By 
У складі Корпусу морської піхоти США у Вірджинії з 1995 року існує Лабораторія ведення бойових дій, що оцінює можливості майбутніх війн і використання у них новітніх технологій. У 2013 році в лабораторії виник “Директорат майбутнього”. Її прогнози не базуються на реальних військових бюджетах країни. Це необмежені фантазії про майбутнє, що опираються на наукові методи. До того ж у журналі “Морпіхи”, що випускає Корпус морської піхоти США, з 2000 року є щомісячна колонка науково-фантастичних текстів.
За словами голови “Директорату” бригадного генерала Джуліана Елфорда, науково-фантастичні сценарії і більш приземлені прогнози розвідувального співтовариства США є основою для проведення реальних військових навчань американської армії на найближчі 10 років. Таке моделювання майбутнього допомагає вийти за рамки звичайного планування на квартал або рік, дає командному складу загальне уявлення про те, яким може бути майбутнє, і які новітні технології варто закупити Корпусу морської піхоти. Завдяки цьому офіцери можуть вже зараз готуватись до того середовища, у якому вони будуть командувати морпіхами через кількадесят років[1].
Atlantic Council
Американський неурядовий аналітичний центр Atlantic Council в рамках проекту Art of Future Warfare щороку проводить конкурси наукової фантастики серед морських піхотинців і публікує художні оповідання та збірки сценаріїв майбутніх війн. У січні 2017 року конкурс провели спільно з Корпусом морської піхоти США. Три кращі історії морпіхів, а фактично три сценарії можливого військово-технологічного майбутнього 2030-2045 років, були об’єднані в літературну збірку.
Загалом морпіхи подали на конкурс 74 тексти, з них було обрано 18 фіналістів, з якими провели майстер-клас письменники-фантасти, зокрема Макс Брукс, автор екранізованої книги “Світова війна Z” і Август Коул, співавтор книги “Примарний флот: повість про наступну світову війну”[2].
Минулоріч сюжети воєнно-фантастичних історій розгортались у 2030-2045 роках. Загалом середовище майбутніх конфліктів на цьому часовому відрізку є таким: глобальний політичний хаос, зростаюча роль Китаю, менш потужні і заклопотані внутрішніми проблемами США, зростання мегаміст, що швидко розвиваються, і боротьба за природні ресурси. Які ж сюжети трьох історій-переможців конкурсу 2017 року про світ в 2030-2045 роках?
Сценарій 1
У світі бракує питної води. США стають ще привабливішими для мігрантів, тому Америка прагне підсилити контроль над кордонами. Глобальний вакуум лідерства, що з’явився після того як Штати занурились у внутрішньополітичні та економічні проблеми, заповнюється Китаєм й Індією, які нарощують свою військову потужність. Нестача води і масштабні міграції людей дають шанс недержавним гравцям вийти на світову арену, а США все більше покладаються на своїх міжнародних партнерів і страждають від фінансових проблем.
У першому оповіданні збірки американські морпіхи висаджуються у густонаселеному Лагосі в Нігерії, щоб вгамувати атаку вуличних дітей-солдатів на лікарню Червоного Хреста. Роботи нападаючих викрали медичних роботів організації, позбавивши людей допомоги і доступу до води. Під час операції американські солдати покладаються на військових роботів і автоматичні перекладачі мови, їхню зброю можна переводити в нелетальний режим. Однак їхня броня і екзоскелети стають даремними, коли діти починають стріляти по них електромагнітними імпульсами з російських рушниць.
Сценарій 2
Дві третини населення світу живе у містах. До 2030 року на планеті з’явилося 41 мегамісто, де відбуваються соціальні конфлікти та не вистачає води і продовольства. Міська війна неминуча. Морпіхам доводиться адаптуватися до “війни чотирьох поверхів”: на першому поверсі (чи на даху) потрібно евакуювати некомбатантів, на другому – затримати противника, на третьому – вести інструктаж і навчати місцевих силовиків, під землею – проводити наступальні бойові дії.
У 2045 році в Тайбеї (Тайвань) після руйнівного землетрусу, що зупинив атомну електростанцію і викликав масову міграцію, орудують прокитайські бунтівники, які не дають міжнародним гуманітарним організаціям доставляти людям воду з опріснювальних станцій на сонячних батареях.
Сили коаліції на чолі з Австралією підтримують слабку тайванську армію і ополчення націоналістів Тайваню, які намагаються вгамувати бунтівників, що бажають приєднається до Китаю. До 2045 року морпіхів США вигнали з Окінави і тепер вони базуються в Дарвіні (Австралія). Для допомоги центральній владі Тайваню їх перекидають з Австралії в міські джунглі острова.
Морпіхи використовують голограми хмарочосів для навігації, низку розвідувальних дронів, керують безпілотниками, що можуть збивати дрони противника, видають дружньому ополченню базові екзоскелети, бачать крізь стіни за допомогою мобільних рентгенів.
Китай в цьому сценарії використовує автономних бойових роботів, тоді як інші країни відмовилися від них, оскільки в умовах міського бою роботи погано розпізнають своїх і чужих. Також Китай вирощує генно модифікованих бійців для своїх спецпідрозділів. Під час операції в Тайбеї морпіхи повинні вигнати бунтівників з підземель хмарочоса та не знищити помилково біженців.
Сценарій 3
США більше не є світовим лідером. Штати скоротили інвестиції в інновації, тому їх обійшли інші країни. Для економії американські солдати перебувають усередині країни, за межами Штатів їх не можуть повноцінно використовувати через біологічну зброю і хвороби. Китай й Індія борються за домінування в світі, а Китай анексував Тайвань. Технології, що мали служити на добро людству, почали використовувати для вбивств. Недержавні організації роблять ставку на технології, а не на персонал. З’являються штучно створені хвороби, біологічна зброя стає доступною для анархістів. Через це люди прагнуть покинути міста.
У цьому сценарії морпіхи спершу допомагають поліції Нью-Йорка, коли весь урожай зернових виявився зараженим генно модифікованим вірусом. Люди відмовились від зернових, але іншої їжі немає. У містах починаються голодні бунти. На Балканах готові продати запаси зернових з США, але Халіфат Марокко, що має підтримку, засоби радіоелектронної боротьби й ракети Китаю, наклав величезне мито на проходження суховантажів через Гібралтар. Морпіхи в надрукованій на 3D-принтерах формі рятують США від голоду.
Підготовка до операції проходіть на симуляторах віртуальної реальності, де солдати вивчають майбутні об’єкти й саму країну. До берегів Марокко відправляються літаки F-35c Lightning II і авіаносець USS Gerald R. Ford. Китай забезпечив Халіфат лазерними гарматами ППО, важкими протикорабельними безпілотниками і крилатими ракетами.
Війна з Халіфатом – це найперше боротьба засобів РЕБ. Американські крилаті ракети посилають різні електромагнітні імпульси і випалюють електроніку противника. Автономні роботи шукають оптоволоконні кабелі китайських ракетних батарей. Інші роботи, розкидані на узбіччях доріг, автономно визначають цілі в потоці машин і стріляють у них.
Завдяки диверсійним діям технічно оснащених морпіхів в тилу Халіфату США та союзники – Франція й Іспанія – змогли знищити китайські засоби ППО і забезпечити прохід суховантажів із зерном з Балкан. Солдати США врятували країну від голоду.
Попри те, що сценарії фантастичні, військові розглядали їх як цілком реальне майбутнє. У конкурсі також брало участь оповідання, де за сюжетом 4 травня 2020 року президент РФ В. Путіна помирає від ініційованих хакерами порушень у роботі кардіостимулятора.
На конкурсі від Atlantic Council був також спеціаліст з стратегічного планування генерал-майор армії США Вільям Хікс. Він був залучений до ранніх стадій розробки комп’ютерної гри Operation Overmatch[3], що тестує ведення бойових дій і використання нових військових технологій в майбутньому. Грають у неї військові з реальним бойовим досвідом, аналізуючи, що з технологій вони зможуть застосувати згодом. Сьогодні до гри залучено 40 тис. осіб, однак у планах командування США цифра значно більша.
У листопаді 2017 року в Америці також пройшов захід NavyCon (за аналогією до фестивалю коміксів і поп-культури Comiccon), що висвітлює військово-морську тематику майбутнього у відеоіграх, коміксах, фантастиці, фільмах тощо. Усе це може підказати військовим стратегам майбутнє морських війн.
Отже, нехтування технічними нововведеннями може призвести до військових поразок. Наприклад, під час громадянської війни в США воєначальники готувались бо боїв у наполеонівському стилі, однак індустріалізація, поява телеграфу та розвиток залізниці повністю змінили характер ведення війни. Російська імперія програла Кримську війну саме тому, що поступалась технологічно Великобританії та Франції (російські гладкоствольні рушниці мали дальність вистрілу 120 метрів, а англійські та французькі нарізні штуцери 400 метрів, російській парусний флот не витримав протистояння з англійськими паровими кораблями).
Сучасні військові аналітики знову “проспали” майбутнє, прикладом цього є події в Криму і на сході України, зростаюча економічна потужність Китаю і поява автономності військової техніки. Сьогодні відбуваються не менш важливі і глобальні зміни, ніж на рубежі ХІХ і ХХ століть. Урбанізація, підвищена летальність зброї, автономність – усе це стає реальністю, хоч колись було лише на сторінках фантастичних книжок.
Україна
А чи цікавиться військове керівництво України розвитком воєнної фантастики та як заохочує її серед військовослужбовців ЗСУ? На початку 2018 року Міністерство оборони України спільно з Головним управлінням морально-психологічного забезпечення ЗСУ організували конкурс краси Miss Military fantasy (“Міс військова фантастика”) серед підрозділів ЗСУ, які перебувають в АТО[4].
[1] Marines: Brigadier General Julian D. Alford
[2] Belarus Security Blog: Александр Гелогаев. Фантастика в погонах: как военные придумывают конец света и способы его предотвратить
[3] The Atlantic: ADIN DOBKIN. The Video Game That Could Shape the Future of War
[4] Gazeta.ua: “Не танками єдиними” – у мережі обирають найкрасивішу жінку-військову
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
