний рабин Києва та України, голова Ради рабинів Єврейської конфедерації України. В одному з інтерв’ю він повчально заявив: “Знаєте, для мене дуже є цікавою позиція СБУ, якій більше нічим займатися, крім Шухевича та історії українців… Для мене особисто нема питання, бо ми всі знаємо, що євреї страждали і від рук українців… Чи була організаційна політика цих структур проти євреїв? Я знаю, що була. І ніяке СБУ не може сказати мені чогось іншого…” На питання про причетність і ставлення євреїв до Голодомору Яків Дов Блайх відповів: “А що, єврейська громада мала б мати ставлення до Голодомору?! Це історія і нічого більше! Гинули всі – і росіяни, і українці, і казахи, і євреї… Так, я читав про це в єврейських газетах 30-х років, це було страшно. Знаю, що загинуло також дуже багато євреїв, бо вони жили в Україні. Я не розумію навіщо потрібно порушувати це питання?! Якщо, допустимо визнають, що це був геноцид українців, то що вони до нас повернуться? Га? То що, Україна стане багатшою?” І ось насамкінець “пророчі” слова ребе: “Повірте мені, що через 20 років ні Голодомор, ні Шухевич не будуть важливими!”[4].
Дозволю собі засумніватися у цьому, бо всі ми знаємо “ніхто не забутий і ніщо не забуто”. Уже надто довго замовчувалися українські трагічні й героїчні сторінки історії! Ситуація, погодьтесь, більш ніж дивна. СБУ, судячи з цих реплік знаних у єврейській громаді людей, не має підстав давати історичну оцінку представникам каральних органів, що всіляко сприяли винищенню українців. А повчання щодо справжніх героїв засвідчують хто є хто в Україні.
Американський дослідник єврейського питання Девід Дюк стверджує, що протягом “останніх 1990-х років з’явилося принаймні в 10 раз більше інформаційних статей щодо Голокосту, ніж це було в кінці 1940-х чи 1950-х років”, що пояснюється “індустрією Голокосту”[5].
Сьогодні ми спостерігаємо зростання чисельності жертв, але за дивним збігом обставин лише єврейської національності, з’являються й “зоологічні націоналісти”, буцімто причетні до актів Голокосту (“Бабин Яр”) на українських землях. Та цифру у 200 тисяч розстріляних євреїв спростовує дослідження історика Дмитра Малакова: “Нині, за всіма оцінками, встановлено: у Бабиному Яру загинули 39-40 тис. євреїв. Порівняно із загальною кількістю загиблих у Києві від рук нацистів 195 тис. киян, це дорівнює майже 20-30%. Так чому ж так хочеться виділити одну національність? За “гаманець”? Але весь світ пам’ятає чим закінчилася в ХХ столітті спроба однієї нації поставити себе вище від усіх інших!”[6]
З якого б боку не розглядалось це болюче питання, та це трагедія, і не лише єврейського народу, адже у Бабиному Яру навіки залишилося іще 160 тисяч військовополонених червоноармійців, моряків Дніпровської флотилії, українських націоналістів… Описуючи ці трагічні події Малаков уточнює, що “братська могила” складалася з багатьох географічних частин (приярків) довжиною 2,5 км, зокрема й Сирецького концтабору. Доречно нагадати, що Сирецький концтабір – творіння Лейби Бронштейна, більш відомого як Лев Троцький. Саме з його ініціативи у 1919 році під Києвом створили концтабір, де регулярно відбувалися розстріли “дисидентів” – людей, які за певними політичними або ж антропологічними ознаками не співпадали з ідеальним образом творців революції. Відповідно до статті 74 Кримінального кодексу УССР людей розстрілювали за міфічний антисемітизм.
Очевидною є і надуманість висновків про ганебну участь українців у розстрілах євреїв у Бабиному Яру. Малаков пише: “Про Голокост на Заході видано десятки документальних досліджень. Але в жодній із книжок, включаючи Енциклопедію Голокосту 2001 року видання, немає згадки про участь українців в розстрілах 29-30 вересня 1941 року в Києві”6.
Такий же висновок і Юрія Винничука щодо участі українців у скоєнні злочинів щодо євреїв на Львівщині: “У звіті спеціальної урядової комісії “Про злочини німців на території Львівської області”, опублікованому по гарячих слідах у 1945 р., названо поіменно понад 200 прізвищ катів львівських євреїв. І серед них жодного! українського прізвища. Авжеж, тоді ще ніхто не додумався ліпити з українців антисемітів. Але ж йонесам[7] та ефесбешникам, цим сумлінним орачам Інтернету, не про істину йдеться, а лишень про те, аби нізащо не допустити реабілітації вояків УПА”[8].
З огляду та усі ці факти й аргументи хіба можна так безапеляційно звинувачувати українців у антисемітизмі?!
[1] http://www.bbc.co.uk/ukrainian/domestic/story/2008/04/080415_krup_jews_national_sp.shtml
[2] http://www.jewish.ru/news/cis/2008/04/news994261716.php
[3] http://www.unian.net/ukr/news/news-264207.html
[4] http://www.unian.net/ukr/news/news-261548.html
[5] Дюк Дэвид. Еврейский вопрос глазами американца. – К.: Оріяни, 2002. – с. 21.
[6] Дмитро Малаков “Молитви та міфи. У Бабиному яру лежать не лише євреї” – “Дзеркало тижня” №36 від 20-26 вересня 2003 р.
[7] Йонес Еліяху – автор книги “Евреи Львова в годы Второй мировой войны и катастрофа европейского еврейства 1939-1944”, де описано вигадану історію входження до Львова батальйону “Роланд”. Під узагальненим “йонеси” мається на увазі цілий ряд упереджених, по-ворожому налаштованих до українців громадян інших націй і країн.
[8] Винничук Юрій. На боці німців воювали півмільйона росіян / Українське слово, 2006. –http://ukrslovo.kiev.ua/work/archive/2006/43/10.html
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори публікацій.
