By «Вірші Василя Куйбіди – це поезія в сплаві думки і серця. І не до “сумиру каяття” кличе ця поезія, а до “вибухів повстань”. Звичайно, повстань Духу і Серця, пошуків нових життєвих і духовних сфер для кожної людини зосібно і для нації в загалі».
З передмови М. Осадчого до книги “Долина відображень”
Живу нелукаво:
Ні грошей, ні слави!
Довкруг криводушні
Товпляться людці
Бо честі не мають,
З трибуни повчають,
І гамузом лізуть
В народні отці.
Подалі — о пробі!
До кожного добрі —
Масненькі очиці,
Медові вуста…
За ними — безликі,
Що люблять великих,
Такі, як вони,
И розіп’яли Христа.
А там вже — байдужі,
Вдоволені душі —
Доробків гончарних
На нині — вінець.
У цьому вертепі
Нудний недотепа
Стою самотою,
Нехай йому грець!
Марудно і гидко.
Просвітку не видко.
Ще крикну натужно,
Зібравши всю лють:
“Гей, світе — гульвісо,
Іди ти до біса!”
“Іди ти до біса!” —
У відповідь чуть.
Василь Куйбіда
