By Кліматологи вже впродовж багатьох років застерігають: після перетинання “критичних пунктів” потепління клімату, що вже відбувається, може виникнути каскад раптових шкідливих подій. Зараз геологи починають визначати такі події в минулому. Наприклад, приблизно 56 млн років тому, коли перші малі примітивні ссавці почали скакати деревами, великі виверження лави розігріли атмосферу і змінили на планеті мало не все: від курсу еволюції до напрямку морських течій. Аналізуючи ці давні різкі зміни клімату, геологи хочуть передбачити, до чого може призвести теперішній ріст температур, якщо його не зупинити – пише Райлі Блек у журналі Scientific American.
Науковці вже давно знають, що так званий Термальний максимум палеоцену-еоцену (PETM, Paleocene-Eocene Thermal Maximum) був особливо гарячим епізодом в історії планети, але вони сперечалися про його причини. Геолог Сів Кендер із Британської геологічної служби і його колеги твердять на сторінках Nature Communications, що ключове значення мали виверження вулканів у регіоні Північної Атлантики.
Головні докази, що їх наводять автори досліджень, походять із тоненької серцевини осадів, добутих із дна океану поблизу Ісландії. Там розташована геологічна структура, що зветься Північноатлантичною вулканічною провінцією. Вона сформувалася з магми, що понад 50 млн років тому витекла з великих щілин у земній корі. Дослідники вже й раніше припускали, що вулканічна активність, що вплинула на виникнення цієї породи, могла спричинити й PETM. Групу Кендера заінтригувала також наявність ртуті в скельних пробах, отриманих із серцевини.
Підвищений рівень ртуті в скельній серцевині вважається мірою вулканічної активності, а заміряні вченими показники демонструють, що виверження відбулися у відповідний момент і з достатньою силою, аби суттєво підвищити рівень вуглекислого газу в атмосфері. Як наслідок, коли вулкани затихли, температура росла й надалі. Геолог Рен Фенг з Університету Коннектикуту, який не брав участі в цих дослідженнях, вважає результати “досить гостроцікавими”, коли йдеться про часову збіжність поміж виверженнями та PETM.
Автори праці гадають, що вулканічні вихлопні гази підігріли земний клімат настільки, що він подолав “критичний пункт”, спричиняючи вивільнення вуглецю з інших джерел, що зі свого боку збільшило стрімкий ріст глобального потепління. Наступні докази, як-от геологічні показники густини вуглекислого газу в атмосфері й океанах, можуть допомогти у верифікації цієї гіпотези, вважає Фенг.
Перевірка рівня ртуті в скалах із часів PETM – це багатонадійний підхід, завдяки якому можна з’ясувати події, що відбувалися на Землі в тих далеких часах, каже геолог Бенджамін Блек із Сіті-коледжу Нью-Йорка, який не був учасником досліджень. Геологи сподіваються, що аналізи просунуть їх далі, а не лише до пізнання ролі вулканічної активності в ініціюванні PETM. Вони б хотіли дізнатися, як насправді розвивалися події. “Такі рідкісні моменти в далекому минулому Землі, як PETM, допомагають нам пізнати реакції кліматичної системи під впливом сильного натиску, такого, як зараз”, – каже Блек.
