“Вундервафлі”

“Вундервафлі”

Кажуть, що слово Wunderwaffe з’явилося за часів Першої світової. “Диво-зброєю” німецькі військові журналісти називали унікальну гармату, якою обстрілювали Париж. 256-тонна машина посилала снаряди до стратосфери, що забезпечувало фантастичну для тих часів далекобійність до 130 км.

У березні 1918 року “диво-зброя” лякала мешканців французької столиці. Ніхто там не міг зрозуміти, що саме вибухає й нищить мирні будинки в центрі міста. Усього зі “стратосферної” гармати було зроблено 350 пострілів. Її снаряди відправили на той світ приблизно 250 осіб і поранили 620. Годі й казати, що жодного воєнного дива це знаряддя вбивства не вчинило й на перебіг війни не вплинуло. Як, до речі, і решта супергармат, що їх виробили за тих часів на заводах Круппа. Того самого 1918-го кайзерівська Німеччина капітулювала, а багатотонні “вундервафлі” вирушили на переплавлення.

Не врятувала “диво-зброя” й Гітлера: ані перші у світі бойові балістичні ракети “Фау-2”, ані найшвидші на землі реактивні винищувачі Ме-262, ані океанські підводні човни, ані “королівські тигри” та “мауси” з найтовщим сталевим панциром.

Проте в тому самому 1945 році, коли останні з “королівських тигрів” згоріли під Берліном, США виступили зі своєю концепцією Wunderwaffe. Ядерні бомби, скинуті на японські міста, також не створили воєнного дива. Але об’єктивно дали американським політикам потрібний ефект, підкресливши ексклюзивну могутність і збройне лідерство першої в історії глобальної наддержави. “Диво-зброя”, якій в обох світових війнах не пощастило прославитися на полі бою, виявилася дуже (навіть дуже-дуже) доречним засобом домінування через залякування.

Хрущов зрозумів це незгірше за інших, тож і собі зробив ставку на концепцію Wunderwaffe. У ті роки, коли напівголодна “червона імперія” у 10–20, а то й у 30 разів поступалася Штатам за кількістю та ефективністю озброєнь, міжконтинентальна ракета Р-7 та найпотужніша ядерна бомба, підірвана радянськими військовими на Новій Землі в 1961 році, справили належне враження на світовий політикум.

Хоча військові експерти знали, що на бойовому чергуванні в СРСР стоїть усього 8 “сімок”, а чудо-бомба потужністю 59 мегатонн виготовлена в одному-єдиному екземплярі. І немає в них жодного “бомбера”, здатного долетіти з таким чудиськом до берегів Америки.

Можливо, враження від тодішніх хрущовських демонстрацій посилило усвідомлення того, що навіть кілька “вундервафель” у руках комуністичних ідеократів є небезпечними для вільного світу. Ну й, ніде правди діти, орбітальні запуски на ракеті Р-7 першого супутника та пілотованої капсули з Гагаріним були піар-бомбами, ефективнішими за трясіння зброєю “судного дня”.

У березні 2018 року, рівно через 100 років після перших пострілів кайзерівської Wunderwaffe, Путін тупо змавпував Хрущова, лякаючи світ російською “диво-зброєю”. Тоді на екрані за спиною московського диктатора показали пропагандистський мультфільм про гіперзвуковий ударний блок “Авангард”. А ще Путін повідомив про розроблення у РФ ядерної суперторпеди “Посейдон” і крилатої ракети “Буревісник” із малогабаритним ядерним двигуном і необмеженою дальністю. Багато хто насторожився. Але досвідчені люди лише скептично смикнули плечима.

Невідомо, як там з “Авангардом”, а суперторпеди й “Буревісника” Росія й досі не має. Ані як озброєння, ані як справних дослідних екземплярів. Страшний “Посейдон”, що має знищити США ядерним цунамі, путінські інженери намагалися вперше випробувати в морі Лаптєвих лише кілька тижнів тому. Тобто через чотири з половиною роки після заяви бункерного жителя. За даними західних розвідок, субмарина “Белгород” із причепленою до неї суперторпедою та з кораблями супроводу вийшла у відкрите море, але запуску не відбулося й вона повернулася на базу. Кажуть, що реактор “Посейдона” просто не запустився.

Доля “Буревісника” ще сумніша. На випробуваннях у 2019 та 2020 роках “необмежена” ракета мінімум двічі вибухала, що спричиняло значні людські жертви та радіоактивне зараження полігонів. Військові експерти, судячи з коментарів на професійних пабліках, не здивовані. Пояснюють: це ж старі розробки часів пізнього СРСР потрапили до рук теперішніх російських кулібіних, виробнича культура яких помітно поступається радянській кінця 80-х. Та й інженерно-конструкторська еліта радянського ВПК тепер здебільшого або вже на тому світі, або ж доживає віку в США, Європі та Китаї.

Реальна, а не мультяшна Wunderwaffe теперішньої путінської імперії – “небесні мопеди”, склепані в підземних цехах іранського Кашана та споряджені контрафактною побутовою електронікою. Ті, хто мають справу з ППО, кажуть: “мопеди” часто-густо точніші та небезпечніші за дорогущі “Калібри” і Х-101, які вважаються ледь не вершинними досягненнями російської конструкторської думки й також на 50–70 % складаються з контрафакту.

Проте, за іронією військово-політичної долі, імперія не припиняє обтанцьовувати фантома “диво-зброї”. У день визволення Херсона з окупаційної темряви вилазить Дмітрій “Сармат” Рогозін і обнадіює однодумців звісткою: усе буде добре, відступ тимчасовий, за кілька місяців, усього за кілька місяців, на фронті з’явиться новітня зброя Москви, яка переломить ситуацію й подарує армії мародерів повну перемогу.

І “диванні експерти” починають гадати, що саме мав на увазі син радянського генерала і праправнук царського поліцмейстера. Хтось каже про лазерну гармату, інші про гіперзвукові “Кинджали” й “Циркони”, а ще інші – про танки Т-14 та важкі бронемашини Т-15, що в минулі роки їздили Червоною площею. Ну а “найревніші віряни” прикладають вказівного пальця до уст й шепотять про щось зовсім небачене і смертоносне, “засноване на нових фізичних принципах”, про щось плазмове та квантове.

Знову повторюється хрестоматійна історія кайзерівського Wunderwaffe. Звісно, що агресор не вичерпав своїх арсеналів і може застосувати проти України якісь нові або вдосконалені види озброєнь. І будуть нові жертви, нові руйнування. Проте це ніяк не вплине на перебіг подій. Як не вплинули на нього іранські “мопеди”, які лише в перший тиждень масового застосування здавалися суттєвою проблемою для ППО.

Зрештою, і “Кинджали”, і “Циркони” навесні прилітали й на Захід України, і до центру Києва. Вони реально швидкі. Збивати їх важко. Проте точність цих ракет залишає бажати кращого. З тих двох “Цирконів”, що їх запустили з акваторії Чорного моря, коли в нашій столиці перебував генеральний секретар ООН, лише одна, як кажуть, поцілила в якийсь об’єкт на Печерську. Та й то, здається, далеко не в “десятку”. Експериментальні “Кинджали” не дуже керовані на фінальному відрізку польоту. Попри всі зусилля розробників, практичний радіус розсіювання цих ракет і далі становить 300–500 м. Для тероризування великого міста цього, мабуть, достатньо, але є сумнів, що така зброя здатна ефективно знищувати, скажімо, підстанції або ж інші точкові об’єкти енергетичної інфраструктури.

Що вже й казати про бойові лазери. Вони, напевне, здатні засліплювати гарматну обслугу й авіаційну оптику. Або й – за ясної погоди та прозорої атмосфери – виводити з ладу невеликі розвідувальні квадрокоптери. Але навряд чи зможуть збивати літаки, гелікоптери й важкі ударні дрони. До того ж найменший туман, легка хмарність чи штучне задимлення зводять ефективність таких лазерів до “зеро”.

Залишається, звісно, щось плазмове чи квантове. І тут для любителів фантастики відкривається неозоре поле уможливлення.

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Про “хунту” Про таємниці війни