By Розпочалося жахіття люблячих матерів – весняний призов. Країна знову намагається назбирати новобранців для армії, однак ті розбігаються, мов таргани.
Зі слів мого знайомого, який працює у військкоматі однієї з областей Західної України, він обійшов понад 50 квартир і ще не бачив жодного призовника. Спілкуватися доводиться тільки з батьками, котрі зазвичай обережно питають, чи їхньому чаду загрожує служба в армії, та цікавляться, чи не можна якось відстрочити або “вирішити” цю “проблему”.
Після такої розмови дехто з батьків погоджується “здати” свого сина, але не зараз, а в останній день призову, наче сподіваючись, що станеться щось таке, що вбереже їхню дитину від служби в ЗСУ. Головна причина такого панічного страху – пам’ять про те, що відбувалося в радянській армії. Бояться дідівщини, кровожерливості офіцерів, які заженуть дитину в страшні умови та будуть вимотувати кросами в онучах, після яких солдати кров із чобіт виливають.
Як людина, яка нещодавно демобілізувалася зі ЗСУ та якій доводилося жити із призовникам, можу запевнити, що сучасна українська армія суттєво відрізняється від радянської. Проживання, звісно, у казармах, а не в окремих квартирах, але забезпечення речами та харчами надзвичайно хороше.
Та й батьки можуть вплинути на ставлення до їхнього сина. Достатньо подзвонити на гарячу лінію Міноборони, озвучити проблему, і командира підрозділу, де служить ваша дитина, до сказу доведуть дзвінками та штабними перевірками. Після цього весь підрозділ буде займатись, а ваше чадо посадять десь на сонячній галявинці із наказом відпочивати та нюхати квіти – хай релаксує, тільки б батьки знову не влаштували скандал.
Дідівщини в армії немає. Щоб вона була, потрібен брак чогось, що “старослужащі” могли б відбирати в молодих. Однак наразі всього вдосталь. Та й дідів немає. Служба триває півтора року замість двох, і солдати просто не встигають стати “крутими дідами”. У радянській армії дідівщина заохочувалась, адже старші солдати допомагали тримати молодих в узді. Були етнічні клани, земляцтва та інші явища, у яких офіцери не хотіли розбиратись, а тому звалювали вирішення особистісних проблем на дідів. Тепер такої потреби немає, та й прояви нестатутних відносин всіляко переслідуються військовим керівництвом.
Кажуть, що новобранець втрачає у армії півтора року. Однак за цей час він може опанувати нові професії, навчитися водити машину і володіти зброєю. Граничних фізичних навантажень у війську не дають. Для хлопців, яких батьки занадто контролюють, служба – це шанс вирватися з-під опіки. Можна півтора року добре їсти, займатися спортом та не заморочуватися якийсь час майбутнім.
Ще один розповсюджений міф – призовника заберуть на строкову службу та відправлять в ООС. Такого не може трапитись. Армія – надзвичайно забюрократизована структура. Для того, щоб відправити новобранця на війну, треба отримати спеціальний наказ, змінити купу правил, отримати мільйон погоджень – за півтора року зробити це все неможливо.
Раніше достатньо було поступити в інститут, щоб уникнути армії. Тепер у такий спосіб можна отримати лише відстрочку. Звісно, є ще варіант із військовою кафедрою, де навчання коштує 300-500 доларів. Там студент може отримати офіцерське звання, згодом відслужити всього рік і уникнути направлення у зону ООС. Однак чи на краще це? Солдат ні за що не відповідає, а от офіцер виконує важливі функції, які можуть виявитися зовсім непростими.
Часом батьки благають забрати їхнього сина на службу. Так трапляється, коли хлопець геть некерований чи зв’язався з поганою компанією. Його можна висмикнути з circulus vitiosus та відправити до війська, яке сильно змінює світосприйняття.
Зазвичай не уникають служби хлопці, у родинах яких є АТОвці чи волонтери. Натомість у батьків, котрі хочуть “врятувати” синочка за будь-яку ціну, є безліч варіантів, наприклад, куплений діагноз. Щоправда, його можуть перевірити на медкомісії, і тоді це гроші на вітер.
Подейкують, що за 1000 доларів можна домовитись у військкоматі. Однак такі договори нотаріально не оформиш. Якщо працівник військкомату зміниться, домовлятися доведеться знову.
Отже, можна розкидатися грішми, тікати за кордон чи ховатись у бабці в селі… Вибір є. До слова, за ухилення від строкової служби можуть дати три роки. Навряд чи посадять, але судимість буде, а шлях до армії назавжди закриється. Через материну любов та опіку призовник може потрапити у набагато більшу халепу, ніж армія.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
