ВИТІК МІЗКІВ – ЗАГРОЗА ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ (ІІ)

ВИТІК МІЗКІВ – ЗАГРОЗА ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ (ІІ)

Механізми стримування “витоку мізків” у світі

Інтелектуальний ресурс (ІР) суспільства можна оцінити за його кількісними і якісними критеріями. У благополучних та розвинених суспільствах, де ефективно працюють демократичні інститути і політична система, кількісно-якісні показники ІР пропорційно рівнозначні загальній чисельності населення.

З метою збереження інтелектуального ресурсу і заборони “витоку мізків” деякі країни задіюють правові механізми, що обмежують еміграцію вчених і кваліфікованих фахівців. Проте міжнародний досвід свідчить, що така політика не є ефективною, адже “витік мізків” інколи не передбачає фізичної еміграції. Нинішні інформаційно-комунікаційні технології дають змогу віддалено накопичувати ресурси або інвестувати їх в економічне середовище інших країн.

Чимало держав, що розвиваються, намагаються зупинити “витік мізків” за допомогою правових та економічних реформ, забезпечити в країні позитивне політико-економічне середовище для розвитку національного ІР. Один з методів врегулювання проблеми – “обмін мізками”, коли кілька країн намагаються спільно здійснювати програми обміну ІР. Проте, такі програми обміну ІР, як правило, не можуть забезпечити позитивні результати, очікувані від залучення іноземного ІР до національної економіки. Одна з основних причин цього – високі фінансові вимоги до оплати роботи іноземців.

У країнах, що розвиваються, часто можна зустріти іншу модель інвестування національного ІР, відому в міжнародній практиці як “експорт мізків” (brain export) або “ циркуляція мізків” (brain circulation). Згідно із нею, створюючи в державі певний фонд або організацію і залучаючи значний приватний (рідше – державний) фінансовий капітал, частина національних ресурсів ІР вирушає за кордон для навчання і перекваліфікації. Модель покликана повернути після навчання фахівців, які отримали за кордоном нові знання і навики. Та на жаль, ця модель в основному не спрацьовує в країнах, що розвиваються, оскільки переважна більшість носіїв ІР не повертаються на батьківщину. Таким чином розпорошуються величезні національні матеріальні і фінансові ресурси, вкладені у формування ІР.

Лише розвинені країни-лідери, що виділяють значні фінанси на науку і дослідження, можуть забезпечити привабливі умови для імпорту іноземного ІР. Це явище іменують “приплив мізків” (brain gain). Значні успіхи у ньому мають США, Канада, Німеччина, Великобританія тощо. Часто критерієм розвитку і відтворення ІР є витрати держави на розвиток науки та освіти.

“Витік мізків” з України: причини та темпи

У глобальному процесі міграції інтелектуального ресурсу Україна не є виключенням. Основні причини “витоку мізків” – складна економічна ситуація і військова агресія з боку РФ. Згідно з соціологічними даними, у 2016 році українці серед причин трудової міграції назвали: почуття безпеки, професійну самореалізацію, спрощені процедури реєстрації власного бізнесу.

 

І хоча згідно Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” державне фінансування науки має складати не менше 1,7% ВВП, та сьогодні ця норма не виконується. У 2016 році на науку і наукові дослідження з бюджету виділили рекордно низьку суму – 0,3% ВВП. Цьогорічне фінансування взагалі поза межами розумного – 0,23% ВВП (70,6 млрд грн.). Викликають стурбованість і негативні тенденції у кадровій складовій науково-технічної діяльності –загальне скорочення виконавців наукових досліджень і розробок. Згідно з даними Міносвіти середній вік доктора наук в Україні – 62,2 роки, кандидата – 51,7 років.

Через брак фінансування темпи розвитку науки останнім часом значно сповільнилися. Як наслідок у світовому рейтингу “наукових країн” Україна посідає 39 місце, перебуваючи на одному рівні з Румунією та Єгиптом. У 2014 році в Глобальному інноваційному індексі Україна посіла лише 63 місце, й розташувалася між Бахрейном та Йорданією. Цей рейтинг аналізує 81 індикатор, що відображає інноваційні можливості країн, їх якість та результати, розвиток інноваційної інфраструктури.

В Україні процес “витоку мізків” має власні характерні особливості. Так, окрім фізичного переїзду в іншу країну, українці як носії ІР використовують інший прихований вид “витоку мізків” – зайнятість на відстані. Він значно привабливіший, оскільки дозволяє залишатися у звичному соціо-культурному просторі, не виникає проблеми психологічної адаптації до іншого способу життя, мови тощо.

Іще одна особливість – колонізація української науки. Цілий ряд академічних інститутів працюють за іноземними програмами по ґрантах, нерідко отримуючи фінансування з державного бюджету. Водночас, інтелектуальний продукт таких розробок переважно є власністю замовника й інвестора. Часто трапляється і наукове шпигунство – країни-лідери ведуть науковий “розбій”, перетягують ІР з інших країн, збільшуючи свій інтелектуальний капітал.

Тож, актуальною проблемою сьогодення стає необхідність регулювання ринку праці за допомогою цивілізованих правил, що повинні визнаватися всіма країнами. В Україні також варто провести ряд заходів щодо регулювання трудової міграції:

  1. Укладати міждержавні договори з обміну трудовими ресурсами, де повинні вказуватись розрахунки між державами щодо використання трудових ресурсів, компенсації витрат за підготовку і навчання фахівців.
  2. Розробити державно-правові механізми захисту громадян, що виїжджають на роботу за кордон (від шахрайства та трудового рабства);
  3. Удосконалити державну політику в області формування і розвитку ІР.

Якщо країна ставить собі за мету інноваційний і технологічний розвиток, то витік мізків – потенційна загроза для інтелектуальної безпеки. Можна реагувати на неї тоталітарними методами, як це робив СРСР (“залізна завіса”, закриті КБ так ін.), або ж вирішувати проблему методами демократичними – створити стимули та умови для збереження і відтворення ІР через фінансування науки, нормативно-правове забезпечення процесу трудової міграції, державне регулювання професійної освіти…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ