Відселебрити Україну

Відселебрити Україну
ЗМІ багато років творили для селебриті образ важливих персон. Це стало одним із чинників, завдяки яким Володимир Зеленський зміг очолити країну. Тепер ж він віддячує своїм медійним покровителям та зіркам, аби посилити свій вплив та послабити інших. Проте чи несе це якусь користь країні, чи таки більше шкоди?

Після вступу на посаду Зеленський одразу приміряв на себе образ “батька нації”, до якого люблять вдаватися українські президенти. До того ж не лише в кучмістській манері жандарма немудрих політиків, але й в ющенківській іпостасі об’єднувача розділеного народу.

Аби добитися успішного вживання в роль, Зеленський послуговується не тільки словами в дусі “дакакаяразніца” й апелюванням до абстрактних цінностей та понять “завсехороше” і “противсьогопоганого”, але й різного роду медійними персонажами: відомими гумористами, зірками спорту та естради, довкола творчости та звитяг яких і мали би гуртуватися українці.

Саме на середовище різного штибу селебриті, з якого Зеленський також є вихідцем, робить ставку нова влада. Цим вона намагається закріпити за зірками образ лідерів думок та суспільних авторитетів не лише в буденному житті українців, а й в якнайбільшій кількости сфер, аби завдяки їм зберігати та примножувати свій вплив. Саме тому міністром культури більшість призначила Олександра Ткаченка – людину, яка промувала Зеленського та Квартал на “1+1”.

Використання зірок в якости прикладу для суспільства має свої позитивні сторони, проте несе куди більше ризиків. З одного боку, різного роду селебриті можуть швидше достукатися до авдиторії, коли йдеться про якісь кампанії на кшталт боротьби з курінням чи залучення молоді до спорту. Їхній авторитет вищий за чиновницький, для когось вони навіть є кумирами та прикладами, тож люди куди охочіше готові переймати їхні моделі поведінки чи хоча б наслідувати їх.

Проте є декілька “але”. Наскільки вдалим може бути результат, коли йдеться про наслідування, а не усвідомлене прийняття якоїсь практики чи позиції? Подібні соціальні кампанії мають підкріплюватися й іншими діями, слід застосовувати комплексний підхід до розв’язання проблеми. Наприклад, якщо йдеться про боротьбу із підлітковим алкоголізмом, то кампанія повинна супроводжуватися не лише заборонами, а й логічним продовженням – чим зайняти та зацікавити тинейджерів, тож слід паралельно розбудовувати спортивну, наукову та мистецьку інфраструктури на місцях.

Ще одне питання – що робити у випадку, коли зірка з реклами невдовзі публічно осоромиться? Таке трапляється доволі нерідко, адже селебриті паразитують на скандалах, привертаючи у такий спосіб до себе увагу. Та й, попри всю нарочиту “позаполітиковість”, медійні персонажі вкрай рідко зостаються по-справжньому осторонь політичних тем.

Тут варто згадати про титулованого боксера Олександра Усика, якого влада залучала до занять Всеукраїнської школи онлайн. З одного боку, він успішний спортсмен, популяризатор здорового способу життя, проте з іншого – апологет войовничого російського православ’я в ісконних традиціях. Окрім своїх флюгерних заяв про Крим, він ще й довго заперечував існування коронавірусу, аж поки цю недугу не підхопили московські попи. Що робити із цією другою стороною його особистости, яка домінує в інформаційному полі? Промоція подібних персонажів в медіа та спроба перетворення їх на взірець поведінки чи об’єднавчий для країни чинник приречена на безкінечні срачі, себто має зворотну дію.

Уже сама модель використання зірок для начебто розв’язання проблеми – це спроба легко відкараскатися від теми: радше заговорити її і поставити собі галочку про виконання, ніж проговорити та знайти вирішення. Така дія створює ілюзію, буцім досить провести медійну кампанію з кількома селебриті в головній ролі – і ось люди миттєво беруться відповідально ставитися до теми соціального дистанціювання чи справді починають читати книжки.

В Україні від початку доби незалежности триває криза моральних авторитетів. Є багато лідерів думок, проте здебільшого вони виявляються такими для невеликих нішевих або локальних груп. А от людей, чиї слова могли би відкликатися у більшости народу – немає. І спроба влади висунути на таку роль зірок різного масштабу та якости аж ніяк не розв’яже цю кризу. Лише загострить її, підмінивши шило навіть не на мило, а на зубочистку: часом дуже корисна річ, але одноразова, та й навряд чи вона допоможе, коли на тебе сунуть з націленим пістолетом.

Проте влада не намагається цим вирішити кризу авторитетів, а лиш посилити свій вплив на суспільство за допомогою колег по сцені. Аби українці не маринували собі мізки візіями, стратегіями та думками про майбутнє, не думали про корупцію у владі та проблеми в економіці, а розглядали купальники співачок, дивилися веселі серіальчики і знову обирали фігляра президентом, щоби ще трохи поржати.

Та й підібрані ними селебриті навіть не намагаються відігравати роль авторитетів. Сидять собі здебільшого по соцмережах і міряються дурістю. Натомість мовчать про важливе. Про проблеми Центру Довженка, про поліцейське свавілля, про арешт невинуватих. І може це навіть на краще, бо коли вони про щось подібне висловлюють свою думку – виходить ще гірше, ніж у влади імітувати боротьбу з епідемією коронавірусу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Зірки, які змушують палати од сорому