By 
Сьогодні в умовах посилення глобалізації відбувається трансформація світової політичної системи внаслідок зростання ролі міжнаціональних та наднаціональних об’єднань і зменшення ваги національних держав.
Деякі дослідники вважають, що глобальні актори (міжнародні організації, транснаціональні компанії (ТНК), транскордонна злочинність, глобальна масова культура тощо), посилюючись, з кожним роком все активніше впливають на функціонування національних держав. Навіть міцні країни змушені переглядати значення суверенітету під тиском глобальних сил “згори” (економічних, технологічних і культурних). У слабких держав простір для маневру значно обмежується як їхнім внутрішнім станом, так і сильнішими державами. Ба більше, низка країн стикається з викликами “знизу”, оскільки групи населення, що окреслюють себе як народ чи нація, вимагають більше прав на самовизначення. Усе це – прояви політичної глобалізації.
Політична глобалізація визначається посиленням планетарних проблем, зменшенням потенціалу окремих держав, формуванням нової політичної культури, що характеризується поширенням і сприйняттям загальносвітових цінностей та інтересів. Відбувається також безпрецедентне кількісне зростання міжнародних організацій, збільшення чисельності й посилення ролі національних і міжнародних неурядових об’єднань у світовій політиці.
Рушійними силами цього процесу є активна діяльність ТНК, глобальне поширення інформаційних і телекомунікаційних мереж, транснаціоналізація злочинності, зростання активності міграційних потоків тощо.
Розглянемо деякі з цих процесів більш докладно. “В епоху глобалізації найбільш значущими акторами стають мультинаціональні корпорації, – зауважує американський дослідник Т. Лоуї. – З правового погляду мультинаціональні корпорації мало чим відрізняються від звичайних корпорацій. Однак у плані ринкової сили – вони ближчі до держави, ніж до традиційних корпорацій. Мультинаціональні корпорації (ТНК) можна розглядати, бодай в аналітичних цілях, як держава в державі”.
Частину функцій національної держави перебирають на себе міжнародні об’єднання. Країни, входячи в певні міжнародні організації і делегуючи їм повноваження для вирішення конкретних завдань, ідуть тим самим на “добровільне” обмеження суверенітету у питаннях, що належать до компетенції тих об’єднань. Цей організаційно-інституційний рівень, який часто називають наднаціональним, визначає (наскільки є таке визначення можливим ) і процес глобалізації.
Можливість зростання суспільної ініціативи суттєво пов’язана з поширенням засобів зв’язку і передачі інформації, зокрема інтернету, завдяки якому межі простору і часу перестали бути перешкодою в спілкуванні й становленні спільнот різного характеру і масштабу, плюс до цього, зросла мобільність населення. За таких умов державні кордони все більше втрачають своє колишнє значення.
Посилюються й міграційні процеси. Якщо в 1990 році у світі нараховувалося 120 млн мігрантів, то на початку XXІ ст. – 175 млн. Катастрофічні кліматичні зміни, втрата родючості ґрунтів, розширення меж посушливих регіонів внаслідок глобального потепління призведуть до масової міграції, що охопить сотні мільйонів людей.
Інтенсивне зростання тероризму та злочинності у світових масштабах спричинило кримінальну глобалізацію, що виступає епіфеноменом розглянутих процесів сучасності. Зі свого боку, що закономірно, тенденція до транснаціоналізації злочинності робить затребуваними певні форми і види “глобальної” співпраці, наприклад ухвалення відповідних актів міжнародного права (як-от Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності), створення світових організацій з протидії злочинності (наприклад, Інтерпол, Комісія ООН із запобігання злочинності і кримінального правосуддя) тощо.
Глобальні процеси й інститути завойовують державу-націю і, як наслідок, усувають концептуальні й територіальні кордони, які традиційно підтримували теорію й практику державного суверенітету. Однак глобальні інститути не замінюють нації. Вони створюють рамки, в яких держави можуть взаємодіяти з новими конкурентами й пристосовуватися до нової політики.
Проте, попри значний вплив глобалізації, наразі не варто перебільшувати рівень зниження ролі національних держав і їхніх урядів у міжнародних справах. Зрештою, саме вони, як і раніше, приймають (самостійно або скоординовано з урядами інших держав) ключові рішення, що встановлюють правила, які визначають поступальний розвиток ліберального економічного режиму і необхідні передумови, що закладають, для тих самих процесів глобалізації, які часто модулюються як деякі автономні сили, що нібито підривають позиції держави і роблять її застарілим елементом у системі міжнародних економічних відносин.
