Війна з нечистою силою на екрані й у житті

Війна з нечистою силою на екрані й у житті

З початком широкомасштабного російського вторгнення нам, українцям, зрозуміло, було не до ювілеїв творів світової класики. А втім, бодай нині про деякі з них усе-таки варто згадати. Зокрема, цьогоріч виповнилося 125 років від публікації роману Брема Стокера “Дракула”, перший наклад якого вийшов 26 травня 1897 року.

Але справжньої слави роман набув уже в наступному, XX столітті. Книжка стала класикою англійської літератури, її визнали зразком готичного роману і вивчали в контексті історичних подій Вікторіанської епохи, велися навіть дискусії навколо гендерних ролей персонажів, їхньої раси й сексуальності.

Герої твору Стокера перетворилися на архетипи, які посіли чільне місце в популярній культурі, зокрема у світовому кіно (зараз нараховується понад три десятки екранізацій роману). Цікаво, що йдеться не лише про головного героя графа Дракулу, який закономірно є хрестоматійним образом вампіра, але і про інших дійових осіб. Наприклад, другорядний персонаж книжки Ван Гелсінґ став героєм самостійних і вже зовсім не пов’язаних із першоджерелом фільмів та аніме про сміливого мисливця за вампірами й борця з нечистою силою.

Цьогоріч згадуємо про ювілей не лише роману, а й кількох його екранізацій, зокрема стрічки Френсіса Форда Копполи “Дракула Брема Стокера” (1992) з Ґері Олдменом в образі графа-вампіра та справжнім сузір’ям відомих акторів в інших ролях: Вайноною Райдер, Ентоні Гопкінсом, Кіану Рівзом, Томом Вейтсом, Монікою Беллуччі.

Проте було б несправедливо оминути увагою іншу важливу дату, пов’язану як із “Дракулою”, так і з історією кінематографа. 5 березня виповнилося сто років від прем’єри першої екранізації роману Стокера – німої стрічки видатного німецького режисера Фрідріха Вільгельма Мурнау “Носферату – симфонія жаху”. Нині ця картина є класикою світового кіно, іконою німецького експресіонізму й одним із найважливіших фільмів жанру горор. Це не перша стрічка про вампірів, але вона, безумовно, є знаковою не лише для епохи німого кіно. А на момент виходу на екрани фільм спричинив справжній бум. За спогадами сучасників, багато глядачів зізнавалися, що в них “кров стигла в жилах” під час перегляду фільму Мурнау.

Цікава деталь: роль Кнока в цьому фільмі зіграв уродженець Галичини Олександр Гранах.

Ще один цікавий і важливий аспект пов’язаний із назвою стрічки. У фільмі головного героя звати не Дракула, а Орлок, але в назві бачимо “носферату”. Цей термін щодо вампіра дійсно згадується в романі Стокера й пояснюється як “неживе”. У різних джерелах трапляються твердження на кшталт того, що “носферату” – це ледь не синонім слова “вампір” чи навіть “безсмертний”, але є припущення, що воно походить від грецького слова, яке можна перекласти як “той, хто переніс хворобу”.

В англомовних дослідженнях, написаних передусім на ґрунті фольклору, згадується про два різні види вампірів: “живих” і “мертвих”. “Живі” найбільш небезпечні, бо вони висмоктують із людини кров, перетворюючи її на вампіра. Проте в одному всі одностайні: хай то “носферату”, вампіри чи нечиста сила – вони беззаперечно представляють Темряву і є уособленням Зла.

Нині, під час повномасштабної війни Росії проти України, багато хто подає припущення про містичну складову цих кривавих подій. Наприклад, Володимир Єшкілєв висунув досить обґрунтовану гіпотезу про релігійну мотивацію росіян у цій війні в статтях “Про релігійну війну” і “Про релігійну війну 2”, у яких, зокрема, йдеться і про “культ мерців”, який уже дістав назву “победобесие”.

Російський письменник-емігрант Володимир Сорокін сучасну ідеологію путінського режиму в бесідах із журналістами неодноразово порівнював з оживленням “радянського мерця”. Його футуристичні, сповнені насильства романи-візії з описом майбутнього Росії багато хто сприймав за пророцтво – і, до речі, небезпідставно.

Коли вкотре з’являється інформація про криваві й жорстокі вчинки російських військових на території України, наші співвітчизники в соціальних мережах із гнівом називають вбивць і ґвалтівників “нелюдами”. Ту саму конотацію має й уже загальновживаний щодо російських агресорів термін “орки”.

Знак “Z” на ворожій військовій техніці, яка в Росії стала символом “спецоперації”, багато хто означає як “зомбі”. Водночас позначку “V” можна трактувати як “вампір”.

Якщо пригледітися уважно до світлин усіх цих російських генералів, які віддають накази про знищення житлових кварталів, а то й цілих міст (як Маріуполь), чи побачити в ефірі російських високопосадовців, які вкотре брешуть про “удари виключно по військових об’єктах”, дійсно закрадаються сумніви щодо того, чи вони люди. Так само виникає непевність щодо людської подоби патріарха РПЦ, який не тільки вітає агресію, а ще й благословляє вбивць.

Переважна більшість росіян підтримує війну Росії проти України, не зважаючи на відверто абсурдні пояснення їхньої влади. Їх закономірно називають “зазомбованими”, тобто хворими, тож з огляду на вищеозначені асоціації можна вважати, що їх покусали вампіри.

Нещодавнє гучне й бундючне святкування ювілею Петра I в Росії й промову Путіна, у якій він відверто порівнює себе з цим царем, теж можна розглянути в цьому контексті. В офіційній російській ідеології Петро I вважається царем-реформатором, творцем імперії, проте навіть серед росіян траплялися інші думки про його діяльність. Наприклад, письменник Дмитро Мережковський (і не він один) вважав Петра I антихристом.

Можна також помітити й певну схожість у рисах обличчя Путіна й екранного Носферату у виконанні Макса Шрека із класичного фільму Мурнау. Звичайно, до цих припущень і паралелей можна поставитися скептично, бо різниця між кіно й реальним життям таки є. Хай там як, безперечним є одне: російський лідер, його оточення і військо прагнуть крові, так само як і описані в літературі чи втілені на екрані вампіри.

У фольклорі та різних дослідженнях є поради, як побороти вампіра. Згадується, що нечисть здатні стримати, зокрема, часник і хрест. Нині бачимо, що хрест не діє, бо сучасні російські вампіри вправно навчилися використовувати церкву для виправдання і прикриття своїх дій. Здається, не спрацьовує й денне світло, яке в Брема Стокера чи в багатьох екранізаціях знищило Дракулу. Схоже, сучасна генерація вампірів пристосувалася й до цього, навчившись викручуватися і брехати, коли їх намагаються вивести на світло, тобто вивідати в них правду. Осиковий кілок також, мабуть, варто вважати занадто архаїчним інструментом. Залишається один усе ще актуальний і дієвий засіб – куля.

1 Comment

  • Roman , 5 Липня, 2022 @ 12:50 pm

    Чудова стаття!
    дякую автору та редакції, за прекрасні спогади про велике кіно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Право на ненависть Воєнні трофеї чи награбоване?