Як мозок нас захищає від суворої правди

Як мозок нас захищає від суворої правди
Ми всі якогось дня помремо, та більшість з нас все ж розглядає смерть, як щось, що трапляється з іншими – пише Дам’ян Ракніч у хорватському виданні Jutarnji list.

Дослідження, результати якого будуть оприлюднені наступного місяця в науковому часописі NeuroImage, показують, що наш мозок захищає нас від екзистенціального страху таким чином, що категоризує смерть як нещасний випадок, котрий трапляється виключно з іншими людьми – пише The Guardian.

«Мозок не приймає те, що смерть пов’язана з нами» – говорить Яір Дор-Цідерман, науковець з університету Bar Ilan, що в Ізраїлі. «У нас є той головний механізм, котрий каже особі, що інформація, яка її могла б пов’язати зі смертю, є ненадійною і що їй не варто довіряти».

Захист від думки про смерть міг би бути ключовим для людської здатності жити у реальному світі. Цей захист імовірно вмикається на ранній стадії життя, коли людський мозок розвивається і починає усвідомлювати, що колись ми всі помремо.

«Коли людина отримує здатність дивитися у власне майбутнє, тоді вона розуміє, що в якийсь момент доведеться померти і що нічого з цим не вдієш. Це зіштовхується з нашою біологією, котра нам постійно допомагає залишатися при житті» – пояснює Дор-Цідерман.

Дор-Цідерман і його колеги до таких висновків дійшли за допомогою тесту, котрий у мозку учасників дослідження спричиняв імітацію здивування. Волонтери упродовж експерименту бачили на екрані обличчя людей, а в цей час їм вимірювали мозкову активність. Обличчя волонтерів чи незнайомців появлялося на екрані багато разів. Після демонстрації цього обличчя, волонтерові показували інше. Мозок волонтера дивувався, коли бачив останнє лице, бо цей образ не узгоджувався з тим, що мозок передбачав. Разом з цим над образами людей були написані слова. У 50% демонстрацій слова були пов’язані зі смертю. Наприклад, у групі слів, пов’язаних зі смертю, були такі слова як «похорон» чи «поховання».

Вчені відкрили, що мозок волонтера вимикав систему передбачання, як тільки коло обличчя волонтера появлялися слова, пов’язані зі смертю. Мозок волонтера однозначно відмовлявся проводити цей зв’язок і не демонстрував несподіванки.

«Це підказує, що ми захищаємося від екзистенціальних загроз або свідомих роздумів про факт неуникненної смерті. Це діється таким чином, що ми відмикаємо передбачення щодо себе або що цю інформацію відносимо до категорії тих, які стосуються інших людей» – додає Аві Ґольдштейн, один з авторів дослідження.

«Ми не можемо раціонально відректися того, що помремо, але в той же час можемо думати так, що це стається з іншими людьми» – додає Дор-Цідерман.

Дор-Цідерман говорить, що раніше людина інакше ставилася до смерті, бо більше на неї наражалася. Сучасне ж суспільство більше боїться смерті тому, що хворі люди перебувають у лікарнях, а літні особи – у спеціалізованих установах опіки. Результат є таким, що пересічна людина є менш доступною для смерті, але більше її боїться.

Психолог Арнаут Вісман з університету у Кент каже, що більшість молодих людей бачать смерть, як проблему інших людей. Дослідження Вісмана демонструють, що сьогодні людина вдається до концепції «рухомих сходів для втечі», тобто, що посиленою працею, подорожуванням, шопінгом і перевіркою мобільного телефону вона відганяє страх смерті.

Джерело

Пов'язані статті


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ