By Кліматичні зміни та втрата місць проживання – це два головні виклики для рослин та тварин, але дослідження показують, що відповідний підхід до обох тих чинників може зменшити ризик вимирання. Науковці встановили, що, скорочуючи викиди парникових газів і захищаючи більше тропічних теренів, можна зменшити імовірність втрати видів – так званий ризик вимирання – більш як на половину. Про це пише Сьюзен Косьєр у журналі Scientific American.
Раніше вчені не враховували сукупні переваги, які для багатьох видів можуть випливати із сповільнення кліматичних змін та розширення захищених територій – каже Патрік Ройхрдан із неурядової організації Conservation International.
Передбачається, що зміни клімату і надалі будуть негативно впливати на наявні місця проживання тварин, змушуючи зростаючу кількість видів переміщатися чи адаптовуватися до нових умов. Для потреб праці, яку було опубліковано в лютневому (2020 р.) номері Ecography, науковці проаналізували наявні та можливі території проживання 104 059 видів рослин і тварин в Африці, Азії та Південній Америці, а для ще 185 160 – лише наявні.
Кількісно це найбільший аналітичний захід такого типу з усіх, що проводились досі. Далі автори створили модель майбутніх ризиків вимирання тих видів за умови охоплення захистом певного відсотка тропічних площ на планеті (зараз їх приблизно 17%).
З розрахунків випливає, що за охорони 30% поверхні, якщо одночасно скоротити викиди парникових газів так, аби не допустити зростання глобальної температури більш як на два градуси Цельсія, порівняно з передіндустріальними часами, – ризик вимирання видів міг би впасти на 50%.
Ці розрахунки можуть бути корисними для офіційних представників ООН, зустріч яких запланована в цьому році. Конвенція ООН про біологічне різноманіття, що орієнтована на охорону світової флори та фауни, запропонувала захистити 30% континентальних та океанічних територій до 2030 року. Таке формальне вбереження від економічної діяльності могло б врятувати вразливі екосистеми і зменшити наслідки кліматичних змін.
Розроблена модель, на жаль, не враховує взаємодії певних видів між собою та з довкіллям. Наприклад, колібрі можуть переміститися в інше місце, але рослини, які від них залежать, – ні. А втім, як зауважує Рейчел Галлагер, біологиня із Macquarie University, що у Новому Південному Вельсі, яка не брала участі у цих дослідженнях, “вона додає твердих фактів усім тим, хто пропагує ідею розширення заповідних територій за рахунок нових просторів”.
