By 1918-й рік Українська Народна Республіка зустріла у стані війни з більшовиками, а невдовзі розпочала її ще й з новим урядом. Та воєнні дії для Центральної Ради були вкрай невдалими. Поки 11 січня 1918 р. Михайло Грушевський урочисто зачитував членам Малої Ради щойно прийнятий IV Універсал (про самостійність УНР), лівобережжя Дніпра поволі окуповувала Червона гвардія.
За декілька днів, 17 січня 1918 р., розпочався загальний наступ більшовиків на Київ: з півночі – у Конотопському, з північного заходу – в Бахмацькому, зі сходу – в Полтавсько-Роменському напрямках, з південного сходу – від Катеринослава. А 25 січня столицю захопили більшовицькі війська під командуванням Михайла Муравйова.
Розпочавши 18 лютого 1918 р. наступ проти більшовиків австро-німецькі війська, спільно з українськими частинами, уже 1 березня увійшли до Києва, й перед Радою народних міністрів, на чолі з есером В. Голубовичем, постало нелегке завдання – відновлення структури державної влади та економіки країни. Це потребувало неабияких коштів, а отже уряд мусів фактично заново організувати роботу Міністерства фінансів, привести до ладу фінанси та налагодити дієздатну грошову систему.
Вкрай необхідним було відомство, яке б мало плідно й оперативно розпочати роботу у фарватері продовження формування національної грошової системи, а також здійснювати ефективну внутрішню і зовнішню фінансову політику. У березні-квітні 1918 р. Народне міністерство фінансів УНР набуло такої структурної складової: загальна та кредитова канцелярії; департаменти залізничний; державної скарбниці; митних зборів; посередніх та простих податків; а також окремий корпус кордонної охорони; дирекція ощадних кас і державний банк.
Планували заснувати й Вищу економічну раду Української Народної Республіки. Таку пропозицію висловили у пояснюючій записці до законопроекту: “Фінансова Економічна Комісія виходить з такого припущення, що питання демобілізації промисловості та праці, переходу всієї господарчої системи від військово-руїнницької до мирно-творчої діяльності, питання про налагодження після військових потрясінь процесу виробництва та накопичення матеріальних і культурних цінностей, що всі ці складні проблеми вперше в таких розмірах з’явилися перед організованим людством, не можуть бути вірно поставлені, а тим паче належно розділені жодною з воювавших і нині воюючих держав – без плана, без свідомої в державному масштабі розробленої єдиної системи заходів фінансово-економічної політики. Особливо складне і багате завданнями становище України, – держави, що отримала лише тепер свою самостійність, що не поділила поки активи і пасиви колишньої Російської імперії з рештою її частин. Українській Народній Республіці доводиться в багатьох відношеннях будувати на білому аркуші: потрібно створити власну фінансову систему, власні банки, покласти початок своїй транспортній, торговельній, промисловій, експортно-імпортній політиці; напрацювати основи соціального законодавства, і всю цю політику узгодити з прийнятим методом аграрної реформи, націоналізації надр тощо”.
Саме ці загальні і очевидні, на думку авторів законопроекту, міркування диктували потребу у такому органі, який сконцентрував би всі ланцюги господарського життя країни, став достатньо компетентним і авторитетним для виконання “найвідповідальнішого завдання епохи”. Запропонована Вища економічна рада УНР мала стати для уряду органом допоміжним, який би розробляв, об’єднував і узгоджував всі господарські заходи законодавчої та виконавчої влади з метою “сприяти створенню необхідного єдиного плану демократичної економічної політики, заснованого на вимогах різноманітного життя та даних статистики і науки”.
Та над усіма цими завданнями, в зв’язку з ними і як самостійна проблема стояла фінансова політика уряду. Тож члени Фінансово-економічної комісії окреслили нагальні завдання у фінансовій сфері, зокрема уряд Центральної Ради повинен був: налагодити контрольний апарат, з метою регулювання діяльності банків, біржі та грошового ринку; створити власну валютну систему та реорганізувати податкову; підготуватися до майбутнього погашення боргів (при цьому незнаючи їх розмірів та умов погашення); знайти модус для фінансової політики, спричиненою аграрною реформою; розробити умови внутрішніх і зовнішніх позик; розпочати пошук варіантів для розв’язання питання грошових та кредитових ресурсів для реалізації врожаю, враховуючи обмежені можливості скарбниці для фінансування різних галузей господарського життя. Таким чином, цілком беззаперечною була необхідність об’єднуючого органа в особі Вищої Економічної Ради Республіки. Тож 23 квітня 1918 року Проект Закону “Про Вищу економічну раду” був представлений на розгляд Малої Ради Ю. Новаковським (ОЄСРП).
Попередньо орган планували назвати Головною економічною радою, та сам законопроект про її утворення викликав гострі суперечки. До наприкладу, С. Гольдельман (Поалей Ціон) заявив: “…цей орган буде таким виродком, з якого жодної роботи не буде”, і запропонував утворити Міністерство Економічних Справ”. Проти законопроекту виступили і А. Гольденвейзер (Фолькспартай), М. Балабанов (РСДРП-меншовик), О. Золотарьов (Бунд). Водночас прихильники проекту М. Салтан (УПСР) і М. Кушнір (УПСФ) вважали, що ця економічна рада “повинна бути тим органом, який вироблятиме план економічної політики й даватиме в цих справах поради Правительству”. У відповідь на критику доповідач законопроекту Ю. Новаковський зазначив: “Якби сюди прийшов і сам Карл Маркс, то й він не зміг би скласти програми економічної політики для України тепер, коли ніхто не знає після цієї війни та всяких розрухів в якому стані перебуває українська промисловість і що з неї тепер лишилось”.
Обговорення законопроекту продовжилося 25 квітня 1918 року. Міністр торгу і промисловості І.Фещенко-Чопівський емоційно висловився на підтримку ідеї установлення Вищої економічної ради, й в підсумку Мала Рада того ж дня таки прийняла проект Закону “Про Вищу економічну раду Української Народної Республіки”. До її складу мали увійти: 9 виборних представників Центральної Ради; товариші міністрів (військового, морського, фінансів, торгу і промисловості, пошти і телеграфу, земельних та харчових справ, шляхів і праці), представники усіх міністерських відділів; “до 18 представників від цензових та демократичних організацій на паритетних началах, а саме: 9 представників од банків, організацій промислових, гендльових та транспортних підприємств і 9 представників од центральних органів робітників, служащих відповідних галузей і представника від Центрального Кооперативного Комітету”; 4 представники Головного земельного комітету, а також представник Державного контролю (з правом дорадчого голосу). Втім, остаточне визначення списку організацій, які мали б бути представлені у Вищій економічній раді залишалося за самою Радою. Крім того вона мала право запрошувати на засідання представників науки та інших фахівців, із правом дорадчого голосу.
Обов’язки Вищої економічної ради були досить широким, зокрема: а) давати заключення по законодавчих внесеннях щодо господарчих справ, надісланих на розгляд Радою народних міністрів так Центральною Радою; б) погоджувати наряди окремих відомств, пристосовуючи їх до потреб приватної промисловості, та складати загальні планові наряди і замовлення, розподіляючи їх на внутрішній і зовнішній ринок по сезонах року та галузях продукції і транспорту; в) розглядати і пристосовувати всі дотичні до цього рахункові внесення відомств; г) виробити план переведення гандльових монополій та вносити поправки до вже існуючих; д) виробляти системи регулювання різних галузей промисловості та загального державного контролю над нею; е) виробити основи розподілу і організування праці, обчислення технічних сил, налагодження та збільшення перевізних засобів усіх відомств, а також обміркування інших питань, що стосувалися народного та державного господарства; ж) виробити основи фінансової системи Республіки, основи зовнішніх позичок та засоби державного контролю над банками, біржею і грошовим ринком; з) виробити загальний план державної економії в зв’язку з земельною реформою, націоналізацією надр та іншими ґрунтовними реформами, а також визначити взаємовідносини між системами державного та муніципального господарства; і) вияснити і вишукати засоби дійсного контролю і регулювання вивозу та ввозу; к) організувати Центральний статистично-економічний комітет Республіки, керувати ним і зробити все належне для збору потрібних для економічної політики матеріалів та даних.
Задля виконання усього переліченого Вищій економічній Раді надавалося право: вимагати необхідні довідки, документи та інші подібні матеріали від державних, громадських і приватних установ; вносити законопроекти на розгляд законодавчою владою; доповідати Раді народних міністрів, Центральній Раді та її комісіям; запровадити порайонні Ради у великих промислових центрах Республіки.
Вища економічна рада мала також виробити наказ про внутрішній розпорядок. Передбачалося, що її справами керуватиме Колегія в складі голови Ради, його товариша та керуючого справами (міг бути обраний і з осіб, що до Вищої економічної ради не належали). Їхні права та обов’язки мали визначатись тим же наказом. Економічна рада також включалася до загальної системи вищих державних органів щодо службових прав і обов’язків. Вона самостійно укладала власний бюджет та подавала його на затвердження Центральній Раді. Такі ж процедурі кожного року підлягало й справоздання новозаснованого органу. До поки ж не було визначено бюджет установи Центральна Рада асигнувала в її розпорядження 300 тис. крб. кредитом. Загальне завдання Вищій економічній Раді УНР окреслили як “об’єднання усіх державно-господарчих заходів Правительства, а также попередній розгляд усіх законопроектів в справі фінансів, торгівлі, промисловости та инших”.
Ці та інші, цілком об’єктивні, завдання, вирішенням яких мала зайнятися Центральна Рада та її уряд у фінансово-економічній галузі національного державотворення, так і не були розв’язані. Однією з причин цього стала кадрова проблема. Департаменти та інші структури Народного міністерства фінансів все ще перебували у стадії формування, яке так і не було завершено за влади Центральної Ради, позаяк вже 29 квітня 1918р. Українська Народна Республіка припинила своє існування.
