Виконавцеві пісні «Як тебе не любити, Києве мій» Ю. Гуляєву – 90

Виконавцеві пісні «Як тебе не любити, Києве мій» Ю. Гуляєву – 90
Юрій Олександрович Гуляєв народився 9 серпня 1930 року в Тюмені, навчався вокалу в Уральській консерваторії у Свердловську (нині Єкатеринбург). Пізніше Гуляєв згадував, що перші роки навчання були надзвичайно складними, сповненими негараздів та розчарувань. Річ у тім, що його навчали на тенора, однак складалось усе не надто вдало: вчителі не бачили ніякої перспективи та ставили низькі оцінки. Усе докорінно змінилося, коли в консерваторії нарешті зрозуміли, що насправді Юрій не тенор, а баритон. Уже на п’ятому курсі його запросили співати у Свердловському театрі.

У 1955 році Гуляєв переїхав в Україну, де став солістом театру опери та балету в Донецьку. У 1959 році він отримав нагороду на Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Відні. У 1960 році Юрія Гуляєва запросили працювати в Київському театрі опери та балету. Квитки на вистави за його участі розкуповували заздалегідь. Однією із важливих, зіркових ролей Гуляєва став Фігаро в “Севільському цирульнику” Дж. Россіні. На сцені Київського театру опери та балету Юрій Гуляєв виконував й інші партії класичного репертуару: Валентина з “Фауста” Ш. Ґуно, Ескамільйо з опери “Кармен” Ж. Бізе, Алеко з “Алеко” С. Рахманінова, Ренато з “Балу-маскараду” Дж. Верді, Султана із “Запорожця за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського, Папагено з “Чарівної флейти” В. А. Моцарта, Роберта з “Іоланти” П. Чайковського, графа ді Луна із “Трубадура” Дж. Верді тощо.

Проте справжня зіркова слава Юрія Гуляєва формувалася не лише завдяки опері. Один із музичних критиків якось висловив думку, що у ті часи лише Юрій Гуляєв та Муслім Магомаєв з однаковим успіхом поєднували роботу в оперному театрі із регулярними виступами на естраді. Завдяки цьому вони й стали шалено популярними, збирали зали і стадіони. У концертному репертуарі Юрія Гуляєва органічно співіснували оперні арії, романси, популярні естрадні шлягери, російські та українські народні пісні. Публіка полюбила у його виконанні такі пісні, як “Наддніпрянські вечори”, “Три поради (Не рубай тополю)”, яку вперше виконав саме Юрій Гуляєв, “Дивлюсь я на небо” тощо. Окрім прекрасного голосу, Юрій Гуляєв мав ще й привабливу зовнішність: був високим та струнким, із щирою посмішкою.

То була романтична доба підкорення космосу та оспівування польотів до зірок. Юрій Гуляєв уславився виконанням пісень про космонавтів. Найвідоміша з них пісня про Юрія Гагаріна “Знаете, каким он парнем был”. Окрім того, Юрій Гуляєв вже як композитор написав кілька десятків пісень, найбільш популярними з них були “Воспоминания о полковом оркестре” та “Желаю вам” на вірші Р. Рождественського.

Юрій Гуляєв з успіхом гастролював не лише в СРСР, а й за кордоном. Після його виступу в паризькому концертному залі “Олімпія” преса в захваті порівнювала його із Федором Шаляпіним. Гуляєва можна побачити й у кіно. На кіностудії ім. О. Довженка він знявся у фільмі Сергія Параджанова “Українська рапсодія” (1961), де зіграв роль Вадима.

У 1975 році Юрія Гуляєва запросили до Москви в Большой театр. У ті часи це була головна сцена країни, запрошення стати її солістом відкривало нові можливості в кар’єрі. Побутує думка, що співак переїхав до Росії через іншу причину. У Київському театрі опери та балету вийшла нова постановка “Євгеній Онєгін” П. Чайковського із Гуляєвим у головній ролі. Критики визнали її невдалою, у газеті “Вечірній Київ” вийшла вкрай негативна рецензія. Це сильно засмутило артиста, адже над роллю Онєгіна він працював давно співав цю партію ще в Донецькому театрі опери та балету.

Проте сучасники та дружина співака називають іншу, вагомішу причину переїзду: у сина Юрія та Лариси Гуляєвих діагностували дитячий церебральний параліч. Подружжя сподівалося, що у Москві буде більше можливостей для лікування.

Гуляєв став солістом Большого театру, отримував чудові ролі та мав можливість працювати на одній сцені із такими майстрами, як І. Козловський. Проте конкуренція у Москві була сильнішою, життя значно динамічнішим та напруженішим. Водночас Гуляєв гастролював, знімався у музичних програмах на телебаченні. Без його участі не обходився жоден святковий концерт.

Він пішов із життя раптово, на піку слави та популярності. 23 квітня 1986 року дорогою до театру у Юрія Гуляєва стався серцевий напад. Поховали його у Москві на Ваганьківському цвинтарі. Того року йому мало виповнитися всього 56.

Ще у Києві у Юрія Гуляєва діагностували запалення легенів, яке згодом перейшло у важку хворобу – бронхіальну астму. Дружина Лариса розповідала, що часто бували ночі, коли він просто задихався від кашлю. Хворобу Гуляєв приховував, але без ліків не міг виходити на сцену. В одному із документальних телевізійних фільмів, присвячених співакові, йшлося про те, що переїзд до Москви був помилкою: зміна клімату вплинула на розвиток хвороби. Очевидно, дався взнаки і напружений графік роботи у театрі та численні гастролі й концерти, а на психологічний стан вплинула хвороба сина. Водночас на всіх телевізійних записах бачимо лише його щиру посмішку, біль же залишився за кадром.

У 2017 році на фасаді будинку в Києві, за адресою вулиця Пушкінська, 19А, де мешкав Юрій Гуляєв, встановили меморіальну дошку. В історію України та її столиці співак увійшов не лише завдяки чудово зіграним на сцені ролями, що визнані класикою оперного мистецтва. Юрій Гуляєв був першим виконавцем пісні “Як тебе не любити, Києве мій”, що стала офіційним гімном столиці України. У репертуарі Гуляєва була ще одна знакова для Києва пісня – “Київський вальс”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Останній денді українського театру. Аркадію Гашинському – 100 Яким жанром кіно означити сьогодення?