By 
Наприкінці XIX ст. Російська імперія вела геополітичну боротьбу з Великою Британією за території Середньої та Центральної Азії, використовуючи для цього воєнно-наукові експедиції, історія яких нерозривно пов’язана з колоніальними походами російської армії. Саме для досягнення геополітичних інтересів у 1845 р. було засновано Імператорське російське географічне товариство (РГТ), яке фактично стало інструментом гібридної геополітичної експансії Росії у світі.
З моменту свого створення РГТ здійснювало воєнно-наукові експедиції, які відіграли одну з провідних ролей у колонізації (читай – окупації) Росією Сибіру, Кавказу, Далекого Сходу, Середньої й Центральної Азії тощо. Російська історіографія називає ці експедиції “воєнно-географічними”, хоча географії як науки вони стосувалися лише частково. Фактично такі експедиції передували колоніальним походам російських військ. Водночас вчені-мандрівники були учасниками геополітичної “Великої гри”, де здійснювали воєнно-політичну та економічну розвідку територій, а також пропагували культуру, спосіб життя і науково-технічні досягнення тогочасної Росії.
Покровителями РГТ були російські царі: Микола I, Олександр II, Олександр III, Микола II. У листопаді 2009 року Опікунську раду РГТ очолив президент РФ В. Путін.
Воєнно-наукові експедиції М. Скобелєва в Середню Азію 1871-1876 рр.
У Середній Азії найбільш відомими воєнно-науковими експедиціями Російської імперії були походи на території сучасних Узбекистану, Таджикистану, Киргизії, південного Казахстану. Мета – підкорення колишнього Кокандського ханства.
У 1871 р. тоді ще штабсротмістр Михайло Скобелєв (офіцер Туркестанського воєнного округу) здійснив свою першу воєнно-географічну експедицію, завдання якої було далеким від наукового – виконати рекогностування і знайти такий маршрут до Хіви, яким могла би пройти велика колона піших і кінних військ з артилерією і обозом. За результатами експедиції були розроблені військово-топографічні карти. Похід російських військ в Хівинське ханство під приводом “звільнення співвітчизників, що нудяться в тяжкому полоні” відбувся два роки по тому. А вже 29 травня 1873 російські війська в парадному строю і під звуки маршу увійшли в Хіву.
У 1876 році тоді вже генерал-майор М. Скобелєв, перший воєнний губернатор та командувач російськими військами Ферганської області здійснив свою останню Алайську експедицію, політичним результатом якої було приєднання нових земель до Ферганської області, захоплення Кашгарського кордону і спорудження Гульчинсько-Алайської дороги[1].
Експедиції М. Пржевальського в Центральну Азію у 1870-1880 рр.
У Центральній Азії Російська імперія здійснювала воєнно-наукові експедиції у Тибет, зовнішню Монголію і Китайський Туркестан. Зібрані у експедиціях матеріали використовувалися у військовій географії і країнознавстві, але вони мали і чималу практичну користь для керівництва МЗС, Військового міністерства, Міністерства фінансів та інших державних структур Російської імперії.
Зокрема, відомості з експедицій Миколи Пржевальського сприяли розвитку торгівлі з Монголією та Китаєм, вплинули на формування східної політики царської Росії щодо центральноазіатського регіону. Тибет і Західний Китай наприкінці XIX ст. стали “полями” гострого англо-російського геополітичного суперництва, “Великої гри”. Царська Росія передусім прагнула розширити свій вплив у регіоні, але без територіальних захоплень, а також протидіяти англійській експансії. Експедиція мала й пропагандистський ефект. М. Пржевальський зазначав, що кочівники-монголи, дунган-мусульмани і особливо мешканці Східного Туркестану “тільки і мріють, як би стати підданими Білого Царя, ім’я якого, нарівні з ім’ям Далай-лами, в очах азіатських мас перебуває в ореолі чарівної могутності”[2].
Цікаво, що експедиції М. Пржевальського в Центральну Азію в 1870-ті роки організовувало РГТ за сприяння вищого органу військового керівництва Російської імперії – Генерального штабу (ГШ), що мав тоді воєнно-топографічний, воєнно-науковий та воєнно-статистичний відділи. Усі вони займалися розвідкою, і саме до них надходили матеріали експедицій російських науковців-мандрівників.
Керівниками і учасниками воєнно-наукових експедицій були здебільшого офіцери російської армії, двоє з яких – М. Пржевальський і М. Пєвцов – мали вищу військову освіту. Під час 1-ї та 2-ої експедицій у Центральну Азію Микола Пржевальський збирав відомості про Дунганські повстання та про вождя повстанців Якуба-Беке, з яким навіть особисто зустрічався; а впродовж 3-ої (у Лхасу, історичну столицю Тибету) – про політичний лад Тибету.
Таке об’єднання інтересів географів і військових не було випадковим. Воєнна наука в Росії впродовж своєї еволюції почала приділяти велику увагу географії як абсолютно необхідній частині її стратегічних цілей (рекогностування маловивчених територій всередині Росії і за її межами). Географія викладалася у військових училищах і школах, її особливо поглиблено вивчали в Імператорської військової академії (з 1855 року – Миколаївська академія Генштабу), яку закінчили М. Пржевальський, М. Співаков та М. Скобелєв. З 1845 p. військову географію і статистику у цій академії викладав воєнний міністр Російської імперії (1861-1881 рр.) Д. Мілютін, автор та провідник російської воєнної реформи 1860-70-х років. Продовженням цієї традиції було вивчення геополітики у Військовій академії ГШ СРСР, що стала правонаступницею цього навчального закладу. Її теперішня назва – Військова академія Генерального штабу РФ.
Сучасні воєнно-наукові експедиції РФ
22 березня 2020 року Росія відправила в Італію допомогу для боротьби з коронавірусом. Міністр закордонних справ Італії Луїджі ді Майо зустрів 15 військових літаків із російськими спеціалістами. У Росії цю акцію назвали гуманітарним конвоєм, однак насправді це класична воєнно-наукова експедиція. Уже через кілька днів італійська газета La Stampa написала, що приблизно 80% гуманітарної допомоги від Росії виявилася непотрібною або малокорисною. За інформацією видання, італійський прем’єр Джузеппе Конте погодився прийняти її, щоб “зміцнити особисті відносини” з Москвою.
За даними La Stampa, персонал, який прибув до Італії, – “генерали, полковники, майори, генерал-полковники, які раніше були залучені до військових операцій в Африці, де бактеріологічна війна поєднувалася з операціями російської розвідки”. До делегації входять також військові лікарі та вірусологи. Очолює їх генерал Сергій Кікоть, який у 2019-му намагався довести Міжнародній організації із заборони хімічної зброї, що президент Сирії і союзник Росії Башар Асад не використовує хімічну зброю. Серед учасників експедиції також полковник Геннадій Єрьомін, експерт із бактеріологічної війни і дослідник свинячого грипу та полковник В’ячеслав Куліш, фахівець із боротьби з Еболою та чумою[3]. “Російські військові вільно пересуваються територією Італії, за декілька кроків від баз НАТО”, – наголошує La Stampa.
На початку квітня 2020 року Росія направила воєнно-наукову експедицію у Сербію – також начебто для боротьби з коронавірусом. Група складається з восьми лікарсько-сестринських бригад з необхідним медичним обладнанням, а також загону фахівців радіаційного, хімічного та біологічного захисту. Загалом це 87 військових медиків і вірусологів, а також обладнання, засоби захисту та 16 одиниць військової техніки. Мета цієї експедиції також геополітична – підвищення впливу Росії на Балканах для зупинення європейської та євроатлантичної інтеграції балканських країн[4].
Цікаво, що у складі Міноборони РФ є так званийЕкспедиційний центр.Він був створений ще 23 червня 2016 року. На його сайті зазначено, що центр “призначений для реалізації експедиційних та інших програм, спрямованих на підвищення обороноздатності і безпеки Російської Федерації, виховання патріотизму, популяризації військової служби, вивчення території Російської Федерації і світу…” Серед основних напрямків діяльності – організація, проведення та підтримка військово-дослідних і військово-патріотичних експедицій для розвитку наукового знання і підвищення безпеки Росії. Одним із завдань центру є популяризація експедиційної діяльності Міноборони РФ і Російського географічного товариства.
Отже, з часів колоніальних походів Росія продовжує
використовувати воєнно-наукові експедиції в геополітичних цілях. На відміну від
кін. XIX
ст., сучасні експедиції спрямовані на скасування санкцій, дискредитацію
структур ЄС, руйнування європейської єдності, допомогу італійським
проросійським партіям, збирання розвідданих (біоматеріалів). Водночас Російське
географічне товариство досі залишається гібридним інструментом геополітичної
доктрини Росії.
[1] Глушков В.В. Военно-географические экспедиции М. Д. Скобелева в Средней Азии
[2] Андреев А.И. Российские экспедиции в Центральной Азии (1870-1920-е годы): научные и военно-политические аспекты
[3] Hromadske: Ольга Токарюк. Російський “гумконвой” в Італії: як Москва використовує епідемію для прикриття своєї спецоперації
[4] The Economist: Moscow is regaining sway in the Balkans
