By 
Кажуть, що навіть найскладніші історичні процеси можна описати, спираючись на один із чотирьох так званих базових ритуалів: наречення імені, заручини, весілля або панахида. Кажуть: усе те, що нуртувало, визрівало і відбувалося в нас упродовж останніх трьох десятиліть, найзручніше розкодовується через весілля. Зрозуміло, що йдеться не про звичну обрядність із застіллям, тамадою, музиками й танцями, а радше про щось метафізичне. Про щось окультне. Про алхімічний шлюб сірки й ртуті.
Публіцисти, історики та різні приблуди сперечаються щодо відправної точки, щодо справжніх батьків наречених, сватів і того дядька, який довгочухав великого носа, але врешті-решт узяв на себе складання шлюбного контракту. Та і про заручини випадкові свідки нагромадили неозору гору спекуляцій. Хто заходив першим, хто де стояв і що співав, хто кашляв за пічкою та чиї борзі миші з’їли гарбуза. Неважливо.
Важливо те, що нестерпна впертість кількох літераторів розбудила глибинні сили. Що старе репане зерно не зогнило, а свіжі добрива не забарилися. Що хлопці з гарячими серцями тоді запізнилися, що смішні присяги раптом були почуті, а імена належно та вчасно змінені. Що сили прокинулися у своїх лігвах, що зрушилися незримі вселенські колеса, що руки (і чисті,і миті, і не дуже) зчепилися в аркани, а потічки вільно конвертованих валют не загубилися в глиці, а дісталися до потрібних кишень і гаманців.
А ще важливим виявилося запізнення. Непрохані гості запізнилися років на двадцять. Вони начебто і спішили, але однаково запізнилися. Вони прийшли вже після таємної церемонії. Вони, мудили, міркували собі, що для таємної церемонії потрібне їхнє благословення. Що лише вони одні знаються на пасіонарних зрушеннях і глибинних силах. Що без них замість хімічного весілля вийде одна лише сільська гулянка.
Де вони помилилися? Там, де вважали себе знавцями. Вони неуважно читали перекладені для них книжки. Добре перекладені справжніми тлумачами, купленими за правдивий метал. Вони забули, що дух віє, де хоче.
Якби мудилиодночасно не молилися і на Максима, і на Федора, то, можливо, зробили б правильний наголос. На “де хоче”. Але в казочці про Червоний Капелюшок вони вирішили грати дві ролі, бути одночасно і вовком, і пиріжками. А так не буває. Вовки окремо, пиріжки окремо. Коли вони почали їх змішувати, пиріжки вчепилися вовку в пащу. Бо дух, як захоче, може явити себе і з ліверу, і з фаршу, і з кавуна на весільному столі. Особливо на хімічному весіллі. Особливо після таємної церемонії.
Там, де око чекіста сканує хаос, містик бачить ускладнення, впорядковане не гірше за часову механіку. Адже насправді вже багато років минуло відтоді, коли наречений і наречена вийшли зі своїх домів і під знаком Скорпіона вирушили назустріч одне одному. Нареченого можна назвати Псячою Темрявою, а наречену – Пітьмою Єнотів. Декому такі імена не сподобаються. Я, чесно кажучи, також не в захваті. Але в основу всіх процесів покладено місячну картуТаро. А там, як відомо, обабіч стежини виють на Місяць зубаті ссавці. Sorry, інших звірят у мене для вас немає. Тут я вибиваю світлий попіл із вишневої люльки.
Уже запитують, чи, бува, не політичні сили має на увазі автор. Що ви таке кажете, відповідаю я, як ви могли подумати. Політичні сили працюють, либонь, гардеробниками в тому театрі, ясну сцену якого автор намагається описати хоча й через алегорії, проте з максимальною точністю. Рано чи пізно дійство закінчиться і всіх акторів знов складуть до політичної скрині. Але поки що вони трішки вільні, вони на весіллі, а не на панахиді. І є сильне сподівання, що перше не трансформується в друге.
Коли некликаним гостям нарешті натовчуть пики, а згаданий шлюб остаточно набуде чинності, на політичному рівні все відбудеться майже автоматично. Кого не треба легко й без спротиву змінять на того, кого треба, що треба підпишуть і завізують, а вовче лайно урочисто віднесуть на вовчі вівтарі. Простіше кажучи, у театральному гардеробі повернуть пальта точно за номерками.
Але все це десь у рівному, стабілізованому і збалансованому майбутньому. Десь там, за горизонтом близьких сподівань, за караваном недоспаних ночей.
Ми відволіклися. Повернімося до весілля, з якого все ще виганяють непроханих гостей. До шлюбної пари, що пахне сіркою і блищить, як ртуть. До Псячої Темряви й Пітьми Єнотів. Вони йдуть назустріч одне одному. Їх супроводжують люди в масках. На масках намальовані знайомі обличчя. Такі рідні, що це заспокоює, наче ті фейгіни з арестовичами. Якщо з них зняти маски, то запрошені на весілля питатимуть: “А хто це?”
Пітьма Єнотів, напевне, зауважила б, що не варто таке запитувати. Що планувальники, архітектори й навіть прості, але справжні будівничі й свідки хімічних шлюбів насправді не потребують імен. Псяча Темрява, найпевніше, не став би коментувати. Адже всім відомо профаннепрагнення простого знання. Для цього люди й беруть подвійні імена: перші оголошуються на площах, а другі відомі лише тим, кого не запідозрили в належності до фейлетонного племені.
Сніг іде, вони все ближче до священника, що чекає біля райської брами. Горять три високі свічки: чорна, зелена, жовта. За інших обставин, як усі розуміють, третя свічка мала б бути червоною (пурпуровою), але в нас вона жовта. Навіть не шафранова, а блідо-жовта.
Священник також у масці. У сніжно-білій шовковій масці, розшитій шаманськими знаками. Поряд зі священником стоїть здоровенний вепр, вугільно-чорний кабан із золоченими іклами. Насправді людина в масці зовсім не священник і навіть не вірянин, але про це знати не треба. Тому що його (її) роль мінімальна. Він (вона) має правильно вимовити лише одну сакраментальну (і сумну для більшості свідків) фразу: “Іншого шляху немає”.
Навіть якщо відмовиться це сказати, за нього (за неї) це скаже чорний кабан. Адже відомо: коли гроші за шлюб у далекій касі, свині вже не приховують свого вміння говорити людською мовою. А гроші вже там. Усі зацікавлені погодилися, підписалися і загорнули у папірець. А на ньому написали: “Bonum factum!” Зворотного шляху немає. Весільна хімія майже відбулася, і з неї своєю чергою має народитися щось нове, не передбачене жодним зі свідків: ані двоногим, ані тим, якийіз чотирма копитами.
Й от настає сакральна мить. Істота під шовковою маскою говорить потрібні слова, наречений із нареченою крокують до весільного шатра, переступаючи через тіла непроханих гостей. І хоча звуки бійки все ще гучні, а погрози зайд час від часу порушують графічний спокій зимового пейзажу, свідки злагоджено кивають, обмінюються значущими поглядами й схвальними враженнями. Хімія відбулася на тому рівні, який уже не дасть змоги поставити під сумнів ані світлоносної Темряви, ані живодайної Пітьми.
