By 
З осені 2018 р. США застосували до Ірану цілий комплекс попереджувальних заходів та фінансово-економічних санкцій, щоб вгамувати агресивні випади Тегерана, пов’язані з їхньою ядерною програмою та піратськими захопленнями морських суден. Але якщо раніше, до “ядерної угоди” 2015-го, позицію США підтримували країни-члени Євросоюзу, то вже наприкінці 2018 року ЄС, насамперед держави-засновниці – Німеччина, Франція, не просто критикують політику Сполучених Штатів, а навіть активно шукають і пропонують механізми обходу американських санкцій.
Суть “обхідних маневрів” полягала в створенні європейськими державами компаній, що постачають в Іран необхідні для цієї країни товари та ресурси, що можна тлумачити як пряму оплата за нафту, – це свого роду різновид бартерних операцій. Більше того, в європейських кулуарах обговорювалося питання про створення власної платіжної системи, альтернативної до Swift.
США, на диво, спокійно, з розумінням сприйняли такий розвиток подій, активними учасниками якого з протилежної сторони виступили союзники по НАТО – Німеччина та Франція. Зазначене “розуміння” Вашингтону передбачає, з одного боку, стримування “країни-терориста”, а з другого – зацікавленість США в тому, щоб ірансько-європейська торгівля й надалі тривала. Адже Іран не може не продавати нафту, і для США краще, якщо ці енергоресурси йтимуть в Європу, а не в Китай. Тим паче, що саме Китай проявляє найбільше інтересу в проникненні на “підсанкційний” іранський ринок.
На початку січня 2019 року Держсекретар США Майк Помпео вже вкотре заявив, що формування глобальної антиіранської коаліції є частиною стратегії Вашингтона у зовнішньополітичній діяльності. За його словами, до коаліції мають увійти країни Перської затоки, Ізраїль, європейські та азійські країни. Тобто ті держави, які розуміють, що країна, яка є найбільшим в світі спонсором тероризму, має припинити свою діяльність.
На необхідність прискореного формування антиіранської коаліції вплинули липневі події 2019 року, підігріті взаємними затриманнями танкерів, що транспортували нафту з Перської затоки. Так, 4 липня іранський супертанкер “Grace 1”, який ішов під прапором Панами, був затриманий в Гібралтарській протоці. Британська влада тоді заявила, що судно було затримано через порушення режиму санкцій Євросоюзу щодо Сирії, однак Лондон сприятиме звільненню іранського супертанкера “Grace 1” за гарантії, що він не попрямує до Сирії. Таких запевнень з Тегерану не прозвучало.
У відповідь 19 липня танкер “Stena Impero”, що йшов під прапором Великої Британії, був затриманий в Ормузькій протоці. Причиною затримання танкера, що не витримує критики, іранська сторона назвала необхідність проведення розслідування нібито факту зіткнення танкера з риболовецьким судном. Хоча міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф і спростовував заяви, згідно з якими захоплення іранцями британського танкера “Stena Impero” стало відповіддю на затримання біля берегів Гібралтару іранського танкера “Grace 1”, та все ж президент Ірану Хассан Рухані вніс ясність:“Протока за протоку. Не може бути, щоб Ормузька протока була відкрита для вас, а Гібралтарська протока — закрита для нас”.
Зрозуміло, що Захід хоче безпеки в Перській затоці, і кожна із зацікавлених західних країн заявляє про свою боротьбу за “пацифікацію” затоки і регіону загалом. Щоправда, розуміння методів і механізмів цього “умиротворення” у кожної з країн своє.
Реакцією на такі загрозливі дії Ірану у Перській затоці стала пропозиція США створити коаліцію для гарантування безпеки судноплавства в регіоні. 30 липня Вашингтон запропонував Німеччині, Франції та Великій Британії приєднатися до американської місії із гарантування безпеки судноплавства в Ормузькій протоці і протидії Ірану.
Як стало відомо, проти участі в такій коаліції виступили Німеччина та Франція. Бельгія і Нідерланди, хоча і не відповіли відкрито, також не виявили особливого ентузіазму.
Та все ж, у понеділок, 5 серпня, міністр оборони Великої Британії Бен Воллес заявив, що Лондон приєднується до морської коаліції під егідою США, спрямованої на захист безпечного судноплавства в Перській затоці. Велика Британія закликала до створення європейських військово-морських сил для забезпечення свободи судноплавства в Перській затоці. Така ініціатива мала б запобігти захопленню Іраном торговельних суден західних і арабських країн.
На підтвердження цих заяв Велика Британія, дещо повагавшись, підтримала місію США та направила в район Перської затоки два кораблі: есмінець “HMS Duncan” та фрегат “HMS Montrose”, які вже супроводжують британські комерційні судна.
А як же Франція? В Єлисейському палаці погодилися з ранньою пропозицією Лондона щодо створення європейських військово-морських сил та навіть обіцяли направити до їхнього складу французьке озброєння. Та згодом, коли Лондон зі зміною міністра закордонних справ (з 24 липня новий міністр Домінік Рааб) вдався до рішучих дій, Франція вирішила позиційно очікувати на вирішення цього конфлікту в Парижі, коли відбудеться саміт “G-7“ .
На пропозицію США долучитися до антиіранської коаліції Німеччина відмовилася від будь-якої участі в операціях США в Ормузькій протоці проти Ірану. Як заявив міністр закордонних справ ФРН Гейко Маас: “Ми вважаємо стратегію максимального тиску невірною. Ми не хочемо військової ескалації і будемо виступати за дипломатичні кроки”. За його словами, Берлін координує свої дії з французькими колегами.
Як відомо, у кінці серпня 2019 р. у Франції відбудеться саміт “Великої сімки”. Очевидно, що президент США Дональд Трамп не втратить нагоди, аби не висловитися з приводу долучення/ігнорнування антиіранської коаліції провідними державами ЄС. “Це дійсно образливо – очікувати, що платники податків у США надалі оплачуватимуть роботу понад 50 тисяч американців у Німеччині, тоді як німці використовують своє позитивне сальдо зовнішньої торгівлі для внутрішніх цілей”, – заявив посол США в Німеччині Річард Гренелл.
З приходом в Білий дім Д. Трампа Вашингтон неодноразово закидав Берліну надто низькі видатки на оборону. Попри те, що й цього року вони становлять 1,36% ВВП країни, це набагато менше від цільової позначки для члена НАТО у 2% ВВП. Уряд у Берліні заявляв раніше про плани підняти цей показник до 1,5% аж у 2024 році.
Влада ФРН й раніше виступала з критикою дій США щодо виходу з “ядерної угоди”, а Лондону, припускаємо, Берлін мститься за намагання вийти з ЄС без компромісних домовленостей.
Насамкінець, переглядаючи західноєвропейські та американські ЗМІ щодо подій в районі Гібралтару та Перської затоки, я мимоволі зробив деякі порівняння: Європа – “бідкається”, “співпереживає”, “співчуває”, “солідаризується”, “непокоїться”, “закликає”, “просить”; США – “пропонує”, ”застосовує”, “наполягає, “попереджає”, “застерігає”,“гарантує”.
Вочевидь, нова геополітична ситуація, що виникла і ускладнюється в районі Перської затоки, спонукає по-новому оцінити новітній антиамериканізм провідних західноєвропейських держав (Німеччина, Франція) з перспективою впливу останніх на “Мінськ-2”. Та власне ставить питання про реальність декларованих ними бажань щодо розв’язання “конфлікту” на сході України.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
