Як “мочити” совкове мракобісся: інструкція від Супрун

Від початку каденції на чолі МОЗу і перших спроб реформувати закостенілу й корумповану систему охорони здоров’я України Уляна Супрун була “улюбленицею” проросійських телеканалів і ботів. Вона ніколи не обмежувалася суто медичними питаннями, а говорила про реформу медицини у нерозривному зв’язку зі змінами громадянського суспільства і декомунізацією країни. Не дивно, що книга “Мочи Манту”, де зібрані основні теми її просвітницької роботи, змусила запалати мізки адептів “русского мира”.

Міфи про здоров’я і фейкова медицина

Головний герой книги – Здоровий Глузд. Саме він має “розправитися з совковим мракобіссям та розірвати ланцюг неправильних рішень, що заважають нам бути здоровими”.

До книжки ввійшли теми, які Супрун уже піднімала на своїй офіційній сторінці у Facebook під час головування у МОЗі й після відставки, тому вони не будуть несподіванкою для її підписників. Але водночас ці тексти доповнені новими фактами, історіями їх написання, особистими спостереженнями і навіть сімейними спогадами Уляни Супрун. Загалом книга також є спробою підбити підсумки: звідки в нас бажання вірити в науково непідтверджене і як із цим боротися?

Усе почалося з розвінчування одного, здавалось би, маленького міфу, який тягнувся із радянських часів, але з яким знайоме також і молодше покоління, дитинство якого пройшло в 1990-х чи 2000-х роках. Так, пробу Манту мочити можна, бо насправді вода ніяк не впливає на реакцію. Так само можна “сидіти на холодному” і їсти морозиво, коли болить горло, а панічно боятися протягів не варто, бо “люди хворіють від інфекцій, які є в повітрі, а не від самого повітря”. А от вимога одягати бахіли у лікарні – ніщо інше, я спроба нажитися на пацієнтах і відвідувачах.

Та в книзі піднімаються і глибші теми. Наприклад, встановлення фейкових діагнозів, яких немає в Міжнародному класифікаторі хвороб. Як-от вегето-судинна дистонія. “Це совєцький міф, який народився в умовах відсутності доступу медиків до джерел доказової бази”, – стверджує Супрун і пояснює: якщо лікар поставив вам такий діагноз, отже, він не розібрався і не визначив справжньої причини нездужання.

Дісталося також і електрофорезу, який міцно засів у лікарняних кабінетах фізіотерапії. За словами Супрун, він став “уособленням безглуздого підходу у реабілітації, який залишився в Україні з часів СРСР”, тоді як у західному світі наука пішла вперед і застосовуються інші методи фізичної реабілітації хворих. Чому електрофорез не діє, що не так із флюорографією, чому не можна визначити у людини дисбактеріоз – відповіді на ці та інші питання є в книжці.

Глибинні причини такої відсталості медичної системи України Супрун вбачає в тому спадку, який ця галузь отримала від СРСР: “Проблема була і залишається не у фінансуванні, а в тому що совєцька медицина не була створена для людей. Її клієнтом був тоталітарний режим, якому необхідно було імітувати турботу про людей”.

“Україна здорової людини”

Як і можна було очікувати, “Мочи Манту” – не лише про медицину. У книзі Супрун також поділилася своїм баченням здорової країни, думками про правильне сприйняття себе і своєї історії, про декомунізацію, мову і про те, чому завжди принципово вживає “совєцький”, а не радянський. Цікава історія, як будучи главою МОЗу вона у своїх промовах на міжнародному рівні щоразу намагалася привернути увагу до війни Росії проти України – попри звинувачення російської делегації у ВООЗ щодо того, що вона “політизує” медичні питання.

У цьому контексті варто виокремити одну цитату з книги: “Ця війна значною мірою є війною наративів. Один із найсильніших наративів росіян – про українців, приречених на страждання і поразки, які не довіряють одне одному та своїй державі. Простими словами – про українців, яким нема за що боротися… Росіяни не вміють вигравати війн у тих, хто не здається. Тому вони намагаються вживити нам поразку, зраду і пристосуванство як національну ідею”.

Натомість Супрун говорить про те, як подорослішали українці за останні шість років, що “тим самим росіянам навіть не снилося”. І дає ще одну настанову: “Мочити манту можна, а одне одного – ні”.

“Спілкування не рівня міністра”

Під час роботи Уляни Супрун на чолі МОЗу далеко на всі схвалювали її спосіб прямого спілкування з людьми, зокрема через соцмережі. Суспільство звикло бачити зовсім інших чиновників, які говорять незрозумілою мовою наказів і “не опускаються” до того, щоб пояснювати населенню простими словами якісь базові речі про здоров’я. Багато медиків писало, що таке спілкування – “не рівня міністра”. Вистачало й коментарів про те, що, мовляв, краще б вона займалась роботою, а не сиділа в інтернеті. Насправді ж офіційну сторінку Супрун у соцмережі вела не лише вона сама, а ціла команда, яка продемонструвала, можливо, чи не найкращий в Україні приклад суспільно-політичного SMM. До речі, про команду ексміністерка неодноразово згадує у своїй книжці, а у передмові поіменно дякує кожному, хто допомагав їй у цій роботі. Це теж не зовсім типово для українських пострадянських чиновників, які більше схильні прославляти себе і приписувати собі всі заслуги.

У червні 2020 року Супрун мала 307 тисяч читачів у Facebook. Дослідження Semantic Force для IREX визнало її людиною, яка найбільше впливає на українську молодь.

Але соцмережі – це ще не вся країна, тому не варто також і перебільшувати вплив ексочільниці МОЗу на українців. Як показали результати опитування соцгрупи “Рейтинг” у грудні 2020 року, Уляні Супрун довіряють 15% респондентів, не довіряють – 67%, не знають її – 12%. За рівнем довіри вона виявилась майже на одному щаблі з нинішнім міністром охорони здоров’я Максимом Степановим, хіба що більш впізнавана: йому довіряють 19% українців, не довіряють – 34%, а 37% громадян його взагалі не знають.

Проте, схоже, це не турбує ні саму Супрун, ні її прихильників. Адже їй вдалося згуртувати навколо себе найбільш прогресивну аудиторію – або принаймні таку спільноту, що прагне бути прогресивною і рухатися вперед.

Тому багато кого засмутило рішення Супрун закрити свою офіційну сторінку у Facebook. У перший день нового року вона опублікувала останній пост з порадою – “конфліктувати і не робити компромісів зі злом”, але водночас натякнула на “надію побачитись знову”. Тим часом тріумфували недоброзичливці, які розповсюдили у ЗМІ чутки, начебто ексміністерка повернулася до США. Новина виявилась фейковою, Супрун в Україні залишається і, здається, продовжить свою діяльність в тому чи іншому форматі. Кошти, отримані від продажу її книги, підуть на діяльність громадської організації “АРК.ЮЕЙ”. Супрун заснувала її у листопаді 2019 року разом із режисером Володимиром Тихим та істориком Станіславом Грещишиним. Її мета – “поширювати культуру якісного аналізу, дослідження, творчості та здорового глузду”.