Вибори в умовах неофеодалізму

Вибори в умовах неофеодалізму
Вибори до органів місцевого самоврядування в нас чомусь вважаються менш важливими, ніж до Верховної Ради чи на посаду президента, хоч чимало чинників, реалізованих саме на локальному рівні, могли б значно покращити життя людей. Але й тут, попри різнобарвність обіцянок і ірраціональну численність кандидатів до місцевої влади, бачимо в очах виборця зневіру й чуємо з його уст уже традиційне “однаково нічого не зміниться”.

Зрештою, більшість з нас так говорить і перед парламентськими та президентськими виборами – краще не буде. І, за незначними винятками, так і є – щоразу “не краще”. Чому ж так, чого бракує українській державі, суспільству і громадянам, щоби розірвати це закляте коло “некращості” і змінити щось нарешті на краще?

Бракує одного з ключових елементів демократії – громадянського суспільства. Українці за тридцять років державної незалежності примудрилися затоптати паростки такого суспільства, натомість дозволили вибудувати у своїй країні систему новітнього феодалізму із практично необмеженою владою удільних князів та поділом населення на стани.

Саме тепер, 30 вересня минув 101 рік від того моменту, коли Рада народних міністрів УНР на чолі з соціал-демократом Ісаком Мазепою ухвалила законопроєкт про скасування станів в Україні. Але одна справа – скасувати декретом, а інша – знищити як явище. Найкращим свідченням цього є сьогоднішня ситуація в нашій державі.

Тепер, щоправда, роль удільних князів чи виборних “гетьманів” відіграють олігархи – такі ж впливові і недоторканні. А головними станами за неофеодалізму є ті самі, що й за феодалізму часів Середньовіччя: люди Слова – oratores, люди війни – bellatores, люди праці – laboratores. Щоправда, на відміну від старих часів, сьогодні наші стани дещо ширші і теж мають певні внутрішні поділи – на кращих і гірших.

Наприклад, наймогутнішими серед “людей cлова” є ті, хто інтерпретує слова з Конституції і пильнує “букву закону” – депутати, судді, прокурори, слідчі тощо. Далі йде різного роду духовенство, яке має монополію на трактування “слова Божого”. Вага їхнього авторитету залежить від того, наскільки їхнє трактування Божих заповідей суперечить трактуванню слів Конституції депутатами, суддями тощо. Ну і останніми в цій групі є так звані словотворці – вчителі й історики, письменники й журналісти та ін. Тобто люди, слова яких бувають гучними чи різкими, м’якими чи улесливими, але і так – найменш цінними і впливовими.

Наші сучасні “люди війни” – це радше люди зброї, бо хто в нас має зброю, той, хоч і не знається на важливих словах, та все ж не працює, як “лабораторез”. У цій категорії найважливішими є не так військові й прикордонники, покликані захищати наших “людей cлова” та людей праці від зовнішнього ворога, як СБУ і поліція, які вишукують серед нас ворога внутрішнього. Тобто передусім тих, хто вороже налаштований проти людей, що розпоряджаються словами – із законів та указів, із потойбіччя і Святого письма, ну і часом тих інших, словотворців, коли вони достатньо патріотичні. Найнижчим за рангом, але все ж невіддільним елементом цієї групи є парамілітарні організації та активісти в балаклавах, іноді в простолюдді звані “тітушками”.

Ну і нарешті наш трудовий люд. Хоч він, на відміну від середньовічного стану, і різноманітніший – від айтішників до заробітчан, і найчисельніший, його завдання, як завжди, просте і зрозуміле: нагодувати два попередні стани і водночас зуміти прогодувати себе й свою родину.

До окремого стану можна було б ще віднести пенсіонерів. Але якщо в них пенсії не персональні, то шкода й слів.

Підвищення в межах станів – справа непроста, але можлива. А от міжстанові пересування чітко регулюються тими, хто володіє словом, з допомогою тих, хто володіє зброєю. Зрозуміло, що при такій системі немає місця ні на які там громадянські суспільства. Не менш зрозуміло й те, що вибори в становому суспільстві можуть відігравати тільки роль певної псевдодемократичної бутафорії. Тому нічого фактично не може змінитися на краще.

Не зміниться воно й внаслідок виборів, блокування доріг, факельних походів, флешмобів, підписання петицій і навіть “майданів”, поки не буде дощенту зруйновано систему новітнього феодалізму.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Лідер без біографії “Солідарність” одноразового використання