By 
“Вервольф” (Werhwolf) – підземна ставка (бункер), головна квартира фюрера Третього Райху А. Гітлера на Східному фронті. Назва ставки змінювалася тричі: поки будували – “Eichenhain” (“дубовий гай”), потім – “Werwolf” (“перевертень”), пізніше “Wehrwolf” (“озброєний вовк” або “вовк-захисник”). Призначалася для керування військовими діями на Східному фронті, а також, за припущеннями деяких дослідників, для подальших бойових дій у напрямку Ірану та Індії.
Розташовувалася за 8 км від Вінниці, поблизу с. Стрижавка (нині смт Вінницького р-ну). На вибір саме цієї місцини впливав той факт, що ставка Г. Герінга “Штайнбрух” (“каменоломня”) розташовувалась у с. Черепашинці Калинівського р-ну, а бункер генерального штабу сухопутних військ Німеччини був у Вінниці. Ставка Гітлера займала ділянку лісу завдовжки приблизно 2,5 км і завширшки 300 м (75 га). У центральній зоні розміщувалося кілька будівель, зокрема будинок Гітлера з бомбосховищем, будинок Бормана, бетонний наземно-підземний загальний бункер-бомбосховище (7х17 м), такий самий бункер для офіцерів (8х11 м) та окремий бункер для фюрера (8,5х8,5 м). Товщина бетонних перекриттів – 4-4,5 м, стін – 2-2,5 м. На території також були будинки служби безпеки, генералів, керівників збройних сил, персональних ад’ютантів, секретарок, преси, слуг; лазня і перукарня, вузол зв’язку, готель, казино і басейн. Центральна зона була огороджена дротяною сіткою заввишки 2,5 м, над нею натягнуто 2 ряди колючого дроту.
Спорудження ставки, замасковане під зведення військового санаторію, тривало у два етапи з 1941 до 1943 рр. Роботи велися за участю німецьких архітекторів, інженерів, робітників та громадян окупованих німцями країн. Широко застосовувалися сили німецької військово-будівельної організації “Тодт”.
На будівництві бункера (1941-42 рр.) працювало майже 10 тис. радянських військовополонених, 1425 іноземців і 995 місцевих мешканців; з усіх робітників 2 тис. осіб загинуло від голоду і морозів, ще 4 тис., які звільнилися після завершення зовнішніх робіт, були розстріляні в ніч з 11 на 12 січня 1942 р. У німецькому донесенні від 10 квітня 1942 р. повідомлялося про майже повне завершення багатьох робіт. У той час на будівництві були задіяні 4086 робітників, зокрема 991 громадянин Німеччини, 1495 іноземців, приблизно 500 солдатів будівельних батальйонів та 1100 військовополонених. На виконання внутрішніх робіт у березні 1942 р. було зігнано 227 українських євреїв із Стрижавки, яких також стратили після завершення робіт (загалом були знищені всі, хто знав влаштування бункера та його комунікацій). У квітні 1942 р. військовополонені, які залишилися живими, були вивезені. Їхня доля невідома. Зникла також група архітекторів та проектантів об’єкту. З нагоди закінчення робіт на їхню честь організували прощальний обід, їм вручили урядові нагороди. Після урочистостей ті особи сіли до літака, що взяв курс на Німеччину, проте вже за кілька хвилин після зльоту літак вибухнув.
На північній околиці лісу було збудовано електростанцію (потужність 50 кВт), а на березі Південного Бугу – водогін. На високих деревах навколо лісу через кожні 200 м встановили 36 стаціонарних спостережних веж. На узліссі споруджено велику кількість наземних постів, укріплень, дзотів, кулеметних гнізд, позицій для польових гармат (12 батарей зенітних знарядь, понад 50 гармат).
Охорону ставки здійснювала спеціальна військова частина дивізії “Велика Німеччина” – батальйон супроводу фюрера. Вони перевіряли документи усіх осіб (включно із німцями), які проходили чи проїздили повз ставку, незалежно від звання. У районі Вінниці було зосереджено багато поліції та інших спецслужб. Наприкінці грудня до “Вервольфу” з-під Лубен прибула спеціальна група таємної польової поліції “Ост” (“Схід”), що була у розпорядженні начальника служби державної безпеки при ставці Г. Раттенхубера – оберфюрера СС і полковника поліції.
Навколишні поля охороняли численні пересувні патрулі, на півдні було розміщено невелике летовище для літаків зв’язку. З повітря ставку охороняли батареї зенітних гармат, а також винищувачі з Калинівського аеродрому. Для посилення безпеки навколо території було протягнуто понад 6 км дротяної сітки і 12 км міцних загороджень із колючого дроту (“фландрська огорожа”). Для маскування споруд було насаджено приблизно 800 дерев, кілька тисяч кущів, покрито дереном майже 12 тис. м2 землі. Також побудовано кілька кілометрів шосе і пішохідних доріжок. Між Берліном і Вінницею було встановлено пряме щоденне залізничне і повітряне сполучення. Ставка мала телефонний зв’язок із Берліном, Вінницею, ставкою Герінга, аеродромом у Калинівці тощо.
А. Гітлер був у “Вервольфі” тричі. Вперше – з 16 липня 1942 р. до 1 листопада 1942 р. – 100 днів з перервою на візит до Берліну від 24 вересня до 4 жовтня. Тоді фюрер прийняв кілька важливих рішень, зокрема 23 липня 1942 р. підписав директиву №45 про оволодіння Чорноморським узбережжям Кавказу і Сталінградом та подальший наступ на Баку. Вдруге Гітлер перебував “Вервольфі” від 17 лютого до 13 березня 1943 р. (18 днів, за винятком 22-25 лютого), коли прийняв рішення провести 13 березня 1943 р. велику операцію проти угрупування радянських військ у районі Курська. Утретє і востаннє Гітлер приїздив до “Вервольфа” 27 серпня й був там до 15 вересня 1943 р. (20 днів), коли радянські війська розпочали наступ на Донбас. Генерал-фельдмаршал Е. Манштейн, який командував групою армій “Південь”, тоді наполегливо вимагав від Гітлера 12 додаткових дивізій, щоб утримати цей надзвичайно важливий промисловий район. Для вирішення цього питання і фюрер прибув у “Вервольф”, проте вже 17 вересня ставка була передана Е. Манштейну, штаб якого незабаром перемістився до Вінниці.
Окрім А. Гітлера, у ставці працював також райхсляйтер, голова Штабу заступника фюрера та його “особистий секретар” М. Борман, райхсфюрер СС Г. Гіммлер, райхсмаршал Г. Герінг, міністри А. Розенберґ, Й. Ріббентроп, Й. Геббельс та інші. Протягом деякого часу тут діяв генеральний штаб Вермахту на чолі з фельдмаршалом В. Кейтелем і генерал-полковником А. Йодлем, а також штаб німецьких сухопутних військ.
Остаточна доля “Вервольфу” вирішилася у ставці “Вольфсшанце” 28 грудня 1943 р., коли А. Гітлер зі своїм вищим генералітетом обговорював донесення Е. Манштейна з Вінниці. Через наближення радянських військ 13 березня 1944 р. підземну ставку було підірвано.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
