By 
У багатьох ЗМІ чимало уваги приділяється проблематиці, пов’язаній з тим, як дорослі переживають карантин, яка супроводжується різноманітними порадами. Соціологічні дослідження, які проводились останнім часом в Україні, теж концентрувались на фокус-групах, що складались передусім з дорослих. Чи готові українці до продовження карантину? – запитував Київський міжнародний інститут соціології. Чи сильно карантин розхитав нерви українців? – цікавився Інститут соціології НАН України. А цифрова агенція Postmen провела національне дослідження щодо зміни настроїв українців на карантині загалом.
А от про те, як переживають карантин діти та молодь, говорять передусім в контексті сфери віртуальної освіти. Починаючи з кінця березня 2020 року молодь в усьому світі, й українська зокрема, опинилась у новій реальності. І хоча багато хто з представників молодого покоління вважає, що карантин не суттєво вплине на їхні освітні і життєві шанси, однак на рівень знань та оцінок у дипломі – може. Міжнародний молодіжний проект Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) U-Report опитав школярів та молодь про те, чим вони займаються під час карантину. Результати опитування було опубліковано на fb-сторінці Міністерства освіти і науки України. Майже 70% опитаних осіб зазначили, що їм вдається організувати себе для дистанційного навчання. Найпопулярнішими платформами для цього назвали Google Classroom, Moodle, Microsoft Teams (їх використовують 55,1%). Окрім цього, 82,4% планують займатися неформальною освітою протягом карантину (це дані серед тих, хто вже завершив навчання).
Лише у Львові команда комунальної установи Інституту міста спільно з МолоДвіжЦентр-Львів ініціювали дослідження серед молодіжної аудиторії (14−35), щоб визначити практики дозвілля «Як живе молодь Львова в умовах карантину?». Результати дослідження свідчать про те, що карантин негативно вплинув на емоційно-психологічний настрій молоді, адже 52,9% опитаних зазначили про його погіршення. 22,6% відповіли, що їхній емоційний стан не змінився.
На жаль, ці цифри є свідченням того, що психологічна ситуація серед молоді, яка перебуває у вимушеній самоізоляції, не є найкращою. Діти відчувають себе ув’язненими, що втратили контроль над своїм життям. Психологи наголошують, що втративши соціальні зв’язки, які підлітки побудували поза сім’єю, може ними сприйматись як втрата незалежності.
Як можна допомогти дитині пережити цей непростий період, зокрема, якщо раніше багато батьків були такими щонайбільше протягом години-двох на добу? Не варто себе обманювати і очікувати, що ситуація зі знаходженням спільної мови і спільних тем вирішиться сама собою попри те, що упродовж багатьох років батьки з дітьми жили у паралельних світах, адже одні з 9 до 18 години були на роботі тоді, коли інші були у школі (чи на додаткових заняттях, чи у гуртках, чи з друзями). Десь з сьомої до дев’ятої години вечора після обміну традиційними питаннями: «ну як там у школі?», «ну що там нового?», «чи у тебе все добре?» – кожен закривався у своїй кімнаті, щоб останні пару годин перед сном провести у тиші (нерідко зі смартфоном у руках). Тож, якщо раніше з огляду на відсутність часу батьки не мали можливості спілкуватись з дітьми, то тепер, з огляду на його надмір – не мають про що, або просто не знають як.
Що ж тоді може допомогти батькам не лише пережити карантин у спільному просторі з підлітком, а й налагодити взаємини? У нагоді можуть стати не лише настільні ігри чи спільний перегляд художніх фільмів з подальшим їх обговоренням, які сприятимуть не тільки цікавішому проведенню дозвілля, а й залучення дитини до активної допомоги по господарству. Така спільна діяльність породжує спільність переживань, настроїв, почуттів, намірів, полегшує контакт з підлітком, зумовлює емоційну та духовну близькість.
У ній дитина пізнає внутрішній світ дорослих, глибину думок і переживань, вчиться ставленню до людей, переймає моделі поведінки. Під час таких спільних занять добре було б поділитись з дитиною історіями свого дитинства, спробувати згадати й проаналізувати свої невдачі, пригадати кумедні випадки. Навести приклади своїх перемог та поразок, показавши, що між вами насправді більше спільного, ніж здається на перший погляд. А якщо вже дитина відкрилась – варто пам’ятати – вона повинна відчувати, що ви не перестали її любити, навіть, якщо розказані нею історії вас зовсім не потішили. Нерідко діти закриваються саме через те, що бояться почути негативну оцінку від батьків. Не потрібно оцінювати дії дитини та нав’язувати їй свій досвід.
Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися. Вони не терплять недовіри, байдужості і нотацій. Будьте відкритими, щирими, говоріть про свої почуття, навіть якщо вони негативні. Не скупіться на похвалу і реагуйте на потреби підлітка, будьте чуйними. Передусім варто довіряти дитині та частіше дозволяти робити самостійний вибір. І пам’ятайте – підлітковий вік не триватиме вічно, тому дуже важливо допомогти дитині впоратись з її проблемами зараз, бо потім такої нагоди може не бути. Якщо вам вдасться правильно використати цей непростий період карантину – повірте, ви ще будете йому дякувати за те, що він подарував вам можливість не лише краще пізнати свою дитину, а й отримати в її особі однодумця й вірного гравця своєї команди.
