By 
Хто такий Устим Кармелюк? Для більшості українців він, мабуть, національний герой, благородний розбійник, захисник селян, борець проти кріпосного права, керівник масового народного повстання на Поділлі, яке насилу придушили лише за участі регулярних військ.
Дехто, ймовірно, додасть, що Кармелюк був надзвичайно сильним, розумним, освіченим і вправним, а відібрані в поміщиків гроші роздавав бідним. Згідно з фольклором, навіть вбити Кармелюка змогли лише срібною кулею, чи то пак срібним ґудзиком, зарядженим у пістоль. Народна уява приписує йому ознаки характерника чи навіть казкової сили, яка лякала багатіїв.
До формування такого образу Кармелюка долучилися як народницькі історики ХІХ століття, так і письменники, зокрема класики української літератури Марко Вовчок, Михайло Старицький тощо, з-під пера яких вийшла низка романів і п’єс. Кармелюк також став героєм музичних творів – про нього написані три опери. А ще ґрунтовно на це вплинула й радянська історія, адже образ селянського ватажка, який бореться з панами, був аж надто привабливим, щоб не використати його для потреб ідеології. Тож за радянських часів Кармелюк став “борцем проти кріпосного права”.
Образ народного месника не могло оминути увагою й молоде мистецтво кіно. Перша стрічка про нього “З життя Кармалюка” вийшла дев’яносто років тому, в 1931-му, і була німою. Зняв її на кіностудії “Українфільм”, на базі Одеської та частково Київської кінофабрик, режисер Фавст Лопатинський, соратник і друг Леся Курбаса. Стрічка Лопатинського є класичним прикладом пригодницького фільму – з погонями, стрільбою й перевдяганнями. Головну роль зіграв Степан Шагайда. Він постає в дещо незвичному для себе екранному образі: без вусів, високий, із гордою поставою, розумний, кмітливий і здатний на вигадки. Наприклад, виймає кулі з пістолів панів, тож їхні постріли не шкодять йому. Так у стрічці подали легенду, що Кармелюка “кулі не брали”.
Варта уваги й майстерна операторська робота Олександра Калюжного, якого вважали одним із найкращих операторів українського кіно 1930-х. Багато епізодів зняті у русі чи просто ручною камерою, що посилює динаміку й повністю відповідає жанру. Багато хто із шанувальників кіно згадає хрестоматійні кадри “обертання беріз”, зняті оператором Сергієм Урусевським у фільмі “Летять журавлі” (1957) Михайла Калатозова. Однак виявляється, що Олександр Калюжний майстерно застосовував схожі методи за два десятиліття до того.
Загибель Кармелюка у фільмі не показують, у фіналі горить маєток, кармелюківці скачуть на конях, напис на екрані повідомляє: “І довго ще палали на Поділлі українські, російські й польські поміщицькі гнізда”. Стрічку Лопатинського сприйняли загалом добре, хоча прозвучало й чимало критичних відгуків за, мовляв, недостатній “класовий підхід”. Про популярність фільму серед глядачів свідчить той факт, що в 1935-му його знову випустили в оновленому варіанті, озвученому композитором Борисом Лятошинським, й уже із назвою “Кармелюк”.
Дивно, але лише через три роки після виходу озвученої версії фільму на тій самій Одеській кіностудії Георгій Тасін зняв стрічку “Кармелюк” (1938). У головній ролі – Олександр Хвиля, який на екрані також втілює всі позитивні риси народного месника. У картині зіграли знані актори: Наталя Ужвій, Гнат Юра, Євген Пономаренко, Дмитро Мілютенко.
Пояснити потребу нового фільму почасти можна появою звукового обладнання, що давало змогу цілком використати діалоги. Щоправда, багато кінотеатрів тоді не мали повноцінної звукової апаратури, тож студії аж до 1941-го паралельно випускали німі і звукові варіанти тих самих стрічок. Але, ймовірно, була і значно вагоміша причина: Фавста Лопатинського заарештували й розстріляли в 1937 році, оператора Олександра Калюжного і виконавця головної ролі Степана Шагайду – за рік після того, а картину, очевидно, зняли з прокату.
Загалом концепція подій початку ХІХ століття на Поділлі, як і образ головного героя, у стрічці 1938-го суттєвих змін не зазнали, але глядачам запропонували інший жанр – історичну драму, у якій Устим Кармелюк не тільки бореться з панами проти поневолення, а і вже фактично проводить “роз’яснювальну роботу” серед селян. До того ж у картині з’явилися й деталі його особистого життя.
Як і в стрічці Лопатинського, початкові титри майже тими самими словами одразу пропонують ключ для сприйняття подій і образу головного героя, щоправда, цікава деталь – серед гнобителів на першому місці вже польські пани. Нині це можна сприйняти ще і як внесок у формування суспільної думки всенародного схвалення майбутнього вторгнення радянських військ на територію Польщі, що відбулося вже за рік.
Через п’ятдесят п’ять років після виходу першої картини на Кіностудії ім. О. Довженка режисер Григорій Кохан зняв чотирисерійний телевізійний фільм “Кармелюк” (1985-1986), де головну роль зіграв Іван Гаврилюк. У картині так само йдеться про несправедливість українського і польського панства, визискування і гноблення селян, а також супротив, що його очолив легендарний народний ватажок. Кармелюк у виконанні Івана Гаврилюка також харизматичний, сміливий і сильний та із загостреним почуттям справедливості. Формат телевізійного фільму дав змогу більше розповісти про його життя, наділити новими рисами, наприклад підкреслити освіченість Кармелюка: він знає кілька мов, а також читав в оригіналі Вольтера й Дідро. Загалом головний герой постає ще більш ліричним і романтизованим, особливо в стосунках із родиною та дружиною, яку зіграла Наталя Сумська. У картині також з’явилися Борислав Брондуков, Олександр Балуєв, Людмила Сосюра, Ромуальдас Раманаускас, Людмила Єфименко, Раїса Недашківська, Всеволод Шиловський, Костянтин Степанков та інші українські й російські актори.
Нині в багатьох містах, селах і селищах є вулиці, названі на честь Кармелюка, а в селищі Летичів йому встановили пам’ятник. Однак насправді “благородний розбійник”, змальований у літературі й кіно, має небагато спільного з прототипом. Це все переважно вигадки, трансформовані й підсилені фольклором, починаючи з його реального прізвища. Про це можна прочитати в розвідці Володимира Любченка “Кармелюк чи Карманюк?”.
Далеко не ідеалістичний портрет уславленого героя постає зі сторінок праці Валерія Дячка “Устим Кармалюк (Карманюк) та розбійництво на Поділлі: конкретно-історичний та джерелознавчий аспекти”. Не було всенародного повстання за участі десятків тисяч людей, а революційної боротьби – й поготів; ватага розбійників нараховувала максимум п’ятдесят осіб, і ловили їх переважно селяни, які найперше і ставали жертвами нападів. З праці Валерія Дячка, створеної на основі документів, дізнаємося й багато інших приголомшливих подробиць.
Щодо романтичного образу, створеного народною уявою, вигадкою творчих людей та ідеологічними установками й потребами пропаганди, то ми тут не унікальні. Ледь не всі народи мають оспіваних і возвеличених благородних розбійників, наприклад Робін Гуд, з яким зазвичай порівнюють Кармелюка. Ці герої здебільшого були, м’яко кажучи, неідеальними, тож варто не впадати у відчай чи хапатися за голову від незручної й часом болісної правди, а навчитися адекватно ставитися до історії й художньої творчості, особливо коли в описах подвигів героїв помітні елементи казки.
