Укрзапізниця

Нещодавно Укрзалізниця оголосила про можливість появи інтерактивної карти руху поїздів. Теоретично це могло б спростити життя мандрівникам, дозволивши відстежувати запізнення в онлайн-режимі. Однак про те, наскільки варто довіряти таким повідомленням, можна зрозуміти із того, що подібне в УЗ обіцяють час від часу ще так із року 2012-го. Наявність подібної мапи могла б стати в пригоді не лише перевізнику, а й людям. УЗ та бюджету вдалося б зекономити гроші, допомагаючи краще порядкувати логістичними процесами, а багатьом пасажирам – купу нервів та часу, як мені кілька днів тому, коли намагався вибратися із Києва до Бахмута.

Масові запізнення потягів на УЗ – не така вже й часта подія, особливо якщо порівнювати із залізницею, наприклад, польською, де це звична річ. Тим паче можна зрозуміти затримки, коли йдеться про екстремальні снігопади. Проте весь рагулізм та примітивність системи найкраще проявляють себе саме в кризових ситуаціях. Тоді зливаються воєдино всі кари єгипетські й утворюють ідеальний шторм. І штормить від нього тих, кому доводиться чекати невідомо чого й невідомо скільки, бо ніхто нічого ніколи не відає. Три славетні мавпочки, що не бачать, не чують і не говорять, могли б дуже добре почуватися на лого вітчизняного залізничного перевізника.

У таких випадках дуже б стала в пригоді можливість відстежувати рух потягів онлайн. Сайт угорської залізниці особливо не вирізняється зручністю для користувачів, проте повідомляє пасажирам, наскільки запізнюються поїзди та навіть вираховує приблизний час прибуття. Насправді на сайті УЗ є відповідний розділ про затримки, проте того дня він показував запізнення лише на великих станціях (наприклад: Київ і Львів – так, але Житомир і менші – ні) і лише на потяги, в яких ця станція є кінцевою. Себто спроби знайти там свій 142-ий, що лиш зупиняється в Києві і їде далі, виявилися марними. Тому на сайті УЗ мав змогу дізнатися про запізнення деяких поїздів на 30-70 хвилин, проте нічого про Львів-Бахмут, що вибився з графіка на цілих 4 години.

Не менше дивує те, що від початку карантину не працює додаток Укрзалізниці для смартфонів. За його допомогою було б найзручніше повідомляти пасажирів, які купили квитки, про запізнення їхніх потягів, як це робить, наприклад, автобусний перевізник Flixbus. Деякі перевізники присилають смс-повідомлення про те, що їхній транспорт вибився з графіка. Я навмисне переглянув офіційний сайт, фейсбук та телеграм-канал Укрзалізниці, але там, замість оперативної інформації, красувалася передвалентинівська новина про найромантичніші напрямки.

Якби ж УЗ повідомила мене про ці 4 години, то я спокійно міг би переставити будильник на пізніше і ще спати, а не підриватися о 4:30 та продиратися через снігові замети, аби встигнути на поїзд, що стоїть десь в полі in the middle of nowhere. А потім мерзнути на вокзалі, не витримати цього на другій годині очікування й піти в поближню забігайлівку, щоби відігрітися та поїсти. І там не могти довго сидіти, бо ж ніколи не знаєш, чи інформації про 4 години варто довіряти.

Тому дивують і приватні контори, себто ті самі забігайлівки довкола, що могли б домовитися з керівництвом вокзалу і ретранслювати інформацію з гучномовців чи, що краще, з табло станції, що показує прибуття, відправлення та запізнення.

Після мого повернення на вокзал з’ясувалося, що пасажирам 142-го потяга дозволили перейти в зал очікування підвищеного комфорту. Це, звісно, плюс. Але чому на це рішення знадобилося стільки часу? І чому в тому величезному залі лише одне невелике табло завбільшки з телевізор? А оголошення неможливо почути, бо їх перекрикує справжній телевізор, який має розважати пасажирів, транслюючи один із вітчизняних каналів.

Врешті, перед прибуттям потяга, пані, що сиділа на рецепції залу очікування, таки сповістила про це пасажирів. Проте всього цього безладу, цих зайвих рухів, витрачених сил, недоспаних годин та змарнованого часу можна було уникнути, якби Укрзалізниця просто сповіщала своїх пасажирів про запізнення. Якби їй дійсно йшлося про комфорт та те, аби бути орієнтованою на людей. Тому важко якось позитивно ставитися до цього державного перевізника, вірити в якусь можливість його реформування.