Вибрати не можна тільки Батьківщину

Вибрати не можна тільки Батьківщину
Політик повертається в лоно рідної партії через десятиліття після того, як зрадив її. Після цілої низки компрометувальних дій, корупційних скандалів і кримінальних проваджень його спокійно приймають назад, наче нічого такого не сталося. Це не сюжет документалки про політичні процеси в бананових республіках, сучасної інтерпретації притчі про блудного сина чи драми про перевиховання й силу всепрощення. Це звичайні будні українського парламенту. Нічого особистого. Просто бізнес.

Нардеп Антон Яценко знову змусив писати про себе медіа. Цього разу інфоприводом стало те, що він не піднявся під час виконання Гімну України на сесії Уманської міськради. Яценко виправдовується, мовляв, під час відкриття і закриття сесії він стояв, коли звучав гімн. Натомість залишився сидіти, коли люди начебто намагалися зірвати сесію, виконуючи цю урочисту пісню.

Не будемо вдаватися в деталі цієї справи, бо куди важливішою є інша причина, аби пригадати собі цього нардепа. Кількома днями раніше Антон Яценко увійшов до фракції “Батьківщина”. Можна сказати, що коло замкнулося, адже далекого 2007-го він потрапив до парламенту саме від політсили Юлії Тимошенко. Потім, у 2011-му, перебіг до “Партії регіонів”, з якою зайшов до Ради наступного скликання. У постєвромайданному парламенті вже був членом політсили “Відродження”, а внаслідок перемоги на недавніх виборах спершу примкнув до групи “За майбутнє”, й ось – повернувся в лоно рідної партії.

За ці 14 років бурхливого політичного життя Яценко відзначився не лише різними зашкварними голосуваннями, як-от підтримання мовного закону Ківалова-Колесніченка й “диктаторських законів”. Він ще й неодноразово помічений у кнопкодавстві, гречкосійстві і прогульництві, а також є фігурантом низки антикорупційних розслідувань. Проте найбільш відомий нардеп схемами, пов’язаними із держзакупівлями й оцінюванням майна.

Здається, жодна адекватна політсила не прийняла б до себе такого персонажа. І те, що “Батьківщина” все-таки це зробила, дуже багато говорить про неї. Звісно, можна було б захоплюватися силою всепрощення та незлопам’ятністю Юлії Тимошенко, її вірою, що людям потрібно давати другий шанс. Проте краще пригадати, що експрем’єрка десятиліттями постачає українську політичну сцену персонажами, які будь-кому можуть стати конкурентами в зашкварности: від Наталії Королевської й до голови Тернопільської та Львівської ОДА часів Януковича Михайла Цимбалюка.

Саме “Блок Юлії Тимошенко” став справжнім джерелом “тушок” в українському парламенті після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича. І з-поміж цього розсипу зірок варто виділити не лише Антона Яценка, але й Андрія Портнова – людину, яка не просто перебігла до противника, а й займалася в Адміністрації Януковича питаннями судоустрою. Він вважається одним з ініціаторів “диктаторських законів”, відомий своєю українофобською і проросійською позицією, а також тиском на журналістів, які готували матеріал про його зв’язки із командою Зеленського.

З цього грона феєричних персонажів треба виокремити також легендарного екснардепа-бютівця Віктора Лозінського, який вбив людину, а потім стверджував, буцімто знешкодив браконьєра. Також можна пригадувати ще дуже довгий перелік різних “тушок”, перебіжчиків і політичних соратників Тимошенко, на яких клейма немає де ставити. А окрім того – спробу “широкої коаліції” з регіоналами та “все пропало”, її пафосні промови про зубожіння і слабкість до луївітонщини, газові переговори та смішки з Путіним.

Цей перелік зашкварів Юлії Володимирівни та її оточення можна продовжувати ледь не до нескінченности. Та попри це все, попри величезний антирейтинг, запевнення частини оглядачів, що після Євромайдану Тимошенко не знайдеться місця в українському політикумі, стабільно залишається 10-16% українців, фанатично готових віддати свої голоси за Тимошенко і її партію на виборах.

І повернення Антона Яценка в лоно “Батьківщини” аж ніяк не відверне цих людей. Воно навпаки видається цілком логічним, зважаючи на політику й діяльність партії. Як і не зміниться після цього система підбору кадрів у групі Юлії Володимирівни, бо щось мусить бути тим острівцем стабільности в бурхливому морі вітчизняної демократії. Якийсь дороговказ, який скеровує і витвережує тих, хто думає, що все тече та все змінюється. Бо лідерка “Батьківщини” вчила українців “голосувати серцем”, тому її прихильники – це щось поза межами того, що може осягнути розум. Хай хто стане соратником Тимошенко: Саакашвілі, Азаров чи сам чорт; хай які дикості її політсила пропонує; хай яких катаклізмів зазнає світ – десята частина українців буде вірити: державу врятує тільки жінка, й ім’я її – Юля. Бо так колись сказала Ванга, написав Нострадамус, у партійній газеті “Батьківщини” обіцяв Глоба, про це ж сповіщають пророцтва на наскельних малюнках і геогліфи на плато Наска. Бо все на світі можна вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину. Це вже навіть Антон Яценко зрозумів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Остання версія людства Повально проти Навального