By 80% відсотків прісної води анексованому Криму забезпечує український Північно-Кримський канал. Та чи буде так завжди?
Фактична відірваність території півострова і відсутність відповідних водопостачальних комунікацій з Росією та довгострокова неможливість їхнього прокладання дає Україні змогу обмежити постачання прісної води на ворожу територію: значно підвищити ціни на дніпровську воду чи перекрити її потрапляння по каналу з Каховського водосховища. Впровадження таких санкцій завдасть нищівного удару не лише кримській економіці та інфраструктурі, а й загострить екологічну та соціально-політичну ситуацію, чим значно підірве репутацію Кремля й сприятиме зростанню проукраїнських настроїв серед місцевого населення. Без української води спраглий півострів цілком постане на межі виживання.
Чи усвідомлюють це чиновники Криму та їхнє московське керівництво? Звісно, що так. З перших днів анексії росіяни та місцеві колаборанти замислилися над використанням наукового досвіду з виробництва і монтажу систем опріснення, очищення та підготовки води з засолених свердловин і морських водозаборів. Адже російське військове просування вглиб континенту неможливе, як і досягнення м’якого (поступливого) ставлення української влади до проблеми водопостачання. Відтак анонсоване втілення програми автономного водопостачання Криму виглядає привабливо лише в теорії, проте є досить сумнівним в перспективі близького майбутнього.
Загальне споживання води півостровом щодня сягає 0,7-1,5 млн м³, в середньому – близько мільйона за добу. Для організації водопостачання нині діють понад 20 водосховищ звичайного збору та 9 наливних, орієнтовно 400 свердловин. Повний об’єм запасів води у сховищах перевищує 400 млн м³. Та прісної води Криму не вистачало ще до російської окупації. Більш того, система водопостачання давно потребувала модернізації й ніколи не була самодостатньою.
У квітні 2014 року мешканці Криму сплачували 3-4 грн. за м³ води, а підприємства – 7-24 грн. Якщо ж зараз Україна підвищить ціни за дніпровську воду до рівня європейських, а це у 4–5 разів, або ж зважиться на адекватні заходи блокування півострова й перекриє надходження води по Північно-Кримському каналу, то господарчу систему, економіку, інфраструктуру, екологію півострова очікує колапс.
Перспектива подання прісної води по водогону з Кубані, зокрема з Темрюка, технічно надзвичайно важка і вимагає величезних капіталовкладень, експлуатаційних витрат та чималого терміну для реалізації. Водогін через протоку потенційно утричі дорожчий, аніж модернізація й розширення внутрішньо кримської інфраструктури. Тож фахівці колишнього ТОВ “Укрхімспецмонтажу” розробили три практичні програми автономного забезпечення Криму водою для зрошення та з господарсько-питною метою. Основна програма задіює існуючу систему водопостачання та основні підземні джерела Кримського півострову, передбачає створення нових свердловин і роботу із законсервованими, будівництво модульних станцій для видобутку підземних ґрунтових вод, їх опріснення й закачування до Північно-Кримського каналу. Заплановані також і будівництво заводів з опріснення морської води, організація заходів зі збору та використання дощових опадів, встановлення очисних споруд господарсько-побутових стоків з поверненням води для поливу, й навіть спроба добування прісної води з-під дна Азовського моря.
Сьогодні ж на півострові існує лише три джерела отримання прісної води, яка після відповідної підготовки може використовуватися для питних потреб, а саме:
– вода з Північно-Кримського каналу, яка акумулюється в наливних водосховищах;
– великі водосховища природного збору;
– артезіанські свердловини і каптировані джерела.
Власне підземної води у Криму достатньо, розвіданість її запасів складає 85% (по Україні ж близько 20%) і, загалом, з природних джерел можна щодня отримувати до мільйону кубів води. Істотні запаси залягають в надрах Північного Криму, в районі Армянська, Красноперекопська, Джанкоя, у присивашських рівнинах серединного Криму і в передгір’ї (наприклад, Альмінський басейн). Вода з підземних свердловин Північного Криму має соленість 2-3 г/л, тобто малосолена й її можна опріснити з відносно невеликими витратами. Якщо ж підрахувати видатки на створення станції знесолювання, очищення й підготовки питної води з морського водозабору (виробничістю у 200 м³/доба), то це коштуватиме Криму близько 3,5 млн гривень.
Задля забезпечення півострова прісною водою окупаційна влада розглядає можливість реалізації поетапної програми. Її перший етап передбачає швидке здобуття прісної води. Для цього планують максимально задіяти вже існуючі джерела (водосховища, озера, річки, каптажі тощо), здійснити ремонт окремих дільниць каналу, збудувати вздовж його північної частини модульні станції видобутку артезіанської води, її опріснення і закачування. Також існує потреба у терміновому (монтаж – до півроку) зведенні заводів з опріснення морської води у Щолкіно, Керчі, Феодосії та Судаку. Останні мали б забезпечити прісною водою промислові підприємства та мешканців цих міст й прилеглих територій.
Другий (технічний і законодавчий) етап передбачає: організацію на законодавчому рівні заходів з економії води, за рахунок обов’язкового встановлення очисних споруд господарчо-побутових стоків з поверненням очищеної води для поливу і виробничого використання, та проведення робіт з уникнення втрат води під час транспортування і розподілу – ремонт водосховищ, водогонів, мереж тощо.
На останньому етапі (т. зв. перспективному) заплановане встановлення і налагодження роботи 123-х заводів та 800 станцій опріснення морської води, вздовж узбережжя Чорного та Азовського морів. Одночасно мали б здійснити монтаж модульних станцій підготовки питної води з місцевих джерел серединного і передгірного Криму. Також керівництво півострова планує збирати і використовувати дощові води, конденсаційну вологу з повітря та здобувати прісну воду з-під дна Азовського моря.
Та якість морської води після опріснення ще повинні контролювати СЕСи, аби вона за своїми параметрами відповідала російському СанПіН 2.1.4.1074-01 чи українському CанПіН 2.2.4-171-10. Собівартість такої води враховує витрати на електроенергію, замінні матеріали, сервісне обслуговування, амортизацію обладнання… й складатиме 9 рос. рублів за м³ для систем підготовки води з засолених свердловин та 34 рублі – за морського водозабору.
Окупанти планують створити у Джанкойському, Красноперекопському та деяких інших районах локальні системи водозабору з засолених свердловин на основі зворотного осмосу. Проте, аби лише розпочати розвиток цього напрямку знадобиться близько 380 млн доларів США капіталовкладень, а видобуток забезпечить тільки до 0,5 млн м³ води на добу, що приблизно 50% споживання. Тож собівартість кубу води, видобутої таким методом, – 11,4 рублів (розцінки кримського відділення ТОВ “Укрхімспецмонтажу” у 2014 р.).
Іще 30% води, тобто десь 350 тис. м³ для щодобового споживання кримська влада розраховує добувати з Азовського та Чорного морів, встановивши десятки станцій знесолення на основі зворотного осмосу. Витрати складуть від 570 млн доларів США, а собівартість метру кубічного води закріпиться на рівні 35 рублів. Решту 200 тис. м³ прісної води теоретично можливо отримувати завдяки прямій конденсації з повітря, а понад 100 тис. м³ – через організований збір дощових вод, зокрема й в межах міст.
Усі ці наміри більш ніж витратні та нереальні у швидкій перспективі. Лише організаційні заходи зі збору та використання дощових та конденсаційних вод можуть реалізуватись щонайменше за 5–6 років, та й за умови достатнього фінансування, чіткої програми та графіку втілення.
Чи здатна кримська окупаційна адміністрація, навіть за допомоги псевдопотужної РФ, самостійно розв’язати прісно-соляний зашморг? Відповідь однозначна – ні! Послідовна, безкомпромісна та тверда позиція української влади в цьому питанні може прискорити крах російської окупаційної влади в Криму і наблизити час повернення півострова.
Росія ж, безумовно, усвідомлює той факт, що вона об’єктивно не спроможна вирішити проблему прісної води у Криму й уникнути ганебної поразки. А значить РФ не полишатиме спроб розв’язати це та інші питання через подальше розхитування внутрішньої ситуації в Україні: підкупом її політичної верхівки, організацією соціально-політичних заворушень, спонсоруванням сепаратистів і колаборантів, торговельно-ресурсними війнами, посиленням терористичної діяльності й, врешті, розвитком військової агресії. До цього її спонукатиме й кримська пастка – гостра потреба півострова у прісній воді, задовільнити яку здатна лише Україна.
