By 
Crede, quod habes, et habes– «Повір, що маєш, і матимеш» – це гасло древніх можна застосувати до прогресивних методів у європейській медицині. Але не в українській.
Захоплення віртуальним світом змусило не лише соціологів, а й науковцівзвернути увагу на відстороненість особи, яка занурюється в кіберпростір. І якщо соціологи б’ють на сполох, вчені вирішили підійти до питання інакше, а саме – спробувати отримати від цієї ситуації щось корисне.
Базуючись на багаторічних дослідженнях, науковці зауважили, що мозок хворої людини, який перебуває в стані зацікавлення чимось іншим, сприяє швидкому одужанню організму.Саме тому в дитячих лікарнях почали з’являтися клоуни чи актори, переодягнені в костюми супергероїв, у звичайних шпиталях – заняття з арт-терапії, у європейських будинках для літніх людей – салони краси, до відвідувачок яких раптово повертається сила в ногах і бажання відвідувати танцмайданчик.
А нещодавно у Великобританії почали використовувати VR-шоломи під час пологів. Завдяки зануренню породіль у віртуальну реальність уельські лікарі відволікають їх від болю на ранніх етапах пологів. Цей спосіб, на думку акушерів, може суттєво допомогти жінкам, що вже мали травматичні пологи. Якщо досвід введення цього ноу-хау буде позитивним, його планують використовувати також і в інших країнах ЄС.
А що з Україною? Чи згаданий VR-шолом, можливо, й є тим єдиним виходом із ситуації, з якою нас зіштовхує реальність у клініках (і не лише державних)? Чи приватні шпиталі та лабораторії, які гордо дописують до своїх назв прикметник “європейський”, знають, що основною європейською цінністю є права людини, про що свідчать щорічні соцопитування, проведені на замовлення Єврокомісії?Чи в курсі вони, що право на медичну таємницю є одним із найпростіших і найочевидніших прав людини і що зачитувати вголос результати аналізів у приймальні, де перебувають інші пацієнти, – це щонайменше некоректно? На жаль, мені довелося на собі відчути подібну “європейськість”, яка з Європою має стільки спільного, скільки й євроремонт.
Ситуація у сфері охорони здоров’я в Україні традиційно непроста. Починаючи з 1 січня 2020 року всі заклади, що надаютьспеціалізовану медичну допомогу, мали перейти на оплату за договорами з Національною службою здоров’я України (так само, як це було при перетворенні медичних закладів первинної ланки). Для цього вони мають відповідати декільком вимогам, перша з яких – реорганізація в комунальні некомерційні підприємства. Це означає, що стара модель фінансування медичних закладів більше не працюватиме, а Міністерство охорони здоров’я матиме право лише інспектувати та моніторити їхню роботу – про це йдеться в Законі України “Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення”.
Аби надалі отримувати кошти за послуги з держбюджету, усі шпиталі мали стати комунальними некомерційними підприємствами до кінця 2019 року й укласти договори з НСЗУ. Лікарні, які не реорганізувались і не підписали договір, будуть змушені утримуватися з інших джерел, наприклад із місцевих бюджетів. Усе це спрямовано передусім на те, щоби лікарні мали можливість самостійно розпоряджатися заробленими коштами, оптимізувати свою роботу й переглядати зарплати медиків.
Але чи не залишаться ці оптимістичні плани виключно на папері? Не знаю, як у кого, але мій цьогорічний досвід відвідин районної поліклініки є доволі дивним, адже договір із сімейним лікарем через плинність кадрів мені довелося підписувати тричі. Загалом, на охорону здоров’я в держбюджеті на 2020 рік передбачено 113,3 млрд гривень, себто на 13% більше, ніж у 2019 році.
В очікуванні на позитивні зрушення в цій сфері хочеться лише сподіватись, що зазначені на сторінці Урядового порталу твердження про невід’ємну складову трансформації системи охорони здоров’я, якою є зміни в медичній освіті для забезпечення мотивованого, фахового та етичного лікаря й медичного персоналу для пацієнта, стануть реальністю, адже жодні додаткові 15 млрд гривень не можуть гарантувати захист пацієнта від некоректної поведінки співробітників медзакладів.
В опублікованій там само Стратегії розвитку медичної освіти в Україні зазначено, що “якісна медична допомога неможлива без зміни культурної парадигми та створення нового професійного середовища”, тож від усвідомлення того, що розуміння проблеми в міністерських колах є, з’являється надія на одужання.
