By Тимчасовий повірений у справах США в Україні Вільям Тейлор дав свідчення у комітеті, який веде розслідування в межах процедури імпічменту президента Дональда Трампа в Конгресі США. Зокрема він сказав:
Хоча я служив у багатьох місцях і на різних посадах, я особливо зацікавлений і розумію важливість стосунків нашої країни з Україною. Наша національна безпека вимагає, щоб ці відносини залишалися міцними. Однак, у серпні та вересні цього року я все більше почав переживати, що наші стосунки з Україною суттєво підриваються нерегулярним, неофіційним процесом формування політики в США та відмовою від життєво важливої безпекової допомоги через внутрішньополітичні міркування. Я сподіваюся, що сьогодні мої висловлювання допоможуть Комітетам зрозуміти, чому я вважаю, що це так.
На початку я хотів би поділитись кількома ключовими моментами. По-перше, Україна – це стратегічний партнер США, важливий для безпеки нашої країни, а також Європи. По-друге, Україна. Саме зараз, – поки ми сидимо в цій кімнаті – і протягом останніх п’ятьох років зазнає збройного нападу з боку Росії. По-третє, військова допомога, яку ми надаємо, є визначальною для захисту України від російської агресії і, що ще важливіше, є сигналом для українців – і росіян – що ми є надійним стратегічним партнером України. І нарешті, як зараз відомо Комітетам, я 9 вересня сказав у посланні до Посла Гордона Сондленда, що відмова від військової допомоги в обміні на допомогу у внутрішній політичний кампанії в США була б “божевільною”. Я так вважав тоді і досі вважаю.
Дозвольте зараз викласти Комітетам хронологію подій, які спричинили мою стурбованість.
28 травня цього року я зустрівся з секретарем Майком Помпео, який просив мене повернутися до Києва, щоб очолити наше посольство в Україні. Це був – і є – критичний час у відносинах між США та Україною: Володимира Зеленського щойно обрали президентом, а Україна надалі перебувала у стані війни з Росією. З наближення літа мали відбутися засідання нового українського уряду, неминучі парламентські вибори, а українська політична траєкторія мала бути визначена на наступні кілька років.
Я обіймав посаду Посла в Україні з 2006 по 2009 рік, був висунутий Джорджем Бушем і протягом останніх 10 років я постійно працював з Україною, часто відвідуючи її з 2013 року як член правління невеликої української неурядової організація, яка підтримує належне управління та реформи. Окрім обов’язків, які я мав на державній службі, Україна для мене є особливою і пропозиція секретаря Помпео повернутися на посаду глави місії була привабливою. Я переконаний у важливості України для безпеки США та Європи з двох пов’язаних між собою причин:
По-перше, якщо Україні вдасться звільнитися від російського впливу, Європа може бути цілою, вільною, демократичною та мирною. І навпаки, якщо Росія
буде домінувати над Україною, то Росія знову стане імперією, яка пригнічує свій народ, загрожує своїм сусідам та решті світу.
По-друге, з анексією Криму в 2014 році та тривалою агресією на Донбасі Росія порушила незліченну кількість договорів, ігнорувала всі зобов’язання та відкинула всі принципи, які підтримували мир і сприяли процвітанню Європи після Другої світової війни. Щоб відновити незалежність України, Росія повинна покинути Україну. Це було і повинно залишатися зовнішньополітичною метою США, яку підтримують обидві партії.
Коли я працював поза урядом під час адміністрації Обами та після вторгнення Росії в Україну в 2014 році, я приєднався до двох інших колишніх
послів в Україні закликаючи посадовців адміністрації Обами в Державному департаменті, Міністерстві оборони та інших відомствах надати Україні летальну оборонну зброю, щоб стримати подальшу російську агресію. Я також підтримував значно сильніші санкції проти Росії.
Я дбав про майбутнє України та важливі там американські інтереси. Тож, коли секретар Помпео попросив мене повернутися до Києва, я хотів сказати «так». Але це було непросте рішення. З колишнім послом Машею Йованович погано повелись і вона потрапила в ряд політичних махінацій як у Києві, так і у Вашингтоні. Я побоювався, що ці проблеми все ще наявні. Однак, коли я говорив з нею про прийняття пропозиції, вона переконувала мене прийняти, як з політичних міркувань, так і через моральний стан посольства.
Перш ніж дати відповідь Секретарю, я консультувався як зі своєю дружиною, так і з поважним колишнім високопоставленим республіканським чиновником, який був моїм наставником. Я вам скажу, що моя дружина однозначно рішуче виступила проти цієї ідеї. Наставник радив: якщо твоя країна просить тебе зробити щось, зроби це, якщо ти можеш бути ефективними.
Я міг би бути ефективним лише в тому випадку, якби американська політика сильної підтримки України – сильна дипломатична підтримка разом із надійною безпекою, економічною та технічною допомогою – тривала і якщо б у мене була підтримка Державного секретаря для здійснення цієї політики. Мене хвилювало те, що я чув про роль Рудольфа Джуліані, який зробив кілька гучних заяв про Україну та політику США щодо країни. Тому під час моєї зустрічі з Секретарем Помпео 28 травня я дав йому та іншим присутнім зрозуміти, що якщо політика США щодо України зміниться, він не захоче, щоб мене туди призначили і я не зможу залишитися. Він запевнив, що політика сильної підтримки України буде триватиме і що він підтримає мене в захисті цієї політики.
Після таокї домовленості я погодився повернутися до Києва. Оскільки я був призначений Секретарем але не був підтверджений Сенатом, моєю офіційною посадою стала тимчасовий повірений у справах.
Я повернувся до Києва 17 червня, взявши оригінал копії листа Президента Трампа, який він підписав наступного дня після того, як я зустрівся з Секретарем. У цьому листі Президент Трамп вітав президента Зеленського з перемогою на виборах і запросив його на зустріч в Овальний кабінет. Я також взяв із собою обрамлений примірник заяви Секретаря про те, що США ніколи не визнають незаконну російську анексію Криму.
Але відразу після приїзду до Києва я виявив дивне поєднання обнадійливих, заплутаних і по суті тривожних обставин.
По-перше, про обнадійливі: Президент Зеленський поспіхом прийняв керівництво Україною. Він призначав реформаторських міністрів та підтримував давно зупинене антикорупційне законодавство. Він вжив швидких заходів протидії, включаючи відкриття Вищого антикорупційного суду в Україні, який був створений при попередній адміністрації президента, але якому не дозволяли працювати. Він проголосив дострокові парламентські вибори – його партія була такою новою, що не мала представництва в Раді – і згодом отримала разючий мандат, контролюючи 60 відсотків місць. За допомогою своєї нової парламентської більшості президент Зеленський змінив конституцію України, щоб зняти абсолютну недоторканність з депутатів Ради, яка була джерелом справжньої корупції протягом двох десятиліть. Цього разу в Києві було багато хвилювань, що цього разу все може бути інакше – нова Україна, нарешті, зможе відірватися від свого корумпованого, пострадянського минулого.
І в той же час я виявив заплутану і незвичну домовленість щодо формування політики США стосовно України. Здавалося, існує два канали формування та впровадження політики США, один регулярний і один дуже нерегулярний. Як глава місії я мав повноваження щодо регулярних, офіційних дипломатичних процесів, включаючи намагання США підтримати Україну в боротьбі проти вторгнення Росії та допомоги їй у подоланні корупції. Цей регулярний канал формування політики США постійно підтримував як Конгрес, так і всі адміністрації після набуття Україною незалежності від Росії в 1991 році.
У той же час, проте, був нерегулярний, неофіційний канал США формування політики стосовно України, до складу якого входили тодішній спеціальний представник Курт Волкер, посол Сондленд, міністр енергетики Рік Перрі, і як я згодом дізнався, пан Джуліані. Я однозначно був в регулярному каналі але я також був і в нерегулярному, коли посли Волкер та Сондленд залучали мене в певні розмови. Хоча цей нерегулярний канал мав хороші зв’язки з впливовими людьми у Вашингтоні, він функціонував переважно поза офіційними каналами Державного департаменту. Цей нерегулярний канал розпочався, коли посол Волкер, посол Сондленд, секретар Перрі та сенатор Рон-Джонсон ознайомили з ситуацією президента Трампа 23 травня після повернення з інавгурації президента Зеленського. Делегація повернулася до Вашингтона з ентузіазмом щодо нового президента України і переконувала Президента Трампа зустрітися з ним, щоб скріпити відносини США-Україна. Але з того, що я зрозумів, президент Трамп не поділяв їх ентузіазм щодо зустрічі з паном Зеленським.
Коли я вперше приїхав до Києва, у червні та липні, дії як регулярного, так і нерегулярного каналу зовнішньої політики слугували одній і тій же цілі – сильному партнерству між США та Україною, але до серпня мені стало зрозуміло, що канали розійшлися у своїх цілях. Мене це почало все більше тривожити.
В кінці червня однією з цілей обох каналів було сприяти візиту президента Зеленського до Білого дому для зустрічі з президентом Трампом, про яку обіцяв президент Трамп у своєму вітальному листі від 29 травня. Українці явно прагнули, щоб зустріч відбулася. Під час конференц-дзвінка з послом Волкером, виконуючим обов’язки помічника держсекретаря з питань Європи та Євразії Філом Рікером, секретарем Перрі, Послом Сондлендом та радником Державного департаменту США Ульріхом Брехбулом 18 червня було зрозуміло, що зустріч між двома президенти була узгодженим питанням.
Але під час моїх наступних розмов з послами Волкером та Сондлендом, вони сказали мені, що президент “хоче почути від Зеленського” перед тим, як запланувати зустріч в Овальному кабінеті. Мені було не ясно, що це означає.
27 червня посол Сондленд сказав мені під час телефонної розмови, що Президент Зеленський повинен дати зрозуміти президенту Трампу, що він, президент Зеленський, не перешкоджатиме “розслідуванням”.
Я запідозрив щось дивне, коли посол Сондленд 28 червня сказав мені, що він не бажає включати більшість постійних міжвідомчих учасників у розмову, заплановану разом із президентом Зеленським пізніше того ж дня. Посол Сондленд, посол Волкер, секретар Перрі і я були присутні під час цього дзвінка, долучаючись із різних локацій. Однак посол Сондланд сказав, що хоче переконатися, що ніхто не записує та не контролює, коли вони долучили президента Зеленського до дзвінка. Також до того, як президент Зеленський приєднався до дзвінка, Посол Волкер повідомив американським учасникам, що він, посол Волкер, планує бути однозначним із президентом Зеленським під час зустрічі один на один в Торонто 2 липня щодо того, що повинен зробити президент Зеленський, щоб отримати зустріч у Білому домі. Знову ж таки, у цьому дзвінку мені було незрозуміло, що це означає, але посол Волкер зазначив, що він буде озвучувати те, щоб президент Трамп хоче бачити верховенство закону, прозорість, а також, зокрема, співпрацю в рамках розслідувань, щоб “докопатися до суті справи». Як тільки президент Зеленський приєднався до дзвінка, розмова зосередилась на енергетичній політиці та мості Станиця-Луганська. Президент Зеленський також заявив, що сподівається відвідати Білий дім, як запропонував Президент Трамп у своєму листі від 29 травня.
Я повідомив про цей дзвінок заступнику помічника державного секретаря Джорджу Кенту, який відповідав за Україну, і я написав примітку до запису від 30 червня, в якій підсумовував нашу розмову з президентом Зеленським.
До середини липня мені стало зрозуміло, що зустріч, якої прагнув президент Зеленський, залежить від розслідування з приводу Burismaта втручання України в американські вибори 2016 року. Було також зрозуміло, що ця умова пов’язана з нерегулярним політичним каналом, яким, як я зрозумів, керував містер Джуліані.
10 липня українські чиновники Олександр Данилюк, український національний радник з безпеки, та Андрій Єрмак, помічник президента Зеленського, та Секретар Перрі, тодішній радник з національної безпеки Джон Болтон, посол Волкер та посол Сондланд зустрілися в Білому домі. Я не брав участі в засіданні і не отримав прес-релізу з неї, аж поки не поговорив з тодішнім старшим директором з питань європейських і російських справ Фіоною Хілл та з директором з європейських справ NSC Алексом Віндманом 19 липня.
10 липня я зустрівся в Києві з керівником апарату президента Зеленського Андрієм Богданом, а потім з радник із зовнішньої політики президента, а нині міністром закордонних справ Вадимом Пристайком, який сказав мені, що вони чули від пана Джуліані, що телефонний дзвінок між двома президентами навряд чи відбудеться і вони були стривожені та розчаровані. Я передав свої занепокоєння раднику Брехбулю.
Під час чергової безпечної відео-конференції 18 липня я почув, як співробітник з Служби управління та бюджету (OMB) сказав, що надання безпекової допомоги Україні призупинили але він не може сказати чому. Під кінець зустрічі голос – особа була поза екраном – сказав, що вона з OMB і що її начальник дав їй розпорядження не схвалювати додаткових витрат на безпекову допомогу Україні до подальшого розпорядження. Я та інші сиділи здивовано – українці воювали проти росіян і розраховували не лише на навчання та зброю, але й на впевненість у підтримці США. Все, що сказала працівник OMB, це те, що директива надійшла від Президента до начальника штабу до ОМВ. В одну мить я зрозумів, що одному із ключових елементів нашої сильної підтримки Україні загрожує небезпека. Нерегулярний політичний канал працював всупереч цілям давньої політики США.
Після цього відбулася серія міжвідомчих зустрічей під керівництвом Ради національної безпеки, починаючи з персоналу та швидко досягнувши рівня секретарів Кабміну. На кожному засіданні одноголосним висновком було те, що допомога з безпеки повинна бути поновлена, призупинення відмінено. В певний момент Міністерству оборони було запропоновано провести аналіз ефективності надання допомоги. Протягом дня Міністерство оборони визначило, що допомога ефективна і її слід відновити. Я вважаю, що секретар оборони та державний секретар, директор ЦРУ
та радник з національної безпеки домагалися спільної зустрічі з Президент, щоб переконати його відмінити призупинення але таку зустріч було складно запланувати і призупинення допомоги тривало аж до вересня.
Наступного дня по телефону доктор Хілл та містер Віндман намагалися запевнити мене, що вони не знали про жодну офіційну зміну в політиці США щодо України, незважаючи на повідомлення ОМВ. Вони підтвердили, що розпорядження про зупинку надання допомоги Україні надійшла від голови адміністрації Міка Малвані та що голова адміністрації має скептичний погляд щодо України.
У тому ж телефонному дзвінку від 19 липня вони повідомили мені про зустріч 10 липня з українськими чиновниками у Білому домі. Зокрема, мені сказали, що посол Сондленд пов’язав “розслідування” із зустріччю президента Зеленського в Овальному кабінеті, що настільки роздратувало посла Болтона, що він різко закінчив зустріч, сказавши доктору Хіллу та містеру Віндему, що вони не повинні мати нічого спільного з внутрішньою політикою. Він також наказав доктору Хіллу “проінформувати адвокатів”. Доктор Хілл сказав, що після зустрічі 10 липня посол Болтон назвав це “угодою про наркотики”. Посол Болтон виступив проти телефонної розмови між президентом Зеленським та президентом Трампом з побоювання, що це “буде катастрофою”.
Звичайно ж українці на зустрічах були розгублені. Посол Болтон, з регулярного каналу прийняття рішень щодо формування політики стосовно України хотів поговорити про безпеку, енергетику та реформи; Посол Сондленд, учасник нерегулярного каналу, хотів поговорити про зв’язок між зустріччю у Білому домі та українськими розслідуваннями.
Також під час нашої телефонної розмови 19 липня доктор Хілл повідомив мені, що посол Волкер зустрівся з паном Джуліані, щоб обговорити Україну. Це мене здивувало. Наступного дня я поцікавився у посла Волкера про цю зустріч але не отримав відповіді. Я почав відчувати, що два канали прийняття рішень – регулярний і нерегулярний – є окремими і мають конфлікт.
Пізніше 19 липня та рано вранці 20 липня (за київським часом) я отримав текстові повідомлення у тристоронній розмові WhatsApp з послами Волкером та Сондлендом, запис якого, наскільки я розумію, вже наданий Комітетам Послом Волкером. Посол Сондленд заявив, що незабаром відбудеться розмова між президентом Трампом та президентом Зеленським.
Посол Волкер сказав, що «найважливішим є те, щоб Зеленський сказав, що він допоможе провести розслідування – і вирішити будь-які конкретні кадрові питання – якщо такі є».
Пізніше 20 липня я провів телефонну розмову з послом Сондлендом, коли він їхав поїздом з Парижа до Лондона. Посол Сондленд сказав мені, що рекомендував президентові Зеленському використовувати фразу “Я зроблю все можливе” стосовно “розслідувань”, коли Президент Зеленський буде говорити із Президентом Трампом.
Також 20 липня я провів телефонну розмову з паном Данилюком, під час якої він повідомив мені, що Президент Зеленський не хоче, щоб його використовували як пішака в американській кампанії з перевиборів. Наступного дня я надіслав повідомдення послам Волкеру та Сондленду про стурбованість президента Зеленського.
25 липня президент Трамп та президент Зеленський провели довгоочікувану телефонну розмову. Як не дивно, хоч я був керівником місії і повинен був зустрітися з президентом Зеленським разом з послом Волкером наступного дня, я не отримав жодної стенограми дзвінка з Білого дому. Уряд України опублікував короткий, незрозумілий підсумок.
Під час запланованої на 26 липня зустрічі президент Зеленський повідомив Посла Волкера і мене, що він був задоволений цим дзвінком але не конкретизував. Тоді президент Зеленський запитав про зустріч віч-на-віч в Овальному кабінеті, як обіцяв в листі президент Трамп 29 травня.
Після нашої зустрічі з президентом Зеленським, посол Волкер і я поїхали на лінію фронту на півночі Донбасу, щоб отримати коротку інформацію від командира військ на лінії зіткнення. Коли ми прибули у військовий штаб, командир подякував нам за військову допомогу але я знав, що ця допомога була призупинена, тому почувався незручно.
Ми з Послом Волкером бачили озброєні керовані Росією ворожі сили з іншого боку пошкодженого мосту через лінію зіткнення. Понад 13000 українців загинули у війні. Ще більше українців, безсумнівно, загине без допомоги США.
Хоча я провів ранок 26 липня з президентом Зеленським та іншими українськими чиновниками, перше резюме дзвінка Трампа-Зеленського, яке я почув від когось із уряду США, було під час телефонного дзвінка, який я мав із Тімом Моррісоном, який замінив доктора Хілла в Нацональній раді безпеки, 28 липня. Містер Моррісон сказав мені, що дзвінок “міг бути кращим” і що президент Трамп запропонував президенту Зеленському або його співробітникам зустрітися з паном Джуліані та генеральним прокурором Вільямом Барром. Я не бачив жодного офіційного запису дзвінка, поки його публічно не опублікували 25 вересня.
16 серпня я обмінявся текстовими повідомленнями з послом Волкером, в яких я дізнався, що пан Єрмак попросив США подати офіційний запит для розслідування випадків порушень компанією Burisma законодавства України, якщо США цього хочуть. Офіційне прохання США до українців провести розслідування, яке базується на порушеннях власного законодавства, вразило мене як безтактне і я порекомендував послу Волкеру, щоб ми «трималися осторонь». Однак, щоб з’ясувати юридичні аспекти питання, я все ж дав його ім’я заступника генерального прокурора, якого я вважав слушною контактною особою для пошуку звертання США про іноземне розслідування.
До середини серпня, оскільки військова допомога затримувалася більше місяця без будь-якої причини, яку б я міг розпізнати, я почав побоюватися, що давня американська політика сильної підтримки України змінюється. Я задзвонив раднику Брекбулу, щоб обговорити це 21 серпня. Він сказав, що не знає про зміну політики США але перевірить стан надання військової допомоги. Мої занепокоєння поглибилися наступного дня, 22 серпня, під час телефонної розмови з паном Моррісоном. Я запитав у нього чи не відбулася зміна політики сильної підтримки України, на що він відповів, “побачимо”. Він також сказав мені під час цього дзвінка, що “Президент не хоче надавати жодної допомоги”. Це мене надзвичайно схвилювало. Як я сказав у травні секретарю Помпео, якщо політика сильної підтримки України зміниться, мені доведеться піти у відставку. На основі мого телефонного дзвінка з містером Моррісоном я готувався до цього.
Через кілька днів, 27 серпня, посол Болтон прибув до Києва і зустрівся з президентом Зеленським. Під час їх зустрічі військова допомога не обговорювалася – дивним чином, новини про затримку не просочилися до 29 серпня. Я, з іншого боку, був надто обізнаний і все ще хвилювався через призупинення. Під кінець візиту посла Болтона я попросив зустрітися з ним приватно і висловив йому свою серйозну стурбованість щодо призупинення надання військової допомоги Україні, в той час коли українці захищають свою країну від російської агресії. Посол Болтон порекомендував мені направити телеграму безпосередньо Секретарю Помпео, повідомляючи про моє занепокоєння. Я написав і передав таку телеграму
29 серпня, описуючи “дурість”, яку я бачу у відмові від військової допомоги
Україні в той час, коли бойові дії ще є активними на сході і коли Росія уважно стежить за тим, щоб оцінити рівень американської підтримки українського уряду. Я сказав секретареві, що не можу і не буду захищати таку політику. Хоча я не отримав жодної конкретної відповіді але чув, що незабаром після цього секретар приніс телеграму із собою на зустріч у Білому домі, присвячену питанням надання військової допомоги Україні.
Того ж дня, коли я надіслав свою телеграму секретареві, 29 серпня, пан Єрмак зв’язався зі мною і був дуже стурбований, розпитуючи про затримання військової допомоги. Затримання допомоги Білим домом щойно було оприлюднено в сюжеті Politico. У той момент мене збентежило, що я не можу дати йому пояснення, чому її було призупинено.
Мені досі не приходило в голову, що призупинення надання військової допомоги може бути пов’язане з “розслідуванням”. Це, однак, незабаром змінилося.
1 вересня, лише через три дні після мого звернення до секретаря Помпео, президент Зеленський зустрівся із віце-президентом Пенсом на двосторонній зустрічі у Варшаві. Президент Трамп планував поїхати до Варшави але в останню хвилину відмінив зустріч через ураган Доріан. За кілька годин до зустрічі Пенса-Зеленського я зв’язався з паном Данилюком, щоб повідомити його, що затримка військової допомоги США є пропозицією “все або нічого”, в тому сенсі, що якщо Білий дім не скасує затримку до кінця фінансового року (30 вересня), то кошти закінчаться, а Україна нічого не отримає. Я сподівався, що на двосторонній зустрічі або незабаром після неї Білий дім скасує затримку але цього не сталося. Дійсно, я отримав запис зустрічі Пенса-Зеленського по телефону від містера Моррісона, під час якого він сказав, що президент Зеленський на початку зустрічі попросив віце-президента про співпрацю в сфері безпеки. Віце-президент не відповів по суті але заявив, що буде спілкуватися з президентом Трампом цієї ночі. Віце-президент сказав, що президент Трамп хотів, щоб європейці надавали більше підтримки Україні і що він хотів би, щоб українці більше робили для подолання корупції.
Під час цього ж телефонного дзвінка, який я мав з містером Моррісоном, він описави розмову, яку провів посол Сондленд із містером Єрмаком у Варшаві.
Посол Сондленд заявив пану Єрмаку, що гроші на військову допомогу не надійдуть доти, доки президент Зеленський не погодиться продовжувати розслідування щодо Burisma. Мене насторожило те, що містер Моррісон розповів мені про розмову Сондленда-Єрмака.
Я вперше почув, що військова допомога – не лише зустріч у Білому домі – залежать від проведення розслідування.
Я був дуже стурбований, того ж дня я надіслав послу Сондланду текстове повідомлення з запитанням, “чи ми зараз говоримо, що військова допомога та зустріч у БД обумовлені розслідуванням?” Посол Сондленд відповів проханням зателефонувати йому, що я і зробив. Під час цього телефонного дзвінка посол Сондленд сказав мені, що президент Трамп сказав йому, що він хоче, щоб президент Зеленський публічно заявив,
що Україна буде розслідувати питання Burisma та можливе втручання України у американські вибори 2016 року.
Посол Сондленд також сказав мені, що тепер він визнав, що помилився, повідомивши українським чиновникам, з якими він говорив, що зустріч у Білому домі з президентом Зеленським залежить від публічного оголошення про розслідування – насправді посол Сондланд сказав: «все» залежить від такого оголошення, включаючи військову допомогу. Він сказав, що президент Трамп хотів, щоб президент Зеленський зробив публічну заяву про замовлення таких розслідувань.
У тій же телефонній розмові, яка відбулася 1 вересня, я сказав послу Сондленду, що президент Трамп повинен більше поважати іншого главу держави і що те, що він описав, не є в інтересах ні президента Трампа, ні президента Зеленського. Я попросив посла Сондленда відмовитись від вимоги президента Трампа. Посол Сондланд пообіцяв спробувати. Ми також обговорили можливість того, що Генеральний прокурор України, а не президент Зеленський, зробить заяву про розслідування, можливо, у взаємодії з Генеральним прокурором Барром щодо розслідування про втручання у вибори 2016 року.
Наступного дня, 2 вересня, містер Моррісон зателефонував мені, щоб повідомити, що пан Данилюк попросив його приїхати до свого готельного номера у Варшаві, де пан Данилюк висловив стурбованість можливою втратою американської підтримки для України. Зокрема, містер Моррісон повідомив мені, що нездатність будь-яких американських чиновників відповідати на чіткі запитання українців щодо військової їх хвилює. Я відчував таку ж напругу в своїх стосунках з українцями, в тому числі під час зустрічі, яку я мав у той день з міністром оборони України Андрієм Загорднюком.
Під час телефонної розмови з містером Моррісоном 2 вересня я також поінформував містера Моррісона про те, що сказав посол Сондленд під час нашого дзвінка напередодні.
5 вересня я вітав сенаторів Джонсона та Мерфі як гостей у Києві. Під час їхнього візиту ми зустрілися з президентом Зеленським. Його перше запитання до сенаторів було про затримання військової допомоги. Я пам’ятаю, що обидва сенатори наголосили, що підтримка України у Вашингтоні двома партіями є найважливішим стратегічним надбанням України і що президент Зеленський не повинен ставити під загрозу цю двопартійну підтримку, втягуючись у внутрішню політику США.
Я доносив (і продовжую робити це) цю точку зору до всіх своїх офіційних українських осіб. Але спроба змусити президента Зеленського привселюдно взяти участь у розслідуванні Burisma та нібито втручання у вибори 2016 року показала, як офіційна зовнішня політика США була дискредитована нерегулярними зусиллями, яких докладав пан Джуліані.
Через два дні, 7 вересня, я провів розмову з містером Моррісоном, в якій він переказав телефонну розмову того дня між послом Сондлендом та президентом Трампом. Містер Моррісон зазначив, що дізнавшись про цю розмову від посла Сондленда, у нього з’явилось “недобре передчуття”. За словами містера Моррісона, президент Трамп сказав послу Сондленду, що він не просить його про “Quid pro quo” (послугу за послугу). Але президент Трамп наполягав на тому, щоб президент Зеленський підійшов до мікрофона і сказав, що він відкриває розслідування щодо Байдена та втручання у вибори у 2016 році і що президент Зеленський повинен захотіти зробити це сам. Містер Моррісон заявив, що повідомив послу Болтону та юристам Національної ради безпеки про цей телефонний дзвінок між президентом Трампом та послом Сондлендом.
Наступного дня, 8 вересня, ми з послом Сондлендом говорили по телефону. Він сказав, що розмовляв з президентом Трампом, як я запропонував тиждень тому але президент Трамп твердо налаштований, що сам президент Зеленський повинен був “прояснити ситуацію і зробити це публічно”. Президент Трамп заявив, що це не було “quid pro quo.” Посол Сондленд сказав, що він розмовляв з президентом Зеленським і паном Єрмаком і повідомив їм, що хоча це не буде послуга за послугу, якщо президент Зеленський не “прояснить ситуацію” публічно, ми опинимось “у тупиковій ситуації”. Я зрозумів, що “тупикова ситуація” означає, що Україна не отримає необхідної військової допомоги. Посол Сондленд заявив, що ця розмова завершилася тим, що президент Зеленський погодився зробити публічну заяву в інтерв’ю CNN.
Після телефонної розмови з послом Сондлендом 8 вересня я висловив сильні побоювання у текстовому повідомленні до посла Сондленда, заявивши, що моїм «кошмаром є коли вони [українці] дають інтерв’ю і не отримують військової допомоги. Росіянам це сподобається». Я був серйозний. Наступного дня я сказав послам Сондленду та Волкеру, що повідомлення, яке ми надсилаємо українцям (і росіянам), у вигляді рішенням про надання військової допомоги, є ключовим. Затримавши її, ми вже похитнули їх віру в нас». Я також сказав: “Я вважаю, що це божевілля затримувати надання військової допомоги заради політичної кампанії”.
Посол Сондленд відповів приблизно через п’ять године, що я “неправий щодо намірів президента Трампа. Президент абсолютно чітко висловився, що жодної послуга за послугу.
Перед цими текстовими повідомленнями, під час нашого дзвінка 8 вересня, посол Сондланд намагався пояснити мені, що президент Трамп – бізнесмен. Коли бізнесмен збирається підписати чек тому, хто йому щось заборгував, бізнесмен просить цю особу заплатити перед тим, як підписати чек. Посол Волкер кілька днів після цього використовував ті ж самі терміни, коли ми були разом на Ялтинській європейській стратегічній конференції. Я переконував обох, що пояснення немає жодного сенсу: українці нічого не зобов’язані президенту Трампу, а затримання військової допомоги в інтересах внутрішньополітичної вигоди є “божевіллям”, як я вже говорив у своєму текстовому повідомленні послам Сондленду та Волкеру 9 вересня.
Нарешті, 11 вересня я дізнався, що затримання відмінено і що військова допомога буде надана.
Після того, як я дізнався, що військову допомогу надано 11 вересня, я особисто передав цю новину президенту Зеленському та міністру закордонних справ Пристайко. І я знову нагадав пану Єрмаку про високу стратегічну цінність двопартійної підтримки України та важливість не брати участь у виборах інших країн. У той час я побоювався, що оскільки посол Сондленд сказав мені, що президент Зеленський вже погодився дати інтерв’ю CNN, президент Зеленський зробить заяву щодо “розслідування”, які можуть вплинути на внутрішню політику в США. Я хотів переконатись через пана Данилюка, що Президент Зеленський не планує давати таке інтерв’ю ЗМІ. Хоча пан Данилюк спочатку підтвердив це 12 вересня, я помітив під час зустрічі вранці 13 вересня в офісі президента Зеленського, що пан Єрмак почувався незручно відповідаючи на запитання. Я знову попросив пана Данилюк підтвердити, що інтерв’ю для CNN не буде, що він і зробив.
25 вересня на засіданні Генеральної Асамблеї ООН в Нью-Йорку Президент Трамп зустрівся з президентом Зеленським віч-на-віч. Він також надав стенограму телефонної розмови 25 липня. США насправді не повідомили українців про надання (прим. –стенограми) і вони були сердитими. Хоча я вперше побачив деталі телефонної розмови президента Трампа 25 липня з президентом Зеленським, в якому він згадував віце-президента Байдена, я ще до цього зрозумів, що під терміном “розслідування”, який використовували посли Волкер та Сондленд, вони мали на увазі питання, пов’язані з виборами 2016 року, а також з розслідуваннями Burisma та Байденів.
Я усвідомлюю, що це досить тривалий переказ подій минулих кількох місяців, розказаних з мого пункту спостереження у Києві. Але я також розумію важливість питань, які розслідують ваші Комітети, і я сподіваюся, що ця хронологія дасть певну основу для Ваших питань.
Я хочу підсумувати, повернувшись до пунктів, про які я говорив на самому початку. Україна є важливою для безпеки США. На неї напала Росія, яка продовжує свою агресію проти України. Якщо ми віримо в принцип суверенітету націй, від якого залежить наша безпека та безпека наших друзів і союзників, ми повинні підтримувати Україну в її боротьбі проти знущань її сусіда. Російська агресія не може тривати.
Сьогодні є дві історії України. Перша – це та, про яку ми говоримо сьогодні вранці і про яку ви чули останні два тижні. Це злобна історія про людей, які викривають секретну інформацію, містера Джуліані, бічні канали, послугу за послугу, корупцію та втручання у вибори. У цій історії Україна є ціллю.
Але є ще одна історія України – позитивна, підтримувана двома партіями. У цій другій історії Україна є темою. Вона про молодь в молодій нації, яка намагається вирватися зі свого минулого, сподіваючись, що її новий уряд нарешті покладе початок для нової України, яка горда своєю незалежністю від Росії, прагне приєднатись до західних інституцій та насолоджуватися більш безпечним і процвітаючим життя. Ця історія описує націю, яка розвиває всеохоплюючий демократичний націоналізм, подібно до того, який ми в Америці відчуваємо в найкращі моменти щодо нашої багатонаціональної країни – менше
занепокоєні тим, якою мовою ми розмовляємо, яку релігію ми практикуємо, звідки наші батьки та бабусі і дідусі; більше стурбовані побудовою нової країни.
Оскільки Україна має стратегічне значення у наших намаганнях створити цілу, вільну Європу, ми, за допомогою республіканських та демократичних адміністрацій, протягом трьох десятиліть підтримували Україну. Конгрес був щедрим протягом багатьох років у наданні допомоги, як цивільної, так і військової, та політичної підтримки. Конгрес підтримував Україну жорсткими санкціями проти Росії за вторгнення та окупацію України. Ми можемо пишатися цією підтримкою і що ми протистояли агресії диктатора проти демократичного сусіда.
Саме цю другу історію я хотів би залишити вам сьогодні.
І я з радістю відповім на ваші запитання.
