By 
Одним із ймовірним варіантів падіння Росії може бути занепад західних європейських економік, які здебільшого замикаються на російські енергоносії. Рухнуть ціни на нафту та газ – рухне і сама Росія. А тому зрозуміла занепокоєність і європейців, і американців станом економіки Росії, як і Росії – державного утворення.
Пригадується, свого часу президент США Дж.Буш-старший застерігав весь світ від жахливих наслідків розвалу СССР. Варто нагадати, що Україну, як незалежну державу, США визнали 26 грудня 1991р., а до того часу – періоду підготовки та створення належних умов функціонування самостійної держави – не можна однозначно позитивно оцінювати роль США. Проблема України посідала різне місце у політиці адміністрацій президентів США. Особливо позитивним було розуміння і ставлення до українських проблем в адміністрації Р.Рейгана, дякуючи якому було чітко окреслено пріоритети в зовнішньополітичній діяльності США, визначено хто є «імперією зла» і хто є її жертвами.
Нульовою, якщо не мінусовою у порівнянні до бачення Р.Рейгана точкою відліку українсько-американських відносин можна вважати промову Президента США Дж. Буша-старшого, виголошену 1 серпня 1991р. у Києві, в якій він однозначно висловився за збереження СССР і підтримку М. Горбачова. І це напередодні путчу – 19 серпня 1991 року! З 1991 до 1993 рр. Державний департамент США дотримувався «московоцентричної тенденції», демонстрував фатальне нерозуміння глибинних процесів, що відбувалися на пострадянському просторі. Визнавши Росію єдиною правонаступницею СССР, США фактично блокували політичні й економічні контакти з Україною.
Щось подібне можна було спостерігати і в досучасних умовах, коли тодішній президент США Б.Обама намагався шляхом перерозподілу сфер впливу (скажімо, торгу в координатах: Ірак/Чечня) між США і Росією вирішити питання стабільності у світі, ядерного роззброєння. А тому можна було б поставити питання в ще одній геополітичній площині і в дещо іншій редакції: чи збережуть США Росію, як це вони прагнули зробити з СССР?
Відповідь на це питання вже історія давала, але уроки, як бачимо, дехто прогулював…
Повернімося до наших «баранів». Тепер дещо про внутрішні соціально-економічні процеси, які незворотньо ведуть до розпаду РФ. Навіть без експертно-аналітичних викладок, шляхом емпіричного спостереження (досить проїхати поїздом від Москви і за Урал) кидаються ув очі диспропорції, неоднорідність соціально-економічного простору Росії.
Якщо виділити три значимі соціальні показники, а саме: середньодушовий дохід, рівень безробіття і коефіцієнт смертності новонароджених дітей та провести за ними порівняльний аналіз т. зв. перспективних і депресивних регіонів – суб’єктів РФ, то можна отримати картину, яка в яскравих і темних тонах демонструє внутріколоніальний стан російського суспільства.
Не менші небезпеки чатують на кремлівських керівників у зв’язку з демографічними проблемами, і зокрема з тим, що зміниться співвідношення працюючих і непрацюючих (приблизно 1:1).
Маючи де-факто 132 млн. населення, Російська Федерація налічує 109 млн. осіб, які нічого не виробляють і живуть на утриманні державного бюджету та податків. 62% мешканців РФ складають люди пенсійного або передпенсійного віку. Росія має 39 тис. покинутих сіл і селищ з загальної кількості 157 тис. 800 поселень, переважно у Центральному федеральному окрузі, Сибіру і на Далекому Сході.
Внутрішній валовий продукт РФ не набагато відрізняється від розміру ВВП, скажімо, Лос-Анжелесу в США. Якщо вірити Банку Росії, зовнішній борг за попередніми оцінками на 1 січня 2017 року склав 518,7 млрд. доларів США, що дорівнює приблизно вартості золотовалютного резерву держави.
За підсумками 2016 року зовнішній борг РФ зріс на 0,05% і в перерахунку на душу населення складає $3,54 тис. доларів. Це, якщо вважати, що на РФ проживає 140 млн. її мешканців. Але це не так.
З кінця 2002 року і до початку 2014 р. борг фінансових і нефінансових компаній виріс у 14 разів – з $47 млрд доларів до $651,2 млрд доларів. Найбільшого обсягу ($659,4 млрд) цей показник досяг в середині 2014 року – в момент введення секторальних санкцій проти Росії за її військову агресію в Україні та анексію Криму. Санкції обмежили доступ найкрупніших російських компаній на зовнішні фінансові ринки.
Відплив капіталу за кордон тільки у третьому кварталі минулого року сягнув 50 млрд. дол. Багаті росіяни масово скуповують нерухомість за кордоном, а інші, скажімо, Китай придбав у РФ 80,4 тис. гектарів угідь на 21,4 млн. дол., Данія – 121 тис. га, шведські компанії контролюють 790 тис. га земель.
Для нас цікавою є інша тенденція – неофіційна втеча саме російського капіталу, а не якогось іншого («імпортного»). У 2014 р. “втекло” 153 млрд дол., що на 93 млрд дол. більше, ніж у 2013 р. Майже 90% «збіглих» інвестицій (-7,2 млрд дол.) припадає на Кіпр, що по суті, оффшоризований російським капіталом. По суті, це санкції російських інвесторів проти Росії. А що стосується провідних країн ЄС, що визначають його зовнішню політику (Німеччина, Франція, Італія), то тут не простежується не тільки вилучення (втеча), а й скорочення. Те саме поширюється і на таких велетнів як США та Китай.
Та все ж, можемо не без задоволення бачити, що економіка РФ є заручницею політики Кремля, а остання (політика) веде її )економіку) «правильним курсом». Про це свідчить і дискусія відомого економіста, екс-міністра фінансів РФ Кудріна з Путіним на одному із засідань президії економічної ради. Кудрін тоді сказав: «Росія технологічно відстала… Країна повинна хоч би на другорядних ролях вбудуватися у міжнародні технологічні ланцюги. Але для цього потрібно знизити геополітичну напругу». На що Путін із властивою йому пихою відповів: «Хай навіть країна в чомусь відстала, але в неї тисячолітня історія».
Принагідно зауважимо, – вкрадена, не московська історія.
