By 
до 100-річчя заснування Кам’янець-Подільського державного українського університету
Заснування Кам’янець-Подільського державного українського університету стало непересічною подією в освітньо-культурному поступі Української Держави 1918 року, і мало величезне значення для розвитку вищої національної школи на Правобережжі.
У січні 1918 року патріотично налаштовані члени міської думи виявили ініціативу щодо відкриття у Кам’янці на Поділлі вищого навчального закладу. Від Міністерства народної освіти УНР до міста прибула делегація з Києва для вивчення ситуації. Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року на чолі з Павлом Скоропадським справу відкриття університету було піднято на вищий державний рівень. Як згадував потім П. Скоропадський, тодішній міністр народної освіти та мистецтва Микола Василенко “за цю справу взявся ревно, майже з юнацьким запалом”[1]. Велика заслуга в заснуванні університету в Кам’янці-Подільському належить Іванові Огієнку, який проводив підготовку, постійно контактуючи з Києвом. Вирішальну роль за тих умов відігравала позиція самого Гетьмана, який зосереджував у своїх руках всю повноту державної влади в Україні.
Справами заснування українських університетів тоді займалась спеціально створена урядова Університетська комісія. Вже в червні 1918 року зі столиці до Поділля приїхала нова делегація на чолі з професором Петром Бучинським. Тоді ж Кам’янець, як представник Міністерства освіти та Університетської комісії, відвідав Іван Огієнко. Він провів переговори з головою міської управи, повітовим старостою та міським старостою. Заснуванню університету посприяла також і громадськість Подільського краю, місцева “Просвіта”, “Подільське Церковно-Археологічне Товариство Природознавців” та відомі діячі вірменської, польської, єврейської громад. До урядових асигнувань на відкриття університету додалися й зібрані пожертви мешканців міста та краю. Згадуючи в еміграції труднощі, що передували відкриттю вищих навчальних закладів у Києві та Кам’янці, Павло Скоропадський зазначив, що “з Кам’янець-Подільським університетом справа обійшлася значно легше, так як там і місто, і все суспільство пішло назустріч”.
Після повернення до Києва професорська Рада Українського народного університету неофіційно обрала Івана Огієнка ректором нового навчального закладу. Згодом вчений знову приїздить до Кам’янця, облаштовує приміщення та запрошує викладачів. Через нестачу матеріальної бази, на початку серпня 1918 року Гетьман розпорядився виділити Кам’янецькому університету необхідне майно з місцевих демобілізаційних сховищ. У своїх спогадах Скоропадський напише, що “такі директиви легко було давати, та в хаотичних умовах 18-го року в Україні – дуже важко було їх здійснювати”. Однак про започаткування університету Гетьман згадує наступне: “…проф. І. Огієнко зміг зовсім тихо цілий університет створити, з’являючись до мене з готовими обґрунтованими доповідями, і я жодного разу йому не відмовив, тому Кам’янецький університет став такий міцний і багатий”. У процесі підготовки документів щодо заснування університету на Поділлі ускладнень не виникало ні в Університетської комісії, ні на засіданнях Ради міністрів, оскільки Гетьман хотів створити у Кам’янці вищий навчальний заклад європейського рівня.
17 серпня 1918 року П. Скоропадський затвердив закон про заснування у Кам’янці державного українського університету. У документі зазначалось, що у новому навчальному закладі повинні з’явитись чотири факультети, зокрема історико-філологічний та фізико-математичний з двома відділами – математичним та природничо-історичним. Викладання велося українською мовою. Винятком були лише випадки, дозволені Міністерством освіти. Одночасно розпочалася підготовка до створення кафедр польської та єврейської літератури й історії.
Тому радість І. Огієнка у ті дні була цілком зрозумілою. У телеграмі до професора Бучинського він написав: “Гетьман затвердив Університет. Слава Країні. Слава робітникам щирим. Скоро приїду, привітаю місто”[2]. Огієнко прибув до Кам’янця у вересні, щоб прискорити процес підготовки приміщень та матеріально-технічної бази, оскільки Університетська комісія зіткнулась там із серйозними проблемами. Він одразу ж звернувся за допомогою до Гетьмана, який прийняв його 1-го та 2-го жовтня. Після їхньої розмови з’явились розпорядження Скоропадського Міністру земельних справ у всьому допомагати університету.
У жовтні 1918 року Іван Огієнко став першим ректором Кам’янецького університету. Тоді ж накази Міністра освіти № 165 та № 168 призначили нових викладачів у Кам’янець-Подільський університет, зокрема професорів Павла Бучинського, Василя Біднова, Костянтина Широцького, Леоніда Белецького, Віктора Петрова, Михайла Драй-Хмару та доктора Івана Крип’якевича. Проте, незважаючи на відчутну державну підтримку, новостворений навчальний заклад не мав необхідної науково-літературної бібліотеки. У зв’язку з цим Іван Огієнко написав звернення до громадськості, яке опублікували у місцевій газеті “Свято Поділля”. Ректор просив усіх небайдужих поповнити бібліотеку. На прохання Огієнка відгукнулося чимало людей, які подарували університетові 1 686 книг, багато з яких були букіністичними цінностями.
Урочисте відкриття університету відбулося 22 жовтня 1918 року, і перетворилося на справжнє свято. З першого листопада в університеті розпочалися навчальні студії, а 20-го листопада Гетьман затвердив закон про подальше розширення університету, а саме про заснування у його складі правничого факультету. Однак незабаром Українську Гетьманську Державу було зруйновано. 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський склав свої повноваження, залишивши у спадок українському народу Кам’янець-Подільський державний український університет.
Нині правонаступником гетьманського університету є Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка.
[1] Тут і далі цитуємо за: Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918. – Київ; – Філадельфія, 1995. – С.214.
[2] КПМДА.- Ф. Р. 582, оп.1, спр. 13.-Арк. 1; Подольская мысль.-1918.-2 ноября
