By 
Німецький режисер Вернер Герцог, поза сумнівами, відомий багатьом шанувальникам кіно в Україні. Проте, здається, у нас більше знають і цінують його ігрові картини, створені в Німеччині та інших країнах, хоча кінематографічний доробок режисера в документальному кіно не менш значущий і також вартий уваги. З огляду на поточні події не зайве буде нагадати про його документальний фільм із символічною назвою “Уроки темряви”, який вийшов тридцять років тому.
Стрічка “Уроки темряви” створена здебільшого із довгих зальних планів, багато з яких для відчуття масштабності зняті з гелікоптера. У ній обмаль закадрового тексту й надзвичайно вишукане музичне оформлення з фрагментів творів відомих композиторів: Едварда Гріга, Густава Малера, Арво Пярта, Сергія Прокоф’єва, Франца Шуберта, Джузеппе Верді, Ріхарда Вагнера. Починається фільм титром, цитатою математика, фізика, філософа, винахідника й теолога XVII століття Блеза Паскаля: “Колапс зоряного Всесвіту відбудеться – як і його створення – у грандіозному блиску та величі”.
Картина складається із розділів, що мають власні назви. Перший із них зветься “Столиця” – на екрані зображені загальні плани великого й мирного міста. Проте назви наступних частин кардинально змінюють настрій: у розділі “Війна” подаються кадри нічного міста, що транслюються в новинах, а в частині “Після битви” вже бачимо жахливі картини руйнувань, зокрема покинуту серед пісків техніку, знищені нафтогони й заводи, розбиті радіолокаційні станції, які, вочевидь, не змогли запобігти нападу й подальшому руйнуванню. Але в кадрі поки що не було людей, перед нами знелюднілий і моторошний пейзаж.
У стрічці Герцога “Уроки темряви” йдеться про наслідки першої війни в Перській затоці. На деяких постерах до фільму містився його слоган “Апокаліпсис у пустелі”. У червні 1990 року тодішній лідер Іраку Саддам Хусейн звинуватив сусідній і суттєво менший за розмірами Кувейт у тому, що він веде економічну війну проти Іраку, завдаючи цим збитків, зокрема незаконно користується нафтовими родовищами, що розташовані на кувейтсько-іракському кордоні. Кувейт усіляко намагався уникнути конфлікту через дипломатичні переговори, які не дали наслідків. Проте вони й не мали шансу якось змінити хід подій, адже Саддам Хусейн уже ухвалив рішення про вторгнення.
Бойові дії розпочалися вночі 2 серпня 1990 року зі шквальних бомбардувань і ракетних обстрілів території Кувейту. Армія Хусейна мала суттєву кількісну перевагу, була краще озброєна, тож до кінця дня захопила столицю і фактично всю територію країни. Хоч кувейтські військові і змушені були відступити, вони чинили запеклий опір, завдавши іракським солдатам чималих втрат.
Того самого дня Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію, у якій засудила агресію й зажадала від Іраку вивести війська. Натомість окупанти створили маріонетковий уряд, який звернувся до керівників Іраку з “проханням” увійти до складу їхньої держави. 8 серпня Саддам Хусейн “задовольнив прохання братнього народу”, формально “узаконивши” анексію сусідньої незалежної країни.
Хусейн сподівався, що великі світові держави не втрутяться в ситуацію, а ще, звичайно, що його підтримає СРСР. Між Радянським Союзом і режимом Хусейна були дружні стосунки. На уроках географії радянським учням навіть розповідали, що Ірак “іде шляхом соціалістичного розвитку”. СРСР не лише допомагав країні економічно, а й надавав озброєння. Проте диктатор помилився у своїх міркуваннях, Радянський Союз тоді переживав період суттєвих економічних труднощів і незабаром розпався.
Напевно, багато хто пам’ятає, як далі розгорталися події, хоча відтоді минуло тридцять років. США очолили багатонаціональну коаліцію, до складу якої увійшли 28 держав. У січні 1991-го розпочалася військова операція “Буря в пустелі”, яка тривала півтора місяця й завершилася повним розгромом армії Іраку та відновленням незалежності Кувейту. Під час відступу іракські солдати запалили нафтові свердловини, завдавши суттєвих збитків Кувейту і спричинивши справжню екологічну катастрофу в цьому регіоні. Друга половина фільму Вернера Герцога якраз демонструє нам жахіття вогняної стихії: дим від масштабних пожеж застилає небо, а пожежники мусять докладати чимало зусиль у боротьбі з вогнем.
Стрічка “Уроки темряви” мала резонанс, здобула нагороди на міжнародних фестивалях і схвальні відгуки преси, зокрема наприкінці 1992 року видання Los Angeles Times назвало картину “найбільш пам’ятним документальним фільмом року”. Проте водночас пролунала і критика, мовляв, режисер занадто захоплюється війною й навіть поетизує її. Вернер Герцог різко заперечив ці слова, посилаючись на класику світового мистецтва, зокрема згадував картини Франциска Гої й Ієроніма Босха.
Один зі схожих прикладів – оповідання Миколи Хвильового “Я (Романтика)”, назва якого може сприйматися контроверсійно й навіть шокувати. Це внутрішній монолог червоного командира під час громадянської війни, який усвідомлює: “Я – чекіст, але я й людина”. Проте навіть ці думки не зупиняють його від вбивства своєї матері заради оманливої більшовицької ідеї – далекої “загірної комуни”.
Романтика далеко не завжди тиха й лірична, досить часто вона набуває жахливих форм. Так само й разючі кадри буяння вогняної стихії у фільмі Герцога здатні заворожувати, але від цього вони не стають менш моторошними. В “Уроках темряви” не бракує й інших емоційно разючих епізодів, як-от кадри з приміщення, де спецслужби допитували кувейтців, а також зображення великого арсеналу “засобів” для тортур. В усьому фільмі є лише два інтерв’ю – це свідчення кувейтських жінок. На очах однієї вбили двох її синів, і вона фактично стала німою, але однаково намагається розповісти про пережитий біль і жах за допомогою звуків та жестів. В іншому епізоді бачимо жінку з маленьким хлопчиком на руках. Солдат безжалісно наступив на голову її сина, а потім на його очах розстріляв її чоловіка. І зараз, за словами матері, хлопчик відмовляється розмовляти. Перед тим, як замовкнути, він вимовив лише: “Мамо, я не хочу вчитися говорити…”
Про які уроки нагадує стрічка Вернера Герцога? Найперше про наслідки вторгнення й окупації, про те, що під час війни найбільше потерпає цивільне населення, а передусім – жінки й діти. Ще це нагадування про те, скільки зусиль і часу потрібно для того, щоб подолати наслідки війни. Безумовно, фільм свідчить і про те, що у своєму нестримному й безумному прагненні до загарбання чужих земель диктатори здатні спричинити трагедію світового масштабу. Проте є ще один урок, про який не йдеться в картині Вернера Герцога, адже під час роботи над нею в 1992-му неможливо було передбачити майбутнє.
Нині нам добре відомий життєвий фінал колись грізного й, здавалося б, могутнього диктатора Саддама Хусейна. Його стратили у 2006-му, усього через шістнадцять років після його кувейтської авантюри. Загалом він сам укоротив собі віку, а результатом його амбіцій, рішень і дій стали біди та страждання всього іракського народу. Ці наслідки ще й досі остаточно не подолані, попри те, що з дня ганебної смерті диктатора минуло понад п’ятнадцять років – і це також один з “уроків темряви”.
