By На шляху до омріяної галицькими українськими націоналістами УССД їм треба було здолати ще одну потугу – потворні, але надзвичайно потужні сталінські спецслужби, порівняно з якими польські, чеські, литовські, навіть німецькі агенти були безвинною дітлашнею.
Потуга ця, виконуючи настанови людоїда Сталіна, впроваджувала в життя його візію майбутньої більшовицької УССД. Синопсис, “тобто виклад в одному загальному огляді, у стислій формі, без докладної аргументації та без детальних теоретичних міркувань одного цілого предмету або однієї галузі знань”, описується аж чотирма словами: тотальне знищення українського населення. Діяли поступово.
Цитую документи в хронологічному порядку. Директива народного комісара внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії керівникам республіканських підрозділів УРСР та Білоруської РСР від 14 вересня 1939 р. наказувала, зокрема:“негайно зайняти всі державні архіви, в першу чергу архів жандармерії і філіалів 2 Відділу Генштабу (експозитури, пляцувок – органів розвідки)”; арештувати “найбільш реакційних представників урядових адміністрацій… керівників контрреволюційних партій”–польських, білоруських та українських [до останніх було віднесено УДО, ОУН, Українську соціалістично-радикальну партію та Фронт національної єдності – Д. Я.]; “зайняти тюрми, перевірити весь склад ув’язнених. Усіх арештованих за революційну та іншу антиурядову роботу звільнити, використавши ці заходи для вербування агентури і проведення політроботи серед населення”; “одночасно […]розгорнути слідство ув’язнених з метою викриття підпільних к/р [контрреволюційних– Д. Я.] організацій, груп та осіб, які мають за мету проведення диверсій, терору, повстанського та к/р саботажу. Осіб, викритих слідством в організації політичних ексцесів та відкритих к/р виступів, заарештовувати негайно”.
Окуповану комуністами Галичину накрила терористична хвиля. Станом на 28 вересня, тобто на 11-й день окупації, за даними лише одного чекістського документа, за ґратами опинилася 821 особа!
У наказі наркома держбезпеки В. Меркулова від 3 квітня 1940 р. йшлось: “Особливу увагу […]звернути на необхідність організації роботи з негайного встановлення та вилучення активних учасників антирадянського підпілля, які перебувають на нелегальному становищі”. Такий захід був принципово новим досвідом для націоналістів. На відміну від попередніх часів, коли польська влада арештовувала націоналістів за приналежність до заборонених організацій або за конкретні кримінальні дії (наприклад, теракти, пограбування тощо), чекісти заходилися арештовувати людей, які в майбутньому могли щось, десь, колись зробити. Зробити те, що не подобалося б новим окупантам!
10 квітня 1941 р. нарком держбезпеки УРСР П. Мешик наказує підлеглим “посилити заходи по виявленню членів ОУН, що знаходяться на нелегальному становищі… Для цього використовувати оперативні бригади НКВС”, про результати “доповідати щоденно спеціальними записками”. У другій половині квітня Мешик порушує клопотання перед маріонетковим “керівництвом” УРСР про запровадження інституту заручництва та здійснення масових депортацій місцевого населення: “розповсюдити закон про зрадників Батьківщини на учасників антирадянських організацій, які знаходяться на нелегальному становищі в західних областях УРСР, Чернівецькій та Ізмаїльській областях УРСР”; “сім’ї нелегалів згідно із зазначеним законом репресувати, майно конфіскувати”; “…здійснити виселення кулаків [які в цьому документі трактуються як “основна база ОУН”– Д. Я.]у віддалені райони СРСР, а майно їх передати колгоспам”.
Директиви про посилення боротьби з націоналістичним підпіллям ідуть безперервним потоком. Наприклад, у вказівках від 28, 29 квітня, 17 травня міститься вимоги “посилити діяльність”, “негайно заарештовувати”, “практикувати зйомку оунівців-бідняків”, “скласти плани агентурно-оперативних заходів”, виселяти у віддалені райони без сокир, пил та “інших побутових цінностей”, вивозити духовенство, родичів націоналістів, засуджувати їх у судовому та позасудовому порядку.
Державотворчу діяльність катів українського народу спрямовував особисто Сталін. Його накази оформлялися постановами ЦК ВКП(б) та РНК СРСР. Наприклад, директива про боротьбу з ОУН у західних областях УРСР від 14 травня констатувала “посилення активності контрреволюційної “Організації українських націоналістів”, вимагала від НКВС та НКДБ “посилити агентурно-оперативну роботу”, “спрямувати на допомогу своїм місцевим у західних областях оперативних працівників” НКВС та НКДБ УРСР, “розквартирувати війська НКВС окремими підрозділами в найбільш уражених бандитизмом районах західних областей УРСР та використовувати їх у боротьбі з бандгрупами”, “укріпити партійно-радянські кадри” в цих районах, “з усією строгістю” вживати заходи проти тих, хто не має дозволу на вогнепальну зброю тощо.
Відомі дослідникам німецькі джерела малюють картину апокаліптичну. Лише за даними радника німецького МЗС, представника міністерства при командуванні 17-ї армії Пфляйдерера, під час більшовицької окупації “з Галичини […] було вивезено 60 000, за іншими оцінками – 100 000, в т. ч. з самого Львова 20 000 осіб. Потерпіли національні українські активісти, політично зацікавлена інтелігенція, провідні господарські кола. Окремих з них та духовенство ще досить пощадили. Більшовицький терор вторгся в майже кожну сім’ю, викликав сильну політичну радикалізацію, створення національних угруповань, менше зумовлених ідеологічно, ніж особисто (напр., групи Бандери та Мельника)”.
16 липня 1941 р. шеф поліції безпеки та СД обергрупенфюрер СС та генерал поліції Рейнгард Гайдріх інформував керівництво: у 1939 р. “розстріляно велику кількість українців, 1500 українців і 500 поляків вивезено на Схід. При мордуванні росіяни й євреї діяли надзвичайно жахливо. Жінкам відрізали груди, чоловікам – статеві органи. Крім того, євреї прибивали цвяхами дітей до стін і мордували. Розстріли проводили пострілами в потилицю. Часто застосовували також при мордуванні ручні гранати. В Добромилі жінок та чоловіків помордували ударами по тілу молотами для оглушування худоби під ніж. У дуже багатьох випадках в’язнів тортували шляхом розтрощування кісток і т. ін. на ковадлі. У Самборі в’язням при тортуванні та мордуванні для уникнення крику зав’язували рот. Євреї, відповідно до своїх посад, поряд з господарським плануванням займали також службові посади та складали більшовицьку міліцію, брали постійну участь у цих жахіттях”. За перше півріччя 1941 р., тобто до початку німецько-радянської війни, “зі Львова – за надійними повідомленнями – зникли близько 20 000 українців, 80% яких належали до інтелігенції”. У відбитих від більшовиків містах і містечках нові окупанти бачили таке: у соляній шахті в околицях Добромиля на глибині 80 м “повно трупів, округлюючи до кількох сотень”; у Самборі 26 та 27 червня більшовиками розстріляно більше 500 осіб (все населення –26 000, у т. ч. 12 000 поляків, 10 000 євреїв, 4000 українців)”. І таких свідчень – греблю гати.
Тих, кого не замордували відразу, прирікали на смерть поступову – в закладах ГУЛАГу.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
