By 
Тривають Великодні тижні. У ці святкові дні медійний простір зазвичай наповнюється богословською інформацією, проте водночас не оминаються і гострі питання, пов’язані із гучними скандалами в церковному житті, окремими одіозними священнослужителями, тривають також гарячі дискусії про кризу церкви й суперечки про необхідність її реформування. Такі процеси вже давно відбуваються в країнах Європи, не оминають вони й Україну. Ось саме зараз розгортається колізія навколо статусу УПЦ МП.
До тем церковного життя і питань віри неодноразово звертався світовий кінематограф, а в останні десятиріччя чи не найактивніше — кіномитці сусідньої Польщі. Варто згадати хоча б декілька стрічок, які викликали резонанс у суспільстві й брали участь у програмах міжнародних кінофорумів (деякі з них навіть демонструвалися в Україні в межах “Тижнів польського кіно”). Це, зокрема, “Клір” (2018) Войцеха Смажовського, “Обличчя” (2018) Малгожати Шумовської, “Тіло Христове” (2019) Яна Комаси, який номінували від Польщі на “Оскар”.
Згідно з католицькою традицією в другу неділю після Воскресіння Господнього відзначається Неділя Божого Милосердя. У відповідних настановах ідеться, що впродовж цього дня кожний вірянин має здійснити хоча б один милосердний вчинок для тих, хто найбільше цього потребує: нагодувати голодного чи напоїти спраглого, поділитися їжею або одягом, відвідати хворого чи надати допомогу в похованні померлого.
Саме темі милосердя і присвячено торішній польський фільм “Джонні”, повнометражний дебют в ігровому кіно режисера Даніеля Ярошека. Він виборов вісім “Орлів”, премій національного фестивалю польського кіно в Гдині, а також здобув увагу і прихильність глядачів, посівши друге місце в кінопрокаті 2022 року. В основі стрічки — реальна історія отця Яна Качковського, якого переконливо втілив на екрані Давид Огроднік.
Священник Ян Качковський — відома постать у Польщі, а завдяки цьому фільму про його діяльність можуть дізнатися і люди з інших країн. Річ у тім, що він, долаючи супротив вищих церковних ієрархів, узяв кредит і у 2004-му заснував у місті Пуцьку хоспіс для невиліковних онкохворих, ставши його директором і президентом правління.
Отець говорив: “Невиліковно хворі не чекають, аби їх втішали, гладили по голові, водночас повторюючи, що все буде добре. Їм потрібні інші слова: не бійся, я не покину тебе, тому що я тебе люблю. Хай що станеться, я буду поруч. Щоб вміти сказати таке, над цим треба працювати все життя, а особливо в ситуаціях, коли у вас непрості стосунки з близькими. Ніщо не може вас звільнити від відповідальності налагодити стосунки з ними. Час — це найцінніше, і що ми можемо дати одне одному — це наш час”.
Це були не красиві чи голосні слова, Ян Качковський добре знав, про що йдеться, бо сам був смертельно хворий, йому поставили діагноз — пухлина мозку, і він пішов із життя у 2016-му, коли йому не виповнилося і 39 років.
Проте він встиг не лише заснувати хоспіс, а й запровадити навчальні програми з етики догляду за онкохворими, провів чималу кількість майстер-класів на цю тему, організовував семінари для студентів медицини, знімав відео, які демонструвалися на телебаченні. Він був публічною та медійною особою, залучав до роботи волонтерів, а також працював із тими, хто відбував покарання за порушення закону.
Одна із важливих сюжетних ліній стрічки “Джонні” — стосунки отця Яна Качковського й молодого хлопця Патріка (цю роль зіграв Пйотр Троян, якого за рішенням суду скерували в хоспіс, щоб відробляти термін покарання). Патрік виріс у неблагополучній родині, його вперше заарештували у дванадцять років. Ще крок — і він стане запеклим рецидивістом. Проте зустріч з отцем Яном і вимушена робота в хоспісі хоч і не відразу, але таки докорінно змінюють його долю І це теж реальна історія. У фільмі ми навіть можемо побачити хронікальні кадри зі справжнім отцем Качковським і справжнім Патріком.
Стрічка “Джонні”— це, безперечно,ще й картина про віру, бо саме віра допомагала отцю Яну творити милосердя, а давати змогу невиліковно хворим достойно піти із життя — це, мабуть, найвищий акт милосердя.
Водночас Ян Качковський був звичайною людиною, він переживав і сумніви, і страх смерті, він любив життя і мав почуття гумору, про що промовисто свідчать його слова: “Ми кладемо до рота шматочок вишуканого, ніжного делікатесу й наче причащаємося до таїнства блаженства. Можемо дозволити собі пару келихів вина. Ти насолоджуєшся чудесним смаком і говориш сам до себе: «Боже, ти справді існуєш!»”.
Фільм, без сумніву, буде цікавий не лише вірянам, адже це правдива історія людини, яка попри все робила велику справу, людини з невиліковною хворобою, але мужньої й сильної водночас, а ще надзвичайно відданої й принципової, яка дійсно є моральним авторитетом, бо за життя керувалася принципом: “Ти маєш впорядковувати свої справи, доводити почате до кінця, дотримувати свого слова”.
