Військова країна

Військова країна

Кінця-краю війні ще не видно, але людина влаштована так, що у хвилину розслаблення починає думати про майбутнє. Більш войовничі українці мріють про воєнний розгром Росії та про її економічний занепад; прагматичніші громадяни очікують від світу повторення щодо України “плану Маршалла”; а всі ми разом сподіваємось, що наша держава після війни стане більш заможною, цивілізованою, справедливою. Найпевніше, усі ці надії таки реалізуються, але в обмеженому варіанті й не відповідатимуть тому максимуму, який ми собі уявляємо в миті абстрагування від повідомлень із фронтів. Цілком можливо, що Україні доведеться стати таким собі сучасним варіантом “військової країни”, що захищатиме східні межі цивілізованого Заходу від дикого Сходу.

Історичну Військову країну (Vojna Krajina) створили Габсбурґи на землях хорватів у XVI столітті, щоб захистити монархію від загарбницького наступу Османської імперії. Прикордонні регіони, які безлюдніли внаслідок втечі людей на північ, а також знищення й поневолення цивільного населення турецькими військовими й найманцями, були організовані за принципом “полків” і населені бойовим людом: переселенцями з окупованих територій, втікачами від клопотів у рідних краях, шукачами воєнних пригод. Новим поселенцям безкоштовно давали землю, їх звільняли від сплати різних данин і податків.

Натомість вони повинні були на перший же заклик влади з власною зброєю й конем стати до лав захисників держави від османських нападників. Історики пишуть, що самі ці “країнці” не перемагали в жодних великих битвах, але регулярно боронили південні окраїни монархії від грабіжницьких нападів невеликих підрозділів хтивого південного сусіда.

Я особисто підозрюю, що схожа доля очікує й на Україну. Остаточної нашої перемоги з червоно-чорним прапором над руїнами Кремля не буде. Росія економічно й мілітарно ослабне, але не “здохне”. Як ображена і принижена недоімперія, як “параноїк із ядерною зброєю” на побігеньках у Китаю зокрема та міжнародної антиамериканської коаліції загалом, вона ще довго буде становити більш чи менш дошкульну загрозу для Заходу. А на шляху імовірних провокативних активностей Росії в західному напрямку стоїмо ми (не тільки, але, гадаю, передусім). Україна в неблизькій перспективі, імовірно, приєднається до Європейського Союзу, але до НАТО, найпевніше, ніколи (тобто, можливо, колись, але бозна-коли). Але зброя в нас буде – західні партнери дають і даватимуть – власне, для того, щоб ми були “військовою країною”, таким собі озброєним східним фронтиром Західного світу.

Зброя нам і справді знадобиться, як і навички володіння нею. Росія зі своїми грабіжницькими орками та заробітчанами-найманцями не здатна воювати з НАТО і США, тому неважко здогадатися, що на якійсь черговій хвилі “побєдобєсія” в майбутньому знову атакуватиме нас – не члена Північноатлантичного альянсу, а “нацистського” агента Заходу.

Підозрюю, що це навіть не дуже залежатиме від зміни влади в Кремлі, адже ми й зараз бачимо, що “вбиває не путін”. Пересічні мешканці найбільшої держави світу, з яких і рекрутують оцих орко-солдатів, звикли жити погано й ненавидіти всіх, хто живе краще. Їхній спосіб здобути краще життя – це грабіж, а не праця; їхня уява про помсту – це катування і вбивство, а не цивілізаційна перевага. Саме через це вони завжди заздрісно і злобно зиркатимуть у наш бік. І саме тому нам доведеться бути повсякчас напоготові.

А це означає, що впродовж найближчих десятиліть усі наші (відповідальні та надійні) чоловіки повинні мати зброю і вміти нею користуватися, щоб стати на захист держави загалом і своїх домівок зокрема, щойно виникне така потреба. Думаю, що більшість на це пристане, особливо після того, як пересвідчилась, що означає бути мирним мешканцем, цивільною особою під російською окупацією.

Зрозуміло, що це не може опиратися на приватну ініціативу: власне бажання, особиста зброя тощо. Система “військової країни” повинна бути добре продумана та ефективно організована державою, включно з армією і спецслужбами.

Що ж, це невесело, але якщо вже така доля, то, може, краще їй не впиратися.

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Війна локальна і глобальна Українська жертва на світовий вівтар