Війна на сході України: перша фаза (1 березня – 24 серпня 2014 р.) (Ч-3)

Війна на сході України: перша фаза (1 березня – 24 серпня 2014 р.) (Ч-3)
Справжня картина, причини і спонсори антиукраїнського терористичного путчу й прихованого російського вторгнення проявились після “референдумів” 11 травня 2014 р., внаслідок яких представники фейкових республік проголосили свою “незалежність” від України. Згодом сепаратисти також опублікували звернення з проханням увійти до складу Російської Федерації. Жодна держава, включно з РФ, досі не визнала самостійності цих проросійських колабораціоністсько-терористичних анклавів.

25 травня 2014 р. відбулися вибори президента України, на яких переміг П. Порошенко. Російські бойовики і спецпідрозділи активізували свою діяльність проти ЗСУ, що зазнали не лише людських жертв, але й значних утрат у техніці. Наприкінці травня відбулися запеклі бої за Донецький аеропорт, а 14 червня в Луганську був збитий український військово-транспортний літак Іл-76, 9 членів екіпажу і 40 десантників загинули. Тоді аеродроми Краматорська, Луганська та Донецька вже були під контролем українських військових, однак все ще в оточенні бойовиків. Солдати утримували свої позиції, щоб не дозволити ворожій авіації приземлитися на території України. Проте виникли проблеми з доставкою боєприпасів, їжі, води, евакуацією поранених тощо. Трагедія трапилась через недостатні заходи безпеки, відсутність досвіду, поспіх та нехтування правилами польотів за умов військових дій.

У середині липня Російська Федерація звинуватила ЗСУ в артилерійському обстрілі Донецька. У відповідь Україна заявила, що снаряди, якими впродовж декількох днів у липні і серпні 2014 р. були обстріляні українські військові позиції, були запущені із території Російської Федерації, а Військово-повітряні сили Росії 16 липня 2014 р. поцілили ракетою в український військовий гвинтокрил. Уже наступного дня над територією східної України було збито пасажирський літак авіакомпанії “Malaysian Airlines”, що виконував рейс MH17 з Амстердама в Куала-Лумпур. Загинули 298 пасажирів і членів екіпажу.

Як свідчив екс-начальник Генштабу ЗСУ В. Замана, перед тим, як російська ракета із ЗРК “Бук-М1” (такої модифікації не було у ЗСУ) збила малайзійський літак, українці вивезли з Донбасу всю військову техніку Протиповітряної оборони (ППО), щоб вона не потрапила до рук росіян.

Хоча колаборанти та російські бойовики не змогли захопити найбільший склад зброї в Україні, розташований у соляних шахтах Артемівська, що на Донеччині, українці втратили багато техніки. Лише з 21 липня до 5 серпня 2014 р. під час зіткнень із українськими військовими до бойовиків потрапило 22 одиниці Т-64, 26 од. БМП, 17 од. БТР, 12 од. РСЗВ БМ-21 “Град”, по 4 од. САУ 2С9 “Нона” та САУ 2С1 “Гвоздика”, 5 од. Д-30, 10 мінометів 82 мм, 13 од. ЗУ-23-2 і 75 одиниць АТ.

Були й стратегічні помилки, зокрема зосередження військ на майже двомісячній кільцевій облозі Слов’янська, тоді як головні сили все ж слід було кинути на оволодіння Луганськом і Донецьком, що на той час ще не був достатньо укріплений ворогом. Звільнення Луганська, розташованого всього за 50 км від російського кордону, також дало б можливість вчасно перекрити постачання зброї, боєприпасів, грошей та військових з Росії. Ба більше, російському угрупованню І. Гіркіна (“Стрєлкова”), який утримував Слов’янськ, чомусь дали змогу здійснити оперативно-стратегічний відхід з міста у Донецьк. Так було втрачено час і можливості, які б змінили розташування сил Донбасі й, цілком можливо, не призвели б до наступних невдач ЗCУ внаслідок очевидних прорахунків (некомпетентності, недбалості, саботажу, ланцюга зрад) у вищих колах СБУ, Генерального штабу ЗСУ та керівництва АТО.

Упродовж перших двох місяців активної фази антитерористичної операції українські військові повернули контроль над 60% території, зокрема над західним Донбасом, півднем і північчю Донеччини, а також північною частиною Луганщини. Однак області все ще були оточені із півночі, заходу та півдня.

Блокпости ЗСУ впритул наблизилися до Донецька й Луганська. Щоб остаточно звільнити території від бойовиків, керівництво АТО планувало відновити контроль над державним кордоном із РФ, щоби припинити постачання зброї, боєприпасів та матеріально-технічних засобів і живої сили для бойовиків із території РФ; розділити територію, яку контролюють бойовики, на декілька частин; оточити найбільші угруповання бойовиків і створити умови для їх роззброєння, а в разі опору – знищення.

Для реалізації цього задуму було стратегічно важливо не допустити обстрілів території РФ із боку України та випадкового перетину підрозділами сил АТО українсько-російського кордону, щоби не дати Росії формального приводу для початку повномасштабної агресії.

Станом на середину серпня 2014 р. у АТО було задіяно майже 40 тисяч осіб, зокрема понад 32 тис. осіб зі ЗСУ (5,5 тисяч одиниць важкого озброєння та військової техніки); по 3 тис. осіб із Нацгвардії та ДПС і 2 тис. осіб зі СБУ. На той час кількість цих сил і засобів оцінювалась як достатня для виконання визначених завдань. Співвідношення сил АТО до бойовиків було приблизно 1 до 1. Добровольчі підрозділи налічували 4 тис. осіб. Вони не підпорядковувалися штабу АТО, хоча й координували свої дії із регулярними силами.

Упродовж антитерористичної операції РФ підтримувала дії бойовиків: спершу постачала зброю, екіпірованих та тренованих найманців, надсилала розвідувально-диверсійні групи ГРУ, згодом проводила артилерійські обстріли підрозділів ЗСУ зі своєї території.

5 серпня командування сектору Б (генерал-лейтенант В. Хомчак, командувач АТО генерал-полковник В. Муженко) видало бойовий наказ про штурм м. Іловайська для звуження кільця блокування Донецька зі сходу.

24 серпня російські солдати вдерлися на територію України без оголошення війни. Майже не зустрічаючи опору, вони просувались у напрямку Іловайська через Амросіївку та Кутейникове. Загалом кордон незаконно перетнули 4 тис. бійців, що були у 8 батальйонних тактичних групах (чотири на Луганському напрямку: змішана БТГр від 61-го окремого полку морської піхоти та 200-ї окремої мотострілецької бригади Північного флоту Західного ВО, дві БТГр від 104-го десантно-штурмового полку 76-ї десантно-штурмової дивізії та 20-ї окремої мотострілецької бригади Південного ВО, БТГр від 247-го десантно-штурмового полку 7-ої десантно-штурмової дивізії повітрянодесантних військ; та чотири на Донецькому: БТГр від 247-го десантно-штурмового полку 7-ї десантно-штурмової дивізії повітрянодесантних військ, дві БТГр зі складу 331-го повітрянодесантного полку 98-ї повітрянодесантної дивізії та 19-ї окремої мотострілецької бригади Південного ВО, БТГр 56-ї окремої десантно-штурмової бригади повітрянодесантних військ). Тактичні групи були посилені підрозділами спеціального призначення.

Ворог почав переважати чисельно та технічно. Російські військовослужбовці не мали документів та розпізнавальних знаків на обмундируванні й техніці, тому розвідувальна інформація надійшла до Генштабу лише 25 серпня 2014 р. Остаточно вторгнення регулярних підрозділів РФ на територію України було підтверджено 26 серпня після захоплення в полон військовослужбовців повітряно-десантних військ ЗС РФ.

Активне протистояння між ЗСУ та сепаратистами й російськими солдатами розпочалось 25-26 серпня 2014 р., згодом були бої за Іловайськ, Дебальцеве та інші українські населені пункти. Відтоді настав новий період Російсько-української війни, що відзначився запеклими й жорстокими баталіями з об’єднаними підрозділами російських військ і загонами колаборантів.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ