By 
Про перспективи деглобалізації на Заході почали говорити ще до розгортання нашої широкомасштабної війни. Напад РФ на Україну з усіма його міжнародними наслідками – західні антиросійські санкції, російська “відплата”, загроза голоду на “глобальному Півдні”, неприховане воєнне профітерство Китаю, Індії, Туреччини та ін. – тільки прискорив процес деконструкції знаного нам глобального світового ладу. А це означає, що після війни повернення до “старої нормальності” (як і після епідемії COVID-19) не передбачається – ні в Україні, ні у світі.
Грубо кажучи, до початку російсько-української війни західні експерти та мислителі передбачали крах глобалізації, а тепер його вже наочно побачили й представники світових еліт. “Після чотирьох десятиліть пропагування глобалізації вже виразно видно, що учасники зустрічей у Давосі повністю спартачили управління всім цим процесом. Він мав принести добробут як розвинутим країнам, так і тим, що розвиваються. Однак зміни в економіці, які потенційно могли стати корисними для всіх, принесли лиш збільшення рівня антипатії у світі й ще вищі зиски мегакорпораціям із глобальної Півночі”, – пише Джозеф Стігліц, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки. На його думку, проблема не в самій лиш глобалізації, а й загалом у ринковій економіці, що виявилася недостатньо стійкою до потрясінь. Він пояснює це образно: “Де-факто ми збудували автомобілі без запасних коліс у багажнику. Цим ми зменшили початкову ціну на кілька доларів, але нам не спало на думку, що ми робитимемо у разі аварії на дорозі. Доки економіка переживала тільки дрібні пертурбації, система постачання just in time, тобто в притик, була чудовою інновацією в логістиці, але в час пандемії й локдаунів вона довела до катастрофи, оскільки викликала проблеми з недостатньою пропозицією (як тоді, коли недобір мікропроцесорів спричинив брак нових автомобілів)”.
Старший аналітик у Post Carbon Institute Ріхард Гайнберг дещо розширює спектр причин неуспіху глобалізації: “Еліти не впоралися із завданням, бо допустили, щоб суспільство безупинно йшло шляхом нестримного розвитку, що неминуче вело до все більшої економічної нерівності й деградації довкілля. Спрямовували зусилля на підтримання постійного фінансового росту коштом неймовірних заборгованостей, які неможливо повернути і які впродовж кількох днів можуть допровадити до тотальної катастрофи. З фізичного боку розвиток базувався на виснаженні скінченних природних ресурсів, а це означає, що експансія спричинить самообмеження й завершиться одним великим крахом”.
Першими відчутними для всіх ознаками “аварії” в глобалізаційних процесах стали спричинені коронавірусом локдауни й обмеження в пересуванні громадян, а ще несправедливий розподіл вакцин. Й от тільки західний світ почав оговтуватися після пандемії, як тут конвенційна війна в Європі. Швидко виявилося, що війна між двома країнами, яка її ініціатором мислилась як локальна, спричинила проблеми глобального характеру. Західні санкції, зокрема закриття повітряного простору для літаків країни-агресора, а також морських портів і наземних шляхів сполучення, спричинили переривання низки міжнародних “ланцюжків постачань”. Російські “протисанкції” зі свого боку погрожують світові тотальною енергетичною кризою та голодом у багатьох слаборозвинутих країнах. Вихід із РФ великої кількості міжнародних бізнесів, санкції проти російського банківського сектору, ініціативи низки західних країн про повернення певних виробничих потужностей із дешевої, але ненадійної Азії у свої країни чи на території надійних партнерів – усе це завдає смертельних ударів по глобалізації й по основах вільного ринку. Зрозуміло, що світ уже не буде таким вільним і глобальним, як був до того.
“Пандемія COVID-19, а також напад Росії на Україну призвели до того, що відносно національних цілей глобальні ринки відійшли на другий план і в найкращому разі виконують допоміжну функцію – особливо коли йдеться про завдання національної охорони здоров’я та безпеки […] У дещо кращому, але й надалі паскудному варіанті [глобалізації – ред.] примат геополітики означатиме, що постійним елементом міжнародної торгівлі й фінансів стануть торгові війни й економічні санкції”, – пише Дені Родрик, професор Міжнародної політекономії з Гарвардського університету.
Як наслідок, ці тенденції, найімовірніше, призведуть до своєрідного ренесансу національних держав, нового дихання націоналістичної риторики, розрізнення поняття “партнери” за критеріями “дружні” чи “підступні”. І загалом – до воскресіння старої мудрості про те, що “своя сорочка ближче до тіла”. Згаданий вище Стігліц говорить про це так: “Уже минули ті часи, коли здавалося, що всі хочуть працювати над створенням світу без кордонів. Раптом дійшли висновку, що принаймні деякі державні межі є необхідними для економічного розвитку та безпеки”.
Здавалося б, для чого нам це знати зараз, коли в нашій країні щодня гинуть люди, зазнає руйнувань економіка й інфраструктура, під окупацією перебувають великі території й багато тисяч наших співгромадян? А потрібно це для усвідомлення того, що оскільки наша війна спричинилася до загострення глобальних проблем, то й наші шанси на перемогу, варіанти її імовірного формату тощо ми мусимо оцінювати передусім у контексті розв’язання цих проблем. І тут, як не прикро, ми будемо тільки одним з учасників ухвалення остаточних рішень.
