Вигризання вогню

Вигризання вогню

Тварини, які пасуться у Субсахарській Африці, зменшують кількість корисних для природи пожеж – пише Джейсон Ґолдман у журналі Scientific American. 

Африканський континент – це різноманіття природніх розсадників, але половину його поверхні займає екосистема савани. А де савана – там і вогонь. “Це важливий елемент екології цієї системи”, – говорить Джеймс Р. Проберт, еколог із University of Liverpool. Полум’я сприяє травам, які залишаються домінуючим елементом ландшафту, виграючи конкуренцію із вищими від них чагарниками. Разом із зникненням трав’яних груп зникли б і антилопи гну, які відомі своїми величезними щорічними міграціями.

Декаду тому науковці пов’язали зменшення кількості пожеж у Національному парку Серенґеті у Танзанії із значним збільшенням популяції гну, яка відновлювалась після епідемії чуми рогатої худоби. Коли мільйони здорових ссавців випасають траву, вони усувають паливо, що призводить до того, що пожежі стають рідшими і меншими – пояснюють дослідники.

Однак Проберт і його колеги виявили, що навіть тоді, коли популяція гну стабілізувалася в середині 90-х років, кількість пожеж і далі зменшувалась у здомінованій саванами екосистемі Серенґеті-Мара, яка пролягає вздовж обох боків кордону між Танзанією і Кенією (Національний парк Серенґеті становить лише одну з її частин). Аналіз супутникових даних, який провели науковці, показав, що у 2001-2014 роках частота пожеж у цьому регіоні зменшилася на 40%, що збіглося із суттєвим зростом числа свійських тварин на тих теренах. Свої висновки колектив учених опублікував у липні на сторінках Global Change Biology.

“Коли зростає кількість рослиноїдних, які пожирають траву, то зменшується частота пожеж. У цьому немає нічого нового, – каже Проберт. – Та я однаково не думаю, аби раніше хтось усвідомлював, як швидко зменшується кількість пожеж, і пов’язував цей факт із випасанням худоби”.

“Це справді цікава закономірність”,– каже Джон Фрикселл, біолог з University of Guelph, який не був співучасником досліджень. Він, однак, звертає увагу на те, що 15 років моніторингу явища – це вже ж надто короткий період, щоб робити однозначні висновки. “Але ці короткотермінові кореляції вказують на те, що ми маємо справу із чимось цікавим, що можна було б спробувати дослідити за допомогою глибших експериментальних аналізів”,– каже він. Такі дослідження могли б базуватися на штучному контролі за частотою пожеж чи інтенсивністю випасання на обраних ділянках та моніторингу реакції середовища.

Проберт зауважує, що деякі із тих місць потерпають внаслідок чогось на кшталт “трагедії спільного пасовища”– худоба поїдає більше ресурсів, ніж територія може забезпечити. Він звертає увагу на те, що натуралісти могли б опрацювати разом із пастухами план ротаційного випасу худоби, щоб їхній натиск розтягнути у часі і просторі. Такі дослідження, як Пробертові, дають нам розуміння, наскільки природні простори, як-от Серенґеті-Мара, пов’язані сьогодні із людською активністю.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Чому голуби літають парами? Створення мапи ВІЛ